Ознака гомо-совєтікус

Майже кожному з нас доводилося чути звинувачення когось у совковій ментальності: «Ти совок (або ж совкиня)!». За цим, зазвичай, ідуть і докази совковості, до речі, дуже різні і не завжди переконливі.Найбільш сталим із тих доказів є патерналізм людини. Але ж достатньо подивитися на підприємців того ж таки Донбасу, з одного боку, а з іншого — на їхніх земляків із числа студентів та викладачів, щоби зрозуміти, що це зовсім не так. Певен, що під час недавнього панування на Луганщині прорадянського за своєю ідеологічною сутністю режиму Олександра Єфремова, затятих опонентів того режиму з числа студентів та викладачів було на кілька порядків більше, ніж із регіонального бізнес-середовища. То як же тоді визначати совкову чи європейську ментальність оточуючих нас людей?

Загальновідомо, що ідеологи КПРС закладали в ментальну базу«нової спільноти людей — радянського народу» —саме російську (євразійську) ментальність. Але й тут не все так просто, як видається на перший погляд. І сьогодні маємо в Україні чимало росіян з європейською ментальністю, а ще більше етнічних українців — з євразійською.

Тому, щоб визначити, до якої з них належить твій сусід чи співробітник, треба, як кажуть росіяни, «з ним пуд солі з’їсти». Проте є простий тест для визначення цього за суто зовнішньою ознакою. Єдиним його недоліком є те, що він стосується лише тих, хто пересувається за допомогою не громадського транспорту, а здебільшого власного.Так от, перевірено багатолітніми спостереженнями: совок ніколи не сяде за кермо велосипеда, якщо в нього є хоча би скутер. І так само він ніколи не сяде за кермо скутера, якщо має авто. Це просто не вкладається в суворо-ієрархічну євразійську ментальність.І навпаки, в гаражі у справжнього європейця дуже органічно вживаються ровер, скутер, байк та автівка! І йому аж ніяк не соромно добиратися до свого гаража на ровері, з якого він потім пересідає на свій BMW чи «Тойоту».

Коли у своєму Луганську я робив подібні речі, то зазвичай ловив на собі здивовані погляди сусідів. А одного з них (власника автівки) це так дратувало, що він дорікав мені тим, що я ніяк не можу визначитись, якому ж транспортному засобу віддати перевагу.У Білій Церкві (де я зараз мешкаю), що вдвічі менша за Луганськ, велосипедистів десь утричі більше, ніж у другій столиці Донбасу було ще до російсько-української війни. Певен, що зараз там їх іще менше, бо окупований Луганськ, за свідченнями моїх колишніх земляків, нібито на машині часу перемістився в дуже далекі совкові часи — ніби в 30-ті роки минулого сторіччя! Ще менше велосипедистів у самій Росії, і це впадає в око всім європейцям (у тому числі й українцям), хто відвідав ту невиправно совкову країну.

До речі, на нещодавно побудованій під Верховною Радою велопарковці, за свідченням знайомих киян, так і не з’явилося жодного велосипеда. Тоді як у Будапешті,під будівлею угорського парламенту,я нарахував їх із добрий десяток...