Реальні події часу свідчать про їх повторюваність, тільки вже на новому історичному колі. У серпні 1914 року Росія почала Першу світову війну, маючи на меті підпорядкувати собі південних слов’ян і захопити чорноморські протоки, маскуючи це пропагандою допомоги сербам. Ця війна призвела до розпаду Російської імперії. Другу світову війну Росія, під назвою СРСР, у вересні 1939 року почала проти Польщі разом із Німеччиною, домовившись із Гітлером про розподіл Європи, маскуючись пропагандою про допомогу західним українцям і білорусам. Ця війна могла б закінчитися повним крахом для Росії, якби на другій її стадії у війну не вступили США на боці Росії, що дозволило продовжити вік російській радянській імперії до її розвалу в 1991 році.
Через сто років від початку Першої і сімдесят років після закінчення Другої світових воєн, але також у 14-му році, що символічно, тільки вже в 2014-му, Росія почала неоