До музею — у пошуках загублених світів

Усі ми звикли до миготіння екранів телевізорів, ноутбуків та інших електронних засобів інформації та розваг. Здається, нічого більше й не треба. Уже книжка відходить на другий план. Але є ще один дуже важливий засіб здобуття знань, пізнання світу і видатних людей — це музеї. Що може зрівнятися з оригінальними експонатами чи об’єктами, розташованими в музеях, які ми можемо спостерігати, безпосередньо контактувати з ними, сприймаючи приховану інформацію?

Під час навчання ми з класом відвідали Національний науково-природничий музей Національної академії наук України. Цей сучасний заклад є об’єднанням у минулому чотирьох музеїв, а саме: геології, палеонтології, зоології та ботаніки. Тобто музей є величезною за масштабами та кількістю зібраних у ньому матеріалів науково-дослідною установою. Щоб добре ознайомитися з його експонатами, потрібне не одне відвідування, бажано в різний час, щоб засвоїти інформацію. Усі відділи музею об’єднані спільною ідеєю, тому що відображають, як упродовж геологічних епох видозмінювалася Земля, клімат, рослинний та тваринний світ та й сама людина. Що з побаченого найбільше зацікавило і справило враження? Найперше захоплює карстова печера. Це незвичайне природне формування, що має вигляд хаотично розгалужених підземних порожнин. У цілому така печера має досить складну будову і скидається на сюжет вигадливої скульптури-картини абстрактного мистецтва. Утворилися карстові печери внаслідок тривалого вимивання поверхневими і підземними водами різних мінеральних порід, їх розчленування та надання їм химерних форм. При цьому відбувається відкладання солей, гіпсів та вапняків, що створює різноманітні красиві утворення.

У музеї все цікаво і все важливо. Наприклад, кістяк гігантського динозавра, види якого вимерли у давні геологічні епохи. Чого варта сама знахідка кістяка цієї тварини, а відтак її встановлення в приміщенні музею. Або ж дослідження вимерлих деревоподібних папоротей, що належать до вищих спорових рослин, які вчені відтворювали переважно за викопними рештками та відбитками цих рослин у мінеральних породах.

У центрі зміни природи та її розвитку завжди була людина. В музеї це добре показано. Наприклад, найдавніші люди — пітекантропи — жили півтора мільйона років тому. А розвиток ішов від прямостоячої людини аж до мислячої сучасної. І цей процес триває... Ми є спадкоємцями наших далеких предків, живемо на нашій українській землі, користуємось її багатствами і благами та маємо їх берегти.

Земне середовище змінюється під впливом діяльності людини. І ці зміни не завжди позитивні. Так, постійні викиди в атмосферу промислових газів викликають так званий парниковий ефект. Це означає, що насичене газом повітря нагрівається сонцем, температура на земній поверхні підвищується, поглиблюється контрастність між опадами і посухами на певних територіях, що негативно впливає на рослинний і тваринний світ. Тануть арктичні льодовики, що може призвести в майбутньому до підвищення рівня Світового океану. Щоб запобігти цим та іншим негативним чинникам, ужито юридичних обмежень, але не всі держави їх визнають і дотримуються. Тут потрібна консолідація всіх народів. Однак економічне суперництво між державами або ж і відверто вороже протистояння не створюють підґрунтя для вирішення цих глобальних проблем.

Навіть при найдосконалішому обладнанні навчальних класів та створенні всіх необхідних умов у школі неможливо дати такі уроки, які б могли зрівнятися за змістом та інформативністю з тим, що можна отримати в науково-природничому музеї. А тривалі літні канікули дають іще й багато вільного часу на відвідування таких закладів. Тож мандруйте музейними світами.

Надія КОГУТ

Немішаєве, Київська область