Ми самі не місцеві...

Позаминулого тижня Верховна Рада зробила перший крок до нових правил місцевих виборів, прийнявши в першому читанні відповідний закон. Часу справді залишається обмаль, оскільки вибори мають відбутися 25 жовтня, а визначитися з форматом треба до початку виборчої кампанії, яка стартує за 90 днів до цієї дати. Незважаючи на те, що в парламенті було зареєстровано чотири законопроекти на цю тему, більше шансів від самого початку було у проекту депутатів Денисенко—Попова—Чижмаря—Алексєєва—Ледовських (№2831-3), автори якого представляють усі фракції коаліції, окрім «Самопомочі». Цей проект-фаворит користувався безумовною підтримкою Банкової. Ходили чутки, що реальним його творцем є голова парламентського Комітету з питань правової політики і колишній член ЦВК Руслан Князевич. Формальні автори законопроекту не заперечують, що як мінімум консультувалися з ним.

Знайомтеся, номер 2831-3

Отже, що пропонує новий закон про місцеві вибори? Найперше, найголовніше та найочікуваніше: двотурову систему виборів мерів міст. Для тих населених пунктів, де кількість мешканців перевищує 90 тисяч, голосування відбуватиметься за принципом «абсолютної більшості». Це — термін виборчого права, який означає, що за претендента мають віддати голоси більше 50% учасників голосування. Якщо таку «планку» кандидат узяв, він може вже вважати себе мером. Якщо ні — відбуватиметься другий тур виборів.

Друга важлива новація. Мажоритарна система виборів у звичному для нас розумінні залишиться лише на виборах до сільських та селищних рад. Для решти органів місцевого самоврядування діятиме пропорційна система з відкритими списками. До критики цієї системи повернемося пізніше. А поки що — про те, за якими саме правилами ми обиратимемо депутатів обласних, районних та міських рад.

Для прикладу візьмемо Київ. Місто буде розбито на 80 виборчих округів (це, до речі, новація номер три — кількість депутатів будь-якої міськради не перевищуватиме 80 осіб. Відповідно, стільки ж буде створено і округів). У кожному окрузі право кандидувати отримають винятково висуванці політичних партій. Партій може бути скільки завгодно, але кандидатів від кожної — лише двоє. Таким чином, виборець отримає бюлетень, де будуть зазначені назви партій і по два прізвища кандидатів від кожної.

Голосувати можна буде як тільки за партію, так за партію та її кандидата. Після закриття виборчих дільниць почнеться підрахунок голосів, які набрала кожна з політичних сил-учасниць перегонів. Якщо партія долає 5% (для блоків, котрі також допущені до виборів, прохідний бар’єр встановлено на рівні 7%), один iз двох її кандидатів проходить у депутати. Якщо ні — кандидат «пролітає», навіть якщо його популярність на цьому окрузі є значно вищою, аніж у суперників з інших партій.

Після того як визначено партії-переможниці, керівництво кожної починає вибудовувати свій власний внутрішній рейтинг. Тут також без «сюрпризів» для кандидатів не обійдеться. Не факт, що претендент, котрий, для прикладу, отримав блискучу перемогу на Оболоні, представлятиме її у Київраді. Якщо його однопартійці з Троєщини чи Печерська показали кращий результат (а місць у цієї партії всього лише 7 або 8), у Київраді опиняться саме вони. Це аж ніяк не є справедливим по відношенню до кандидатів-переможців на конкретних округах, проте закон виписаний саме так.

Цікаво, що партія «Батьківщина» намагалася відстояти норму, за якою у партійних списках мала бути закріплена фіксована трійка або п’ятірка, яка проходить незалежно від результатів по округах. Також у Тимошенко наполягали на нормі, за якою можна було б відкликати кандидата напередодні голосування, якщо, наприклад, він був помічений у підкупі виборців або просто чимось не догодив керівництву партії.

Однак це відображення у законі не знайшло. Протягнути до його тексту фіксований диктат партійних лідерів не вдалося. І це вже бодай якийсь плюс законопроекту 2831-3.

Критика нових правил

Свого часу заступник голови ЦВК Андрій Магера розповідав «Україні молодій», яким він бачить механізм голосування при запровадженні пропорційної системи з відкритими списками. «Уявіть листок формату А5 — таким приблизно міг би бути виборчий бюлетень. Чому такий маленький? Бо там будуть лише два рядки для заповнення. Перший рядок називатиметься так: «Підтримую кандидатів у народні депутати України від політичної партії...», а після нього стоятимуть дві клітинки, в які слід вписати дві цифри — порядковий номер партії, яка бере участь у виборах».

