Не можна так керувати виснаженим народом

Ми, українці Холмщини, депортовані в УРСР у 1944-45 роках із наших споконвічних українських земель, дуже стурбовані та обурені Постановою уряду України про скасування з 1 червня 2015 р. права на пільговий проїзд у громадському транспорті учасникам війни, бо впевнені, що на такі пільги ми цілком заслужили нашою трагічною долею.

У довоєнній Польщі та під час німецької та совєцької окупацій українське населення виживало у страшних умовах, багато в чому гірших і небезпечніших, ніж військово-польові. Постійно зазнавали національного, соціального, політичного гноблення та приниження, терпіли обшуки та арешти, безпідставні обвинувачення в антидержавній діяльності. Військо Польське та поліція повсякчас чинили репресії проти українського населення. Селян, робітників, інтелігенцію, активістів культурного, громадського та політичного життя били, арештовували, ув’язнювали на тривалі терміни без жодних причин. Навіть у суто українських населених пунктах закривали українські школи, скасовували уроки рідної мови та літератури. Були заборонені товариство «Просвіта», доброчинне руське товариство «Рідна хата», сільськогосподарські об’єднання «Сільроб-єдність», промислові та торговельні кооперативи. Українських спеціалістів — учителів, лікарів, інженерів, юристів, залізничників — звільняли з роботи за примхою польської влади. У православних церквах були заборонені богослужіння церковнослов’янською та проповіді українською мовами. Дозволено — тільки польською. За непокору священиків штрафували, позбавляли волі, усували від служби.

Особливо страшним злочином було руйнування українських православних храмів різними покидьками — бандитами, військовими, поліцаями, кракусами. Із 508 святинь Холмщини і Підляшшя залишилося лише 3 (!)... На костели було переобладнано 174 храми, зруйновано і спалено — 331, із них — 139 святинь «урочисто» спалили в 1938 році — році 950-річчя хрещення України-Руси князем Володимиром у 988 р. Дивно, чому мовчало Бого- і людинолюбне римо-католицьке духовенство та гуманне і побожне братське польське населення? Зрештою, святий Ватикан зі святійшим Папою Римським Пієм ХІ на чолі?.. Багато зі зруйнованих храмів були цінними пам’ятками сакральної архітектури ХV—ХІХ ст.ст. і є на сьогодні назавжди втраченими.

Під час німецької окупації Польщі замість того, щоб об’єднатися на боротьбу з ворогом — гітлерівцями, поляки посилили репресії проти українського населення. Підтримувані фольксдойчами (місцевими німцями польського походження), польські екстремісти-пацифікатори масово виселяли українців із рідних сіл, грабували, били і катували беззахисних «русінув» (як вони нас називали). Головорізи із Армії Крайової (АК), Батальйонів Хлопських (БХ) і місцеві бандити проводили терористичні акції та каральні операції. Вони оточували села, спалювали хати і господарські будівлі, а беззахисних людей — жінок, дітей, стариків, усіх без винятку, катуючи, вбивали. Лише за те, що були українцями. Так було стерто з лиця землі майже всі наші села, а тисячі українців замордовано. Прикладом страшної трагедії є село Сагринь Грубешівського повіту, яке демонстративно, саме у Шевченківські дні 9-10 березня 1944 р., людиноподібні істоти з АК і БХ спалили дотла — знищено 300 осель і закатовано 1240 безборонних людей разом із дітьми. Невже ця масакра, скоєна колишніми побратимами-сусідами, не є гіршою за злочини есесівців-нацистів?

З огляду на те, що такі погроми польські вбивці проводили у вечірньо-нічну пору, ми, щоб переночувати, пробиралися довгими підземними норами у замасковані на городах криївки-схрони, вириті в землі. Хіба не нагадували наші сховки військових бліндажів чи бункерів? Свої речі, одяг закопували в землю, але й це не завжди допомагало врятувати майно, нажите поколіннями. Нападники залізними щупами знаходили ці схованки у землі, все грабували або нищили (вам це нічого не нагадує?).

Переконані, що описані знущання, тортури, вбивства, які є лише маленькою часткою того, що насправді пережили видворені під страхом смерті переселенці з Польщі, є підставою визнати нас учасниками, жертвами війни, особами, які пережили депортацію, з відновленням пільг, встановлених попередніми роками. Будучи жертвами примусової депортації, ми втратили своїх близьких, житло, майно, господарство, власну землю — ліси, луки, поля. Нас позбавили наших коренів, відібрали малу батьківщину, знищили наші духовні святині. У нас забрали все, дане нам Богом і надбане поколіннями наших предків, котрі жили на Холмщині споконвіку.

У зимовий період 1944-45 рр., за змовою польського та совєцького керівництв, залізничними вагонами для перевезення худоби нас було насильно депортовано з території Польщі в УРСР (попереду була ще горезвісна операція «Вісла»). Як нас зустрічали совєцькі керівники і населення в місцях нашого призначення, описувати не будемо, лише зауважимо, що це були роки страшного повоєнного лихоліття. Постійне недоїдання, недосипання, надмірні трудові навантаження. Відсутність належної кількості коней, техніки для обробки землі, посівного матеріалу тощо. Натомість — безліч згарищ, зруйнованих міст і сіл. Але, з Божою допомогою, ми вижили!

І лише в 2001—2002 рр. українцям, депортованим із Закерзоння*, народженим до 9.05.1945 р., було надано статус ветерана війни, відповідно до статей 8, 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., з відповідними пільгами на оплату комунальних послуг, безкоштовного проїзду в громадському транспорті та одноразовим безоплатним проїздом залізницею в будь-який регіон України туди й назад. На жаль, новосфабрикованою постановою теперішнього уряду від 1 червня 2015 р. відмінено пільгу на безкоштовний проїзд у громадському транспорті учасникам війни. Ще не знаємо, чи залишились пільги на оплату комунальних послуг.

Постає законне запитання: хто дав право Прем’єр-міністрові Яценюку «широкою рукою» відмінити затверджені законом України, обгрунтовані, справедливі, виправдані життям постанови попередніх державних інституцій? Затягування поясів на шиї українського народу російським газовим зашморгом не принесе державі очікуваного щастя. Не можна так керувати виснаженим народом. Не можуть у нібито порядних, справедливих народних очільників слова розходитись із ділом, а обіцянки залишатись порожнім звуком. Сподіваємося, що ваші шкідливі для народу творіння, пане Прем’єр, будуть скасовані як помилкові.

Віримо у мудрість і справедливість наших шановних пана Президента Петра Порошенка і Голови Верховної Ради Володимира Гройсмана, які допоможуть виправити допущені помилки.

За дорученням Львівського
суспільно-культурного товариства «Холмщина» — член Ради старійшин товариства
Микола Божко, 1929 р. н.,
уродженець с. Пиняни
Томашівського повіту Холмщини

*Закерзоння — назва українських етнічних територій, розташованих на захід від так званої лінії Керзона, які входили до складу Польщі. Названо «на честь» міністра закордонних справ Великобританії лорда Дж. Керзона. Радянська дипломатія вважала, що східний кордон Польщі мав проходити по лінії Керзона, яку було встановлено 8 грудня 1919 р. з подачі Керзона на Версальській конференції. До цих земель належали, із півдня на північ, Лемківщина, Надсяння, Сокальщина, Равщина, Холмщина і Підляшшя. У 1947-му польський комуністичний режим вчинив один зі своїх найкривавіших злочинів проти українського населення Закерзоння, провівши операцію «Вісла», внаслідок якої понад 160 тисяч українців було насильно вивезено з батьківських земель на терени північної та західної Польщі. (Ред.).