Невгодні

Кого призначити вбивцею?

Саме активістів Майдану (а до того — захисників Гостинного Двору та учасників багатьох акцій протесту проти незаконних забудов) Дениса Поліщука й Андрія Медведька, які не так давно повернулися із зони бойових дій, звинуватили в резонансному вбивстві одіозного журналіста Олеся Бузини, що сталося 16 квітня у Києві. Підставою для таких «далекоглядних» висновків слідства, як з’ясувалося на суді, стали результати ДНК експертизи… викинутої жуйки мами Медведька — працівниці дитячого садка. Самих результатів експертизи в матеріалах справи не виявилося, як і багатьох інших процесуальних документів, а покази свідків були плутаними і неконкретними. До того ж під час затримання Медведька його заблокували в машині й обстріляли з пістолетів, а на суді, куди його доправили з мішком на голові, на тілі Андрія було видно сліди побоїв. Попри це, суддя Оксана Хардіна (під час Майдану вона виносила вироки активістам за поваленого на Бессарабці Леніна) визнала Медведька підозрюваним у вбивстві і засудила до утримання під вартою до 14 серпня без права завдатку. Не допомогли ні клопотання народних депутатів Андрія Іллєнка, Юрія Левченка та Ігоря Луценка, ні переконливі докази, що на момент убивства хлопець перебував на передовій.

Іншому активісту, Денису Поліщуку, суддя Володимир Бугіль (той самий, який під час Майдану посадив  до СІЗО активіста «Дорожнього контролю» Андрія Дзиндзю і випустив під заставу Вадима Тітушка) виніс рішення про запобіжний захід — утримання під вартою протягом 2 місяців або завдаток у 5,2 мільйона  гривень. Для порівняння: «регіонала» Олександра Єфремова, одного з авторів «законів 16 січня», якого вважають головним фінансистом «ЛНР», відпустили під заставу в 3,6 мільйона гривень, а спершу взагалі просили «лише» 60 тисяч. Цікаво й інше: якщо Єфремова після внесення застави таки відпустили додому, то внесення застави за Дениса Поліщука (це зробив колишній заступник голови правління ПАТ «Укргазвидобування» Олексій Тамразов) прокуратура тут же оскаржила.

Впадає в око й інший факт: затримання активістів відбулося за два дні після того, як 16 червня Президент підписав Указ про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю в Україні», де, зокрема, йдеться про необхідність «активізувати заходи щодо розкриття особливо тяжких та тяжких резонансних злочинів, насамперед умисних убивств журналіста Олеся Бузини і народного депутата України п’ятого скликання Олега Калашникова, та притягнення до відповідальності осіб, причетних до скоєння цих злочинів». Прикметно, що до цього вбивство Бузини намагалися «повісити» на ще одну активістку Майдану Віту Заверуху та її друзів, звинувачених у розстрілі екс-«беркутівців» та пограбуванні автозаправки. Однак ця справа була шита такими білими нитками, що від цієї затії довелося відмовитися і шукати нових жертв.

Скільки їх, тих «Равликів»?

Чим же «не вгодили» Поліщук і Медведько служителям закону, окрім того, що були активними і небайдужими? «Андрій останнім часом почав копати під заступника глави МВС Василя Паскала, який іще в часи Майдану організовував стеження за патріотами. Усі ж розуміють, що Аваков насправді нічого в МВС не вирішує, він є медійним обличчям і рупором «Фейсбука», а все контролює Паскал. Напередодні затримання Андрій мав зустрітися з народним депутатом Ігорем Луценком і передати йому ці документи, але не встиг. Думаю, це — головна причина того, що «вбивцями Бузини» призначили саме хлопців, тим більше що розслідування цих резонансних убивств курирував саме Паскал», — розповіла «УМ» відома художниця і волонтерка Тамара Шевчук. Разом iз друзями вона оголосила безстрокову акцію підтримки засуджених, сподіваючись, що суспільний резонанс допоможе торжеству справедливості.

