«Каким образом?»

Пригадую 40-ві роки, коли був дитиною. Прийшли «визволителі», всі адміністративні посади, ясна річ, позаймали. Серед окупантів були не лише старші люди, а й молодь. Ось завагітніла молода місцева дівчина, а мати в крик — хто? Слід сказати, що мораль тоді була жорстока. Це ж ганьба на все село — покритка! Пішла жінка до кривдника. «Пане начальнику, він зробив моїй доньці дитину». Той, не розуміючи української мови, запитує: «Каким образом?» Мати пояснює: «Та не образом, пане начальнику, а насправді». Тут варто зауважити, що місцеві люди на ікону кажуть «образ», «образи». Чого не зрозумів рускій зайда, окупант. Так і пішли обидві, мати з донькою, зневажені.

Але до чого це я? То була перша окупація західноукраїнських земель. І насправді мало хто розумів мову окупантів, як і вони українську. Але ось маємо сьогоднішню ситуацію Сьогодні навіть дитвак знає мову нинішніх окупантів України. Водночас багато хто із східних областей, що змушені були переселитися на західні терени, мали б знати українську мову, бо таки вчили її в Україні. Але маємо таке: із східних областей їдуть вимушено як діти, так і дорослі. Воно й не дивно, що не завжди вони добре володіють українською мовою. Та є одне але: дорослі, які супроводжують дітей, мали б, повинні б, зобов’язані принаймні якщо не добре, то бодай посередньо володіти мовою держави, в якій вони живуть. Але ж ні.

У карпатський «Артек», який розташований в Івано-Франківській області, поблизу Говерли, прибули різні діти. Є що добре володіють українською мовою, є що не дуже. Але розуміють одні одних. І це добре. Однак незрозуміло, чому дітей виховують мовою загарбника, себто російською. Якщо діти розуміють українську, то вихователі, здається мені, також її розуміють, але вперто розмовляють іноземною (тобто російською). А якою ж мовою тоді вони спілкуються з місцевими жителями? Це ж звичайна неповага до приймаючої сторони. Ось тут і пригадується мені поведінка перших окупантів.

Я не випадково вжив слово «окупант», хоч перші були справжніми окупантами, а ці, що в Карпатах, не по своїй волі приїхали в наш край, і приймаємо їх радо, як і перших — у 39-му. Хоча ті, перші, переконували: «Ми зняли з вас ярмо». А старенький дідусь мовив: «Ярмо зняли, а хомут наділи», та й зник у натовпі. Так і сталося. Лише сьогодні замість хомута хочуть надіти ланцюги.

Та залишимо минуле і повернімося в карпатський «Артек». Тепер російську мову і приїжджі, і місцеві жителі знають однаково. Проте вихователі, гадаю, знають державну мову, але вперто розмовляють російською. Отже, чи не повторюється історія? Але вже новим, більш витонченим «образом».