Ядро над териконом

Нові правила на ринку: рішення є, про механізм забули

АЕС і Донбас пов’язані не тільки територіально. Атомна енергетика сьогодні, на думку експертів, може суттєво допомогти у забезпеченні електроенергією нашої держави після того, як у результатi російської агресії на сході України була зруйнована попередня модель енергопостачання. Вугілля у нас стало дефіцитом, танкерами його везуть аж із ПАР, теплові електростанції простоюють, а взимку ми навіть трохи повернулися у 90-ті — згадали давно забуте словосполучення «віялові відключення електроенергії».

Відтак, за словами міністра енергетики Володимира Демчишина, атомні станції, які у 2013 році виробляли близько 40% усієї електроенергії України, тепер дають більше половини. За словами експертів, у найбільш кризові місяці — серпні і вересні минулого року — атомники давали майже шістдесят відсотків усієї вітчизняної електроенергії. Хоча могли би ще більше. «Зиму ми пережили завдяки потужностям «Енергоатома», — каже Демчишин. — Сподіваємося, що вже найближчим часом нам вдасться додатково збільшити баланс виробництва на 2 млрд. кіловат/годин. Це дозволить безпечніше пройти наступний опалювальний сезон».

Оптимізм профільного міністра дещо пригальмовує необхідність впорядкувати авгієві стайнi енергетичної галузі. Процес, треба відзначити, запущено, але зробити ще треба значно більше, ніж наразі вдалося досягти. Так, до 2017 року держава має перейти на нові правила гри на енергетичному ринку. Відповідний закон ухвалено, але аналітики ринку застерігають: надто повільно готуються підзаконні акти. Необхідно також розділити передавальнi підприємства від постачальників, провести реорганізацію системного оператора, відкрити біржі, встановити програмне забезпечення — і, звичайно ж, профінансувати цей процес.

«Ядерники покладають великі сподівання на нову модель ринку: коли генеруючi компанії зможуть укладати двосторонні угоди, коли ціна у цих документах буде сформована за угодою сторін, а не політизованою національною комісією, — пояснює «УМ» директор з інформаційної підтримки Асоціації «Український ядерний форум» Ольга Кошарна. — Коли буде ринок додаткових послуг, коли існуватиме балансуючий ринок тощо».

Наразі ж фінансова ситуація у галузі не дозволяє їй планувати серйозне збільшення потужностей. І просто нарощення виробництва енергії — також. «Торік НАЕК продав електроенергії на 27 мільярдів гривень, — каже Кошарна. — Сталася девальвація гривні. 180 млн. доларів із цієї суми — це послуги Росії: свіже пальне плюс вивезення відпрацьованого. Тепер множимо це на 21. І що залишається? Дрібниці! Зарплата персоналу плюс експлуатаційні витрати».

Посадити на атомну голку

Нюанс номер два вітчизняної атомної енергетики — Росія. Ще кілька років тому, за часів правління «помаранчевої» команди, було зроблено кілька спроб диверсифікувати шляхи розвитку галузі — працюючи не лише з російською компанією «ТВЕЛ», а й з американською «Вестингауз». Головним чином, у сфері закупівлі ядерного палива. Але з приходом на посаду Президента держави Віктора Януковича попередні зусилля було знівельовано, і ядерній галузі України дали команду розвернутися на Москву. Відтак паливо для українських АЕС вирішили купувати тільки у північних братів плюс з’явилися два «спільні» проекти — добудова росіянами двох блоків Хмельницької станції і спорудження там же «українського» заводу із виробництва ядерного палива.

Сьогодні від цих проектів відмовляються. У вівторок Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк доручив винести на засідання уряду питання про денонсацію угоди про добудову двох енергоблоків. «За невідкладною процедурою», — наголосив Прем’єр на колегії Міністерства енергетики і вугільної промисловості, додавши, що «Росія фактично хотіла монопольно захопити кілька енергетичних блоків у нашій державі».

Радше за все, ліквідують і спільне підприємство зi спорудження заводу. «Контракт надзвичайно невигідний Україні, — пояснює Ольга Кошарна. — Попри запевнення чиновників тих часів, що така робота — диверсифікація шляхів надходження пального для АЕС, насправді ж після реалізації проекту ми навічно були б прив’язані до Росії та її технологій». Головною перешкодою був один пункт: нам пропонували не купівлю, а лише право користування технологією. «Якщо, наприклад, Китай купує технологію і потім нею розпоряджається повністю, то Росія у випадку будь-якого форс-мажору могла би заборонити нам користуватися технологіями — і ми не мали б права нічого виробляти на нашому заводі», — продовжує Кошарна.

Окрім цього, ми не мали доступу до інтелектуального продукту. «Росіяни самі доробляли би його, а ми виступали б суб’єктом цього процесу, — каже представник «Українського ядерного форуму». — Наші чиновники чомусь не вміють вести перемовини з російськими партнерами на користь своєї держави. Або вони мають iз цього якусь свою користь». До речі, Москва виставила нам явно завищену ціну за спорудження заводу — близько 460 мільйонів доларів. У Казахстані аналогічне підприємство, споруджене нещодавно, обійшлося замовникові суттєво дешевше.

