Днями в затишній атмосфері вітальні київського Літературно-меморіального музею-квартири М. Бажана у рамках циклу заходів «На перехресті творчих шляхів» відбувся літературний вечір «...Тільки нам дано любити привіт знайомих берегів». Людмила Рєзнікова, завідувачка сектором музею, пояснила ідею заходу: «У нашому музеї-квартирі дуже багато книг, картин із дарчими написами від Голованівського родині Бажанів, часто Микола Платонович згадував Голованівського у своїх рукописах і спогадах. Усе наштовхувало нас на думку про те, що ця людина була важливою в житті Бажана. І ось ми дізналися, що цього року 29 травня Саві Овсійовичу виповнилося б 105 років. «Час настане для всього», — писав він. Настав час і нам дізнатися про митця».
Дослідниця українського аванґарду Ярина Цимбал розповіла про буремне літературне життя України 1920-х років, коли молодий Голованівський увійшов у письменницькі кола. 1927 року в його житті сталася переломна для нього подія — зустріч із Маяковським в Одесі, коли знаний московський футурист простяг йому руку, витягнувши з натовпу, а заразом привів його в літературу. Враження вклав у рядки:
«Він мені руку подав
і в поезію
ввів
своєю рукою».
Ця рука Маяковського міцно тримала його все життя. «Він вважав себе футуристом, — каже Ярина, — хоча достеменно і не знав, що це означає». Талановитих поетів у той час помічали одразу, і за них змагалися літературні організації. Так, Голованівський друкувався у престижному журналі «Нова генерація», належав і до комсомольської організації «Молодняк», і до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.
За спогадами журналіста Анатолія Галана, Сава Овсійович «пік ті книжки, як млинці». Молоді письменники на з’їздах любили підбирати жартівливі назви його численним творам, однак Голованівський ніколи не ображався, маючи гарне почуття гумору. Писав він різне. В доробку ранніх творів — і футуристський літературний репортаж «Скатертю доріжка» (1930), і збірки віршів «Кіньми залізними» (1927), «Одверто. Передперша збірка поезій» (1929), і поема «Фронтовики» (1933) про пролетарське життя.
До речі, поет став третім футуристом, який побував за кордоном після Михайля Семенка та Олекси Влизька. Подорож до Італії на пароплаві закарбувалася у його пам’яті і поетичних темах.
Дружба Бажана і Голованівського почалася 1935 року. Війна роз’єднала їх: Сава Овсійович воював на фронті, Микола Платонович організовував евакуацію Спілки письменників до Уфи. Але їхнє листування не припинялося ніколи. До останніх своїх днів вони підтримували зв’язок. Людмила Рєзнікова переконує: «У Бажана не було випадкових людей серед друзів. Доля звела їхні таланти». Саме Голованівський лишив чимало спогадів про Бажана.
Коли Голованівського громили під час кампанії боротьби із космополітами у 1949 році, поет відповів: «Все естетство і декадентство у моїх віршах, писаних до 1939 року, походять від відриву від життя та поганих учителів, якими були Тютчев і Блок у гірших своїх проявах».
Гостя вечора Елеонора Степанівна Соловей, дослідниця творчості Голованівського, яка була особисто знайома з поетом, розповіла: «У спілкуванні він був легкою людиною, неймовірно доброзичливою. Із дружиною Катериною Трохимівною вони прожили разом більше півстоліття. Але їхні стосунки щоразу вражали красою і свіжістю». Голованівському шкода було помирати у такий цікавий час. Почалася перебудова, гласність. Його це бентежило й обнадіювало. Він написав гостру статтю про будівництво на Шевченковій горі, однак ніхто її не наважився надрукувати.
«У Сави Овсійовича була дуже тендітна муза, — згадувала племінниця поета Оксана Полтавчук. — Коли він працював, повз його кабінет треба було хіба що пролітати. Діти часто любили дражнити його за серйозність».
Володимир Мельниченко, автор надгробку на могилі Голованівського, зізнався: «Якщо б не було Бажана, Патона, Амосова, Голованівського, то ми були б у землі Биківні. Ми винні їм за це».
Відвідувачі вечора переглядали фотографії архіву родини Голованівських. Лунали прості і на диво доречні вірші поета про війну.
Сава Голованівський — автор блискучих перекладів Пушкіна, Байрона, талановитий митець, життя якого — це невідома, але захоплива історія. Тож його слова звучать актуально:
«Бережіть своїх поетів,
І великих, і малих.
Здавна виміряних летів
Ви не здійсните без них».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
