Невже нам на роду написано довічно тягнути лямку бідності й безталання? Хіба, приміром, ідейність «Свободи» не до снаги, тільки «Самопоміч» від немочі? Долаємо вершини державності. Здавалося б, здихалися комуняцької напасті. Так на тобі: десь узялася на нашу голову (а може, й самі випестили?) інша — олігархічно-бюрократичний паханат. Оскаженіло тримає нас у пазурах колоніального безправ’я, злиднів і розбрату, не обтяжуючись жодними натяками на моральність чи ідейність. Гадали, після Майдану запанує братолюбіє? Де там! Змій-Горинич не обезголовлений. Тільки й того, що змінив личину...
І хоча нам не звикати до політичних потрясінь, Україна через своє геополітичне розташування опинилася на передньому краю нашестя споконвічних завойовників, норовистих до світового панування. Чи достатньо серйозно всі це усвідомлюють? Вельми актуальною видалася публікація Василя Богдана «Над прірвою війни» («УМ» від 22.04.2015 р.).
І ось що спадає на думку. Відколи єдиновірці-кочівники, зґвалтувавши Гетьманщину, замість козацьких жупанів нарядили кого в арештантську робу, кого — в лакейські лівреї, ми досі не зірвали того лахміття. Але ж із першим викликом національної ідентичності русичі-українці впоралися. Як ото після візантійської купелі (подейкують, християнство — релігія рабів, тоді як іудаїзм — повелителів), відсіяли зерна любові й чеснот від скверни та поєднали з національними традиціями. Відтоді й понині сповідуємо заповіді Христові. Либонь, православіє найближче до гуманізму.
Чому ж тупо вживаємося з репресивним за своєю суттю суспільно-політичним устроєм? Надбання народного віча, «Руської правди», Конституція Пилипа Орлика — оце те, що нам по духу. Перефразуємо відому сентенцію О. Бісмарка й скажемо чітко: «Україна — це ми!». Та навіть у сусідній Білорусі парламент — усе ж Національна рада. У нас — Верховна. Різниця очевидна. Бо первинна таки нація, а не держава. І як тоді не погодитися, що націоналізм — якісно вища субстанція, аніж патріотизм. Чи не тому більше, ніж урядовцям, довіряємо хлопцям із передової? Вони, не чекаючи відкриття другого фронту, попри тенета капітулянства, приборкують буремну епоху, аби врятувати Україну і зберегти мир у Європі. Ось де праведні воїни-інтернаціоналісти!
Наче починаємо розуміти, що, тільки звільнившись від духовного рабства, зможемо здолати нинішню Руїну. Прикро, що немає національного лідера, «Вашингтона, з новим і праведним законом...» Чорновола проґавили, Моргуна не помітили, Ющенка затюкали. Більш яскравих особистостей за свою бутність щось не пригадую. Дух бунтарства кличе нас до поступу, на вищий щабель суспільно-політичної думки.
А що відомо пересічному громадянинові про діяльність теоретиків та засновників націоналізму М. Міхновського, Д. Донцова, С. Єфремова? Або про подвижництво В. Липинського? Чи увіковічені їхні імена? Ім’я ж москвофіла М. Драгоманова, котрий, якщо вірити Д. Донцову, був ледь не на повідку в царської охранки і доклав чимало зусиль, аби спрямувати національно-визвольний рух у русло братовбивчої класової боротьби, носить один із вишів столиці. Та й у нас, у Лубнах, ще з совєтських часів маячить вулиця його імені.
Чому замість уславлених Січових стрільців відновили Національну гвардію, дітище Петра І чи Наполеона Бонапарта? А от своїх військових звань, як «сотник», «хорунжий», не визнали. Та й звертатися годилося б «друже командире».
Не думаю, що у Верховній Раді всі такі «грамотії», як був Олег Царьов, однак іноді, спостерігаючи за їхньою метушнею, мимоволі задумуєшся: а чи бодай гортали вони сторінки вітчизняної історії? Чи переймалися душевним болем за нелегку, трагічну долю України? Хіба не читали О. Субтельного, П. Штепу? Неважко здогадатися, який напрошується висновок.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
