Ніч із 28 на 29 березня для багатьох була безсонною. Хтось чекав третьої ранку, щоб перевести стрілки на годину вперед, а хтось бігав темними вулицями зі стосом наліпок і клеїв їх на все, що потрапляло під руки — стовпи, будинки, адміністрації, відділки міліції тощо. Як результат — ранок після на годину коротшого сну українці зустрічали запитанням: «Що таке «кучмізм»?». У верхньому куточку на цих листівках було слово-заклик — «Пора!», а також емблема — сонце, що сходить у трикутнику.
Так народилася громадянська кампанія, яка за п’ять місяців свого існування встигла добряче полоскотати нерви чиновникам найрізноманітніших рангів. Узяти для прикладу хоча б їхню діяльність у Мукачеві (спостереження за виборами, акції непокори, збір підписів), підтримку бунтівних сумських студентів тощо. «Пора» декларує бажання відіграти не останню роль на грядущих виборах. Словом, влада напередодні 31 жовтня побачила перед собою ще одного опонента. Опонента насправді дуже могутнього, оскільки основну його частину складає прогресивна і свідома молодь — рушій, який найчастіше виступає генератором змін. Мабуть, невипадково напередодні виборів непокірливу структуру вирішили притиснути: активістам «Пори» підкидали вибухівки, тримали у буцегарнях, звинувачували у вбивствах та екстремістських намірах і навіть називали «тіньовим штабом» із підтримки Ющенка, який забезпечить в Україні «югославський» або «грузинський варіант». Та насправді широкому загалу про цю кампанію майже нічого не відомо. Приміром, те, що донедавна, як виявилося, існувало... дві «Пори».
«Ми хочемо, щоб на виборах не було «кучмізму»
«Пора» ставить собі за мету побудову громадянського суспільства. План більш ніж грандіозний у нинішніх умовах. Тому попервах кампанія зосередилася на двох речах: забезпеченні чесності виборів та боротьбі з будь-якими проявами свавілля, в тому числі й політичного. «Пористи» проводять просвітницькі акції серед населення, влаштовують колоритні «перформенси» на кшталт футбольного матчу на асфальті, яким висловлювався протест денаціоналізації ФК «Динамо» (Київ), демонстративну роздачу Конституції чиновникам, «похорони нечесного податківця» тощо. Для найменування «ганебностей» на кшталт зажерливості працівників ДПА чи, скажімо, адмінресурсу активісти «Пори» вживають здебільшого один термін — «кучмізм».
Власне, iз запитання «Що таке «кучмізм»?», вималюваного на перших агітках, i почалася діяльність кампанії. Згодом Україну вкрили нові хвилі такого виду агітації. Цього разу на пропоноване раніше питання була відповідь: «кучмізм» — це... — «злидні», «корупція», «злочинність», «безнадія», «безробіття», «Я.». За великим рахунком, перелічені «достоїнства» й змусили тисячі молодих долучитися до «Пори». «У кампанію мене привело бажання щось змінити у цій державі, — розповідає Влодко. — Бо деякі наші політики вже просто «дістали». Треба робити щось самому».
«Пора» планує взяти активну участь у найближчих виборах. Зараз проводиться велика кількість семінарів та тренінгів для активістів, які планують бути спостерігачами на дільниці. Недавно, скажімо, понад триста активістів «Пори» зібралися на спеціальному таборі в Євпаторії. «Ми хочемо, щоб явища, яке назвали «кучмізмом», на виборах не було, — розповідає «УМ» активіст «Пори» Олег, — і люди могли проголосувати у чесних умовах. Наша мета — щоб вибори відбулися чесно, а не так, як вигадають деякі представники влади».
Утім для початку люди ще мають прийти на дільниці і проголосувати. Адже в такому випадку вони не лише висловлюють свою позицію, а й запобігають можливості сфальсифікувати принаймні свій бюлетень. «На даний момент населення України є трохи заляканим, — міркує Михайло. — Наше завдання — цей страх зменшити, мотивувати людей до відстоювання своїх прав. Ми розповідаємо їм про вибори, надаємо максимум інформації про виборче законодавство і закликаємо прийти на дільниці».
Під чорно-жовтим прапором
Активісти кампанії дуже пишаються назвою свого об’єднання. «Пора» — це фактично заклик: пора прийти і проголосувати, пора відмовитись від 13-річної епохи «кучмізму» (попередник Л. Д. Кравчук, за словами активістів кампанії, — теж носій цієї «недуги») тощо. «Слово «пора» — дуже потужне, — розповідає Євген, давній активіст молодіжного опозиційного руху. — У ньому є певний драйв, енергетика. Його цінність полягає ще й у тому, що воно, хоча й філологічно не є українським, але однаково звучить і російською, і українською мовами».