Саме такий резонанс посприяв звільненню (щоправда — під депутатську відповідальність) і учасників партизанської групи «Равлики» («УМ» свого часу докладно писала про перебіг цього процесу). «Але це — лише вершина айсберга. Знаєте, скільки зараз таких «Равликів» за ґратами, не відомих широкому загалу? Патріотів пакують за найменше правопорушення, а то й без цього. Днями чотирьох хлопців із «Правого сектору» «закрили» на чотири роки за те, що вони вступилися за жінку з дитиною, у якої хотіли «віджати» квартиру», — повідомив «УМ» боєць ДУК «Правий сектор» Олексій Бик. «Лише в Харківському СІЗО, за різними даними, утримується від 70 до 300 «айдарівців», засуджених за спротив системі», — підтвердив інформацію і колишній боєць «Айдару» Артем.

Сумною іронією на цьому тлi звучать повідомлення про «зникнення» Сергія Клюєва та судовий процес над двома екс-«беркутівцями», підозрюваними в розстрілі Небесної сотні, який тягнеться місяцями, та подібні «новини». Інтернет-спільнота відгукнулася на це «підкоригованим» фото Сергія Нігояна, який тримає плакат: «Уже знають, хто вбив Бузину. А хто вбив мене?».

Мародери чи герої?

Багато запитань до логіки дій силовиків викликає і нещодавній скандал із батальйоном «Торнадо», звинуваченим у мародерстві, катуванні мирних людей та сексуальному насильстві. На прес-конференції, присвяченій затриманню комбата Руслана Онищенка та ще семи бійців «Торнадо», головний військовий прокурор Анатолій Матіос розповів, що в лавах батальйону воювало 60 бійців із судимістю, а в самого Онищенка їх аж п’ять. Усе б нічого, якби не один факт: батальйон «Торнадо» був сформований не так давно за наказом міністра Авакова як міліцейський підрозділ на базі розформованого батальйону територіальної оборони «Шахтарськ», звинуваченого теж у мародерстві. Чому ж міністерство, знову даючи до рук зброю бійцям, не перевірило ретельно, кому воно дає? І чому, якщо кримінальні провадження проти «торнадівців», як стверджує Матіос, були відкриті ще в березні, треба було чекати до червня? І чи були вони: заступник комбата «Торнадо» Микола Цукур стверджує, що спеціально звертався до Луганської облпрокуратури й отримав довідку, що, «станом на 20 травня по «Торнадо» не зареєстровано жодної кримінальної справи», а 12 квітня комбат Онищенко отримав із рук Патріарха Філарета медаль «За любов і жертовність до України».

Тому версія, що основною причиною розформування «Торнадо» послужила саме їхня боротьба з контрабандою, видається більш правдоподібною, ніж версії офіційних осіб. Тим більше що Микола Цукур в ефірі «Шустер лайв» показав відзняте бійцями відео, як потяги вільно курсують на окуповану територію і звідти, і затримання ешелону із чавуном та коксовою кришкою вартістю 17 мільйонів гривень. «Прибирають невгодних. Після мого першого виступу на «Шустер лайв» мені спалили дім, а коли ми почали блокувати потяги — заарештували командира», — заявив Цукур.

Справедливості заради варто зазначити, що звинувачення силовиків до «торнадівців» таки багато в чому мали місце. «Але це війна, і вона не робиться в білих рукавичках. Тут варто взяти до уваги, що більшість бійців «Торнадо» — місцеві, донбасівці, а в них — своє поняття справедливості. От їх звинувачують у «віджимі» транспорту. Мені розповідали знайомі бійці цю історію: під час виходу з Дебальцевого у них два автобуси з чотирьох потрапили під обстріли. А виїжджати треба. Хлопці ідуть на якесь підприємство і кажуть: «Нам потрібні автобуси». І чують у відповідь: «Хай вас Україна забезпечує, а не ми». Хлопці наставляють автомати і кажуть: «Нам потрібно зараз, приїжджайте в Дніпропетровськ — віддамо», сідають і їдуть, по дорозі підхоплюючи ще й поранених. Так, вони досить жорстко розмовляли з тими, кого вважали сепаратистами, вони не церемонилися. Але на війні на кожного можна «накопати» купу компромату. Бо це — війна», — переконаний відомий автомайданівець Олександр Кравцов.