Російське — значить якісне!

У цілковитій залежності від Росії українські атомники перебували весь час правління Віктора Януковича — аж до осені минулого року, коли був підписаний контракт на постачання палива з американською компанією «Вестингауз» — на три блоки, без уточнення, на які саме. А наприкінці грудня 2014 року — на розвиток воєнної ситуації — з ними було підписано доповнення до цього контракту, яке передбачає збільшення поставок у випадку форс-мажору. А саме — відмови Росії від постачання палива. Аби уникнути ситуації, яку ми маємо нині з газом.

«Що дасть нам така ситуація? По-перше, ми позбуваємося диктату монополіста — російської компанії «ТВЕЛ», по-друге, змушуємо його «рухатися». У тому числі у технологічному сенсі. Адже були випадки, коли поставляли нам неякісне пальне, із зайвими деталями», — каже Ольга Кошарна. За словами експерта, ядерне паливо «Вестингауза» більш ураномістке, тобто воно ефективніше. «Що ж стосується спекуляцій на ціні, то, можливо, одиниця — так звана зборка — у американців і справді коштує дорожче. Але якщо перерахувати на кілограм важкого металу, то це співмірні ціни, — продовжує вона. — Також у «Вестингауза» є свої ноу-хау при виробництві, які роблять його пальне ефективнішим. І зрештою, жодного випадку розгерметизації за весь час постачання палива не було — на відміну від російського».

Претензій щодо якості виробленого у Росії українські атомники накопичили чимало. «Тільки у 2011 році було зафіксовано надходження 21 неякісного складання — із розгерметизацією, забрудненням першого контура реактора, — стверджує Кошарна. — А довести, на чиїй совісті проблема, дуже важко. «Вестингауз» нам поставив спеціальний стенд, будь-який вузол можна перевірити перед використанням — і герметичність видно на приладах. А працюючи з росіянами, треба було б платити «ТВЕЛу» за вивезення, за дослідження, а потім на своїй території вони самі написали б у заключному акті все, що хотіли би. Жодної розумної методики рекламації у росіян не існує».

При цьому повністю переходити на американське ядерне паливо, зупинивши всі контракти з росіянами, НАЕК «Енергоатом» наразі не планує: є ризик знову зіткнутися з монополізмом. Та й, суто технічно, процес цей непростий і вимагає багато часу. Нині, до речі, триває тільки дослідна експлуатація палива «Вестингауза».

На думку керівника НАЕК Олександра Недашківського, є сенс, аби компанія-конкурент займала не менше 20% ринку. Краще — 30%. В ідеалі — 50%. Тендери у цьому випадку доцільно проводити кожні кілька років. І тоді компанія-«міноритарник», якщо вона правильно засвоїла уроки свого програшу, може взяти реванш — і захопити більшість ринку. Не змогла — пропорція залишається старою. «У нашому випадку для того, аби «Вестингауз» мав 20% українського ринку, на його паливо треба перевести три енергоблоки», — каже Ольга Кошарна.

...Першу партію палива «Вестингауза» Запорізька атомна електростанція планує завантажити у свій 5-й енергоблок уже в наступному, 2016-му, році. Про це журналістів під час «круглого столу» повідомив заступник головного інженера із ядерної і радіаційної безпеки станції Олександр Ігнатченко. За його словами, робота з американським паливом розпочнеться після того, як із реактора видалять зборки, що вже відпрацювали свій ресурс. Тобто російського виробництва.

Першою станцією, яка почала працювати із заокеанськими зборками, стала Південно-Українська АЕС. У березні нинішнього року було завантажено модернізоване паливо TBC-WR на третій енергоблок, а через місяць його було підключено до енергосистеми держави.

Атом мейд ін Юкрейн

Будувати власний завод iз виготовлення ядерного палива в Україні, що збиралася робити попередня влада, — задоволення не дешеве і, на думку експертів, малоперспективне. «Нам треба йти шляхом диверсифікації купівлі послуг у різних постачальників на різних етапах ядерного циклу, — стверджує Кошарна. — Торік уперше Україна підписала контракт із французькою компанією «Арева» про купівлю у неї урану, збагаченого ізотопом-235, у кількості, необхіднiй для виробництва пального на потужностях «Вестінгауза».

Збагачення урану — найдорожча стадія у всьому виробничому циклі: близько 37-40% від вартості палива. До того ж Росія має надлишкові потужності для ізотопного збагачення урану — 40% світових. Природно, що вона хотіла, аби Україна була пожиттєво прив’язана до цієї послуги. РФ також була зацікавлена, щоб ми купували готові вироби, бо це — велика додана вартість. І російський план — за допомоги «донецької» команди — майже вдався. Завадила йому тільки зміна влади.

Саме шляхом диверсифікації нині вирішують проблеми постачання ядерного палива інші держави, які мають свої АЕС, передусім європейські. «Вони купують уран на світовому ринку — там конкурентні ціни. Ізотопне збагачення купують також на світовому ринку, а фабрикацію доручають третьому виробнику, — пояснює експерт. — Чехія, наприклад, купує цю послугу у росіян. Але саме фабрикація — це найдешевша стадія виробництва, її вартість становить 10% від загальної ціни пального. Тому чехам це ж саме російське паливо обходиться дешевше, ніж нам. Тому що ми купуємо готове».

Україна, як відомо, видобуває свій уран. Але небагато. «Ще у 90 роках ми були на одному рівні за цим показником із Казахстаном: виробляли по 700 кілограмів концентрату на рік. Нині ж ця держава потужно наростила обсяги і виробляє 22 тисячі кілограмiв», — каже Ольга Кошарна. До того ж видобувають вітчизняний уран шахтним способом, і це додатково збільшує його і без цього високу собівартість. Так, кілограм урану на світовому ринку коштує 40 доларів, а українського — 80. Цікаво, що обвалив ціни саме Казахстан — своїми величезними обсягами виробництва: ще у 2007 році кілограм урану коштував 150—200 доларів. Прогнозує експерт і падіння цін на збагачення урану. «У Франції вже на підході друга черга заводу з ізотопного збагачення, тому ціни мали б знижуватися», — коментує вона.

«Ми вам гроші, ви нам — струм!»

Водночас українці отримали чудовий шанс переключитися з одного партнера — східного — на західних споживачів. Ідеться про проект «Енергетичний міст «Україна — Європейський Союз», який вже ухвалив наш Кабмін. Ідея проста: польський партнер, інвестиційна група «Кульчик Інвестмент» пропонує Україні кредити європейських фінансових структур для добудови Хмельницької атомної електростанції — під гарантії довготермінового контракту на експорт електроенергії до Польщі. Вартість добудови двох блоків становить близько 3,7 млрд. євро.

Як відомо, на Хмельницькій АЕС стоять два недобудованi енергоблоки. Ті самі, які під величезні кредити приватного російського банку нам пропонувала добудувати Москва. «Ступінь готовності одного з них становить 75%, іншого — 28%, — пояснює Ольга Кошарна. — Там навіть було завезено частково обладнання, яке треба перевірити, сертифікувати. Реактор може виготовити компанія «Шкода» разом із інститутом у Жешуві (Польща). Це буде вже чеський проект, проектування може здійснити київський або харківський інститут. Ми можемо виготовити до вісімдесяти відсотків обладнання силами українського виробника»

Довготерміновий контракт передбачає, що блок №2 Хмельницької станції відключать від об’єднаної енергосистеми — тим паче, що і нині його потужність не задіяна через обмеження мереж. І переключать його на так званий «Буршинський острів» — є така технічна змога — для експорту енергії. Лінія із Хмельницької АЕС до польського Жешува не використовується вже двадцять років. Її пропускна спроможність — 2000 МВт. До речі, на Західній Україні існує ще одна лінія електропередач на Захід — в угорське місто Альбертіша. Вона перебуває навіть у кращому технічному стані, ніж лінія до Жешува. І цей факт дає можливість у перспективі вийти також і на угорський ринок, на якому свого часу працювали. За підрахунками фахівців, реалізувавши цей проект, Україна могла б отримати прибуток 4 млрд. євро при загальному обороті понад 20 мільярдів.

Проект має потужних антилобістів. Це та ж сама Росія. «Москва буде категорично проти: нині вона будує Білоруську станцію, а у Калінінграді — Балтійську: таким чином РФ хоче прийти на польський ринок, — каже Ольга Кошарна. — Але ми можемо випередити своїх конкурентів. Це надзвичайно важливо, адже боротьба за європейський електроенергетичний ринок буде завжди. Тому зайняти його — це надзвичайно важливо». За словами експерта, нам треба будувати нині нові потужності взамін тих, що ми будемо виводити з експлуатації — через закінчення терміну. А процес цей — iз моменту ухвалення рішення до початку роботи — дуже тривалий і становить кілька років. «Починати будівництво нових станцій дуже важко: вони вимагають великих капіталовкладень уже зараз і повільно окуповуються, — резюмує Кошарна. — Польська пропозиція тут — найреальніший варіант».

Тож, чи будемо ми зі світлом через п’ять-сім років, треба думати вже нині. Навіть, якщо обставини будуть найсприятливішими для держави: «ДНР» та «ЛНР» самоліквідуються, у регіоні запанує мир, а відновлені шахти знову даватимуть антрацит для ТЕС. Бо навіть за попередньої донецької команди, яка всією душею розуміла вугілля та його «схеми» і практично не бачила користі для себе від енергії ядра, АЕС усе одно давали трохи менше половини всієї електроенергії. За будь-якої прозорої схеми господарювання цей відсоток автоматично піде у ріст.