В Україні справді своєрідні політичні традиції, пов’язані з кількістю «гетьманів», — склалося так, що одне й те саме «драйвове» слово стало назвою одразу для двох організацій.
У тамбурі потяга, який у квітні віз журналістів на вибори міського голови до Мукачева, хтось порозклеював наліпки, про які вже згадувалося на початку: чорний колір, біле сонце, запитання про «кучмізм». У самому ж Мукачеві були інші агітки: жовте тло, на ньому — слово «Пора», причому літера «о» — у вигляді циферблата годинника. Насправді, як нещодавно вдалося з’ясувати «УМ», це були емблеми двох різних структур: т.зв. громадянської кампанії «Пора» (сонце) та її т.зв. інформаційно-просвітницької «тезки» (годинник). Самі активісти кампаній у власному середовищі запровадили іншу термінологію: «Пора» «чорна» і «Пора» «жовта».
Діяльність цих кампаній має кілька відмінностей. Скажімо, «жовта» «Пора» має намір діяти тільки під час виборчих перегонів, тоді як «чорна» планує зберегтися і в поствиборчий період продовжувати воювати з носіями «кучмізму». «На відміну від нас, громадська кампанія «Пора», тобто «чорна», більш радикально налаштована до існуючого режиму, — зазначає Влодко, активіст «жовтої» «Пори». — Ми ж робимо наголос на тому, щоб вибори відбулися чесно. Це, мабуть, найбільша різниця між нами». «Насправді це різні тусовки одного середовища, — продовжує думку Влодка його колега. — Мені, наприклад, було байдуже, до якої «Пори» іти. Я зателефонував у «чорну», там того дня ніхто не брав слухавки. Але я зв’язався з «жовтою» — мене запросили, і я прийшов».
Не дивно, що рано чи пізно в когось мала з’явитися ідея про те, щоб об’єднати ці кампанії в одне ціле. Спершу «жовта» та «чорна» «Пора» домовилися про спільну участь в акціях та розміщення однакової інформації на своїх інтернет-сторінках. Невдовзі було проведено спільний форум. На ньому затвердили нову емблему кампанії: сонце у чорному трикутнику, яке перетинає напис «Пора». Наразi об’єднавчий процес все ще триває.
Хто там «роїться» в «кущах»?
У жодного з крил «Пори» немає осiбного лідера. «Є хіба що так звані «доктринальні» лідери, — розповідає Михайло, один з ініціаторів створення «чорної» «Пори». — Це люди, до яких більше прислухаються в тих чи інших моментах. Наш ідеал — це колективний лідер, тобто велика кількість однаково підготовлених активістів, які можуть замінити один одного».
Найбільш енергійні та креативні активісти входять до координаційного центру (ради) «Пори». У їхньому колі формуються «загальнополітичні» питання щодо принципів, концепції, стратегії кампанії, генеруються ідеї до акцій тощо. До цього центру може ввійти кожен бажаючий: варто лишень проявити достатню активність та ініціативність. Iз «центру» рішення та ідеї передаються в регіони. Щоправда, налагоджений і зворотний зв'язок: якщо «на місцях» виникає добра ідея, її приймають до відома в координаційній раді.
Іще цікавішою є регіональна структура кампанії. «Карту України ми розбили на 72 умовні регіони — «кущі», — розповідає Євген, один із «доктринальних» лідерів «жовтого» крила «Пори». — У найбільших містах у нас також діє 13 муніципальних «кущів». Таким чином, на кожних півмільйона виборців випадає по одному «кущу». Їх формують за різними етнічними, мовними, електоральними ознаками певного регіону. У них є свій менеджер — «кущовий». У нього є «ройові» — люди, які мають по 10-15 добровольців».
У «чорного» крила «Пори» подiбна структура. Вона, між іншим, узята з досвіду діяльності сербського «Отпору» та грузинської «Кмари» — молодіжних організацій, які були активними учасниками «оксамитових революцій» у своїх країнах. «Це дуже зручна структура, — розповідає Євген. — Якщо в якомусь «рої» виникає два лідери, які з певних причин не можуть знайти між собою спільної мови, вони мають змогу розійтися, набрати собі добровольців і створити нові «рої». Це позбавляє кампанію нездорової конкуренції, амбіції».