Війна чи бізнес?

Інформація про те, що війна на сході давно вже перетворилася на зручну ширму, за якою діє своя система договорняків, раз по раз проривається в інформаційний простір. І блокпости, які існують на лінії розмежування, перетворюються із системи безпеки на такі собі митниці для контрабандистів. Про це намагалися сказати волонтери в ефірі «Чорного дзеркала», озвучуючи конкретні цифри: від 50 до 100 тисяч гривень із однієї фури з товаром, що йде в бік «ДНР» чи «ЛНР». Ці ж цифри підтвердив і народний депутат Єгор Фірсов під час недавнього «круглого столу», присвяченого проблемам корупції. Якщо взяти до уваги, що за день через один блокпост може пройти до 60 фур — цифра набігає солідна. «Зазвичай на блокпостах існує правило: 30% вартості товару іде як «відкати» за пропуск контрабанди. Причому рішення про це приймає не рядовий боєць, а існують домовленості між обома сторонами на вищому рівні. Торгують не лише перепустками, а й зброєю, бо ніхто не рахує, скільки снарядів випущено, оголошують перемир’я, щоб зібрати техніку та використані боєприпаси на металобрухт. Війна для цього — дуже зручна ширма», — ділиться враженнями Артем. А за проходження контрабандного ешелону на територію України, за словами Миколи Цукура, керівництво МВС отримує щонайменше 10 мільйонів гривень.

Існують й інші можливості «сторгуватися», хоча не всі на це йдуть. «Я особисто чув, як одному з командирів «Айдару» емісари від Ахметова пропонували 25 мільйонів доларів за відведення своїх бійців із Щастя. Хоча, кажуть, ставка коливалася від 5 до 60 мільйонів. Річ у тім, що Щастинська ТЕС забезпечує електроенергією всю Луганську область, і контроль над нею дозволяє виставляти свої умови на переговорах», — каже Артем.

Саме в цьому світлі бійці, які повернулися з передової, радять розглядати і конфлікт із батальйоном «Торнадо». «Логіка будь-якої корупційної посади передбачає постійне нагадування, хто в домі хазяїн. Тому кожен новий керівник, який «сідає на потоки», першим ділом припиняє всі існуючі схеми — щоб усі бачили, що він здатен одним рухом зламати роботу корупційної системи, і зрозуміли, хто головний і кому відтепер треба «заносити». А далі починається зачистка робочого простору від конкурентів та тих, хто здатен завадити. Батальйон «Торнадо» заважав. Він, зупинивши контрабанду, «підставив» головного схемщика, який змушений тепер виплачувати клієнту «неустойку». Тому Москаль і заходиться від ненависті, називаючи бійців батальйону неодноразово судимими злочинцями. А тепер контрабанда йтиме правильно, без зайвих людей», — стверджує Олексій Бик. «Зараз на Луганщині всі контрабандні потоки зосереджені в руках Науменка (начальника управління МВС у Луганскій області. — Авт.) і Москаля. Демарші останнього із зупинкою фур, виставлені в інтернеті, — не що інше, як боротьба з конкурентами, бо ці фури пропустили прикордонники. Він досить жорстка і розумна людина — недарма за рік він прикрив усі ОЗГ в Криму. Але він — людина системи», — згоден із цими висновками і Артем.

Усе це наштовхує на сумні висновки щодо перспектив завершення війни на сході, бо, доки вона приноситиме окремим групам надприбутки, її штучно затягуватимуть, наскільки це можливо. «Я припускаю, що про закінчення війни можуть домовитися й оголосити перед наступними президентськими виборами — лише так можна врятувати рейтинг, який стрімко падає. Якщо тільки економіка України доживе до того часу», — констатує Олексій Бик.

Нема людини — нема проблеми

Претензії в офіційних структур виникають і до інших бойових підрозділів. Але — теж вибірково. Днями головний редактор тижневика «Дзеркало тижня» Юлія Мостова в матеріалі, присвяченому відставці Валентина Наливайченка, поділилася інформацією, що ще рік тому, одразу після президентських виборів, одним із перших пунктів на порядку денному закритої наради постало питання про розпуск «Айдару», який тоді складався переважно з місцевого населення та активістів Майдану. На той час він іще не розділився на «білий» та «чорний» «Айдари» (саме останній і займався рекетом та іншою протиправною діяльністю — ця інформація була в силовиків, однак вони допустили обрання комбата Мельничука народним депутатом, і лише через рік постало питання про притягнення його до відповідальності).

