Ленінопад триває. Один за одним у містах і селах зникають із вулиць і площ пам’ятники тому, хто заклав основи радянського режиму, вказав методи побудови комунізму в країні. Запроваджений ним червоний терор, геноциди, масові вбивства, концентраційні табори тощо — ось ці методи. Дехто каже: пам’ятники — це наша історія, нехай будуть. Але монументальна скульптура — не тільки, щоб пам’ятати історію, вона — засіб ідейного виховання народу. Квіти до підніжжя пам’ятника Леніну — це вияв пошани до його вчення і до всього, що він творив. Водночас народний депутат Ю. Луценко підкреслює, що ленінську ідеологію ми не забороняємо. Ніби забув, що в Європі комунізм і фашизм мають однакову оцінку. Отже, за Луценком, можна виховувати дітей у комуністичному дусі, розказуючи їм про українських націоналістів як «найлютіших ворогів» тощо. А педагогам дозволяти так само «просвіщати» учнів. До речі, деякі педагоги і так це робили і роблять. Чому ж люстрація оминула цей контингент громадян, де вона необхідна? Зрозуміло, звідки на святкових парадах з’являлася чимала колона юних піонерів із червоними галстуками — майбутнє Компартії.
Ідеологія, як правило, не існує сама по собі як абстракція. Оволодіваючи масами, вона матеріалізується, тобто веде до революції. Наші предки в минулому столітті вже це проходили. Якщо ідеологія спрямована проти держави, її треба заборонити офіційно, а не спекулювати правом на свободу думки і слова.
Антоніна МИХАЙЛЕНКО
Київ