За «антикучмістську» позицію кидаються з ножем на горло
Один із принципів «Пори» — надпартійність та надідеологічність. Це вже з досвіду діяльності акції «Україна без Кучми», яка об’єднала собою лівих та правих, Соцпартію, УНСО, Рух тощо. «Єдине застереження: людина не має «піарити» свою організацію чи партію, виступаючи від імені «Пори», — розповідає один із «доктринальних» лідерів «чорного» крила Михайло. — А головне те, щоб людина, яка бере участь у «Порі», не сповідувала якоїсь тоталітарної ідеології. «Кучмізм» ми відносимо до цих ідеологій».
Носієм «кучмізму» активісти кампанії вважають і кандидата від влади на цих виборах Віктора Януковича. Попри це, «Пора» не декларує підтримки якогось претендента на президенти. Хоча, розповідають активісти, у різних консультативних питаннях більше порозуміння вдається знайти саме з опозиційними штабами. Загалом, це дало підстави кільком «придворним» медіа назвати «Пору» підпільним штабом молодиків-екстремістів, які підтримують Віктора Ющенка.
«Звичайно, у нашій організації є чимало прихильників Ющенка, — коментує звинувачення «темників» Андрій. — Але я, скажімо, підтримую Мороза. Але питання не в цьому. Ми привітаємо перемогу Януковича, якщо він здобуде її чесно. А це не тільки прозорість виборів, але й рівні можливості для всіх кандидатів під час агітації. На даний час виборча кампанія проходить дуже грубо, за мовчазного потурання Януковича. Це дає мені підстави називати його спадкоємцем «кучмізму». «Якщо Мороз не вийде до другого туру, а все до цього йде, за кого ти голосуватимеш?» — питаю в Андрія. «Точно не за Януковича», — відповів «порист».
Інший активіст «Пори», Влодко, каже, що під «статтю» «кучмізму» можна віднести не тільки «тому що послідовного», а й з десяток «технічних» кандидатів, у тому числі й Дмитра Корчинського.
Між іншим, про Корчинського. Нещодавно між активістами «Братства» та «Пори» відбувся серйозний конфлікт: під час пікетування «браток» із ножем кинувся на члена «Пори». «Наприкінці серпня Корчинський зі своїми хлопцями проводив пікетування на Михайлівській площі в Києві, біля приміщення столичного главку міліції, — розповідає учасник тих подій Олег. — На мітингу вони вчиняли хуліганські дії, зокрема, замалювали дорожну розмітку, що тягне за собою адміністративну відповідальність. Декілька наших активістів спробували перешкодити явному порушенню законодавства. Після того як вони почали активно виступати проти дій «Братства», один «клоун» обмалював їм спини червоною фарбою. Зав’язалася шарпанина, і нас розділив ланцюг міліції. Один із їхніх бійців — невисокий такий, лисуватий — підійшов до Корчинського і перемовився з ним. Потім він витягнув ніж і прямо через кордон міліції кинувся на нашого активіста. Правоохоронці його «блоконули», але рух на горло вже пішов. Якби наш активіст не відхилився, це могло б закінчитись фатально». Міліція, до речі, за фактом цих дій не порушила жодних справ.
«Пора» поведеться, як «Кмара», якщо Кучма поведеться, як Шеварнадзе
Вище ми вже згадували про те, що своєю структурою «Пора» має завдячувати сербському «Отпору» та грузинській «Кмарі». Українська кампанія постійно контактує із зарубіжними колегами. Свого результату — повалення диктаторів — грузинам і сербам таки вдалося досягти. Наша владна пропаганда полюбляє звинувачувати «Пору» (та й не тільки її) у підготовці до повстання, що нібито має на меті повалити державний лад. При цьому чомусь забувають про те, що «революція троянд» у Грузії відбулася не через чиюсь політичну заздрість та нереалізовані амбіції, а після брутального порушення конституційних прав — грубої фальсифікації парламентських виборів.
«Зараз багато хто говорить про «грузинський сценарій» і, тут же, — про екстремізм, — зауважує Влодко, менеджер «жовтого» крила «Пори» по Києву. — Насправді, це зовсім інші речі. «Пора» ніколи не застосовувала і не буде застосовувати у своїй діяльності насилля. Ми працюємо в суворій відповідності із законодавством. Якщо не буде фальсифікації, не буде ніяких «сценаріїв». Якщо результати підтасують, ми мусимо захистити свій голос і вдамося до відповідних (але, наголошую, — ненасильницьких) дій. Це наше законне право».