Під розформування потрапив і підрозділ ЗСУ — сумнозвісна 51-ша бригада з Волині, яка зазнала втрат і під Волновахою, і під Савур-могилою, і під Іловайськом. «Офіційно підставою для розформування бригади стала доповідь генерала Пушнякова Президентові, що в бригаді панує безлад, що там усі алкоголіки і дезертири. Частково, звичайно, такі факти мали місце — бригада була сформована на основі першої хвилі «дикої» мобілізації, коли хлопців без належного медогляду забирали всіх, обіцяючи через десять днів відпустити додому. Але питання про розформування 51-ї виникло після Іловайська, а до того бійців кидали у найбільш гарячі точки — і тоді вони воювали нормально? У мене таке відчуття, що розформуванням 51-ї бригади командування вирішило прикрити той безлад, який панував у самому Генштабі. Бо досі я не можу знайти жодних даних про кількість загиблих, поранених, зниклих безвісти. Усі списки складалися олівцем на коліні, і кінців знайти неможливо. А так: нема бригади — нема питань. Хоча останнім часом у мене з’явилася ще одна версія: уже з двох джерел я почув про 670 мільйонів гривень, виділених на 51-шу бригаду, які десь зникли. Боюся робити певні висновки, але на розформування бригади могло вплинути і бажання приховати ці кошти. Та й хлопці, які подивилися на забезпечення контрактників, почали ставити запитання, чому вони воюють без касок, без бронежилетів», — поділився з «УМ» адвокат Василь Нагорний. До речі, як неодноразово писала наша газета, на Волині досі триває судилище над бійцями 51-ї, які врятували свої життя, вийшовши з оточення через територію Росії.

У згаданому вище матеріалі Юлія Мостова приходить до висновку, що Президент (та й не тільки він) намагається оточити себе не стільки професіоналами, скільки — лояльними особами, які не загрожуватимуть збереженню статусу-кво. Та ж сама ситуація склалася і з активістами та бойовими підрозділами, які проявляють схильність до самостійної гри. «Загалом можна впевнено сказати, що ми спостерігаємо послідовний і активний наступ на добровольчі батальйони як рушійну силу революції, здатну зламати режим внутрішньої окупації України. Оточення 5-го Окремого батальйону ДУК ПС, виселення ДУК ПС iз тренувальної бази «Десна», роззброєння батальйону ОУН, наступ на «Айдар», арешт комбата і спроба розформування батальйону «Торнадо», купа кримінальних справ проти добровольців — усе це є лише етапами єдиного плану», — переконаний Олексій Бик.

Тут на думку спадає фраза, сказана відомим соціальним психологом Олегом Покальчуком восени минулого року. Тоді у відповідь на прохання прокоментувати можливість переростання голодних бунтів, зафіксованих на території «ДНР» та «ЛНР», у масові повстання я почула фразу: «Такого не буде. Голодні не бунтують. Бунтують ті, хто вже трохи наївся. Навіть Майдан зробили люди, які могли і себе прогодувати, і з іншими поділитися». У світлі цього загальна політика уряду, результатом якої стало тотальне зубожіння населення і значне скорочення волонтерської підтримки армії, бачиться теж одним із етапів плану профілактики виникнення третього Майдану.

Утім українці все більше стають не лише голодними, а й злими. Бо замість змін, очікуваних після Майдану, бачать ту саму несправедливість і корупцію, яка, за словами американського посла Джеффрі Пайєтта, загрожує державі більше, нiж російські танки. І хтозна, у що це все може вилитися. Один із «тривожних дзвіночків» — Геннадій Москаль недавно заявив про затримання ще двох бійців «Торнадо» за підозрою у підготовці замаху на Анатолія Науменка. Один із бійців — професійний снайпер.