«Другий же рядок означає те, що виборець має право додатково, факультативно надати перевагу якомусь кандидату зі списку політичної партії. Рядок так і буде називатися: «Підтримую кандидата номер такий-то у списку політичної партії...» — пояснював Магера.

Запропонована законопроектом 2831-3 система відрізняється від класичної пропорційної з відкритими списками тим, що вибір електорату обмежено лише двома іменами. Ніде у світі кандидатів не групують попарно і не прив’язують ці пари до конкретного округу. Отож це не є пропорційна система. Водночас вона не є і суто мажоритарною — в авторів закону вийшов якийсь правовий покруч, і це дуже велика, хоча й не єдина вада цього документа.

Наступний його недолік в тому, що відсутній механізм висунення незалежних кандидатів (самовисування можливе лише на рівні сільських або селищних рад). Претенденти на мандат у місцевих радах мають бути прив’язані до партій або блоків. До речі, і повернення останніх також піддають критиці.

Річ у тім, що в більших політичних суб’єктів (iз більш потужною та розгалуженою мережею регіональних представництв) значно вагоміші шанси завоювати виборця, ніж у локальних невеличких партій. Останні просто не «перекричать» своїх великих суперників. При цьому навряд чи Блок Порошенка чи «Народний фронт» будуть так само гаряче брати до серця місцеві проблеми, як яка-небудь умовна «Полтавська партія «За ремонт доріг».

У цілому експерти солідарні в тому, що законопроект 2831-3 створює певні преференції для великих партій. І не тільки для них. Преференції створено і для значних за кількістю місцевих рад: так, наприклад, до Київради пошукачам мандата буде потрапити навіть легше, аніж до представницького органу невеликого містечка. Чому так? Це добре пояснює на конкретному прикладі Андрій Магера.

«Є певна математична залежність під час виборчої інженерії: чим менша кількість депутатів обирається до складу місцевої ради, тим менша репрезентативність, представництво виборців депутатами у відповідній раді. Варто пам’ятати, що є такі маленькі міста, як Угнів (що на Львівщині), де проживає лише 740 виборців. За цим законопроектом, для цього міста має обиратися усього-на-всього 12 депутатів. Тепер рахуємо, скільки потрібно партії голосів, щоб провести хоча б одного депутата. Виходить приблизно 8,33. Виявляється, фактичний бар’єр там буде не 5%, а вищим», — говорить Магера.

До речі, чим нижчий рівень представництва в тій чи іншій місцевій раді, тим вища небезпека корупції. Адже підкупити 12 депутатів (чи принаймні половину з них) простіше, аніж частину Київради, яка складатиметься з 80 обранців. У зв’язку з цим експерти критикують новий закон і за суттєве скорочення (до 10 — це мінімальна кількість) представників влади у місцевих радах.

І наостанок

Але, можливо, усе вищезазначене переважає ще один суттєвий ґандж закону 2831-3. Це — суто психологічний момент. Як пояснити виборцю, що кандидат, за котрого він голосував і який, судячи з підрахунку голосів, мав би пройти до місцевої ради, раптом опинився поза грою? Через те, що його партія не змогла дотягнути до бажаних 5% або через успіх більш удачливого його однопартійця? Відсутністю глибокої роз’яснювальної роботи з цього приводу можна геть підірвати довіру до впроваджуваної системи. І, можливо, саме такою і є прихована мета авторів закону — аби згодом, коли їхні руки «дійдуть» до переписування правил парламентських виборів, нікому не кортіло говорити про пропорційну систему з відкритими списками.

Але з такими темпами роботи, які досі демонстрували народні депутати, зовсім не факт, що вони встигнуть ухвалити закон про місцеві вибори до їхнього старту. До кінця поточної сесії нардепи мають внести у закон усі необхідні правки, що стосується змін до Конституції (а всі виборчі новації зачіпають підвалини Основного закону), то їх ухвалюють протягом двох сесій. Але, навіть якщо таке ухвалення відбудеться буквально в перших же числах вересня, до проведення виборів 25 жовтня лишатиметься місяць чи півтора.

За цей час «перебудувати свідомість» доведеться не тільки виборцям, а й членам виборчих комісій і самим учасникам перегонів. Вибори, проведені похапцем, за визначенням не призведуть до якісного «перезавантаження» влади. Втім винуватити в цьому, крім самих себе, народним депутатам нікого. Домовленість про зміну виборчої системи була прописана ще у коаліційній угоді, прийнятій більш ніж півроку тому. Часу для того, аби виконати цей її пункт, було вдосталь. Інша річ, якщо просто забракло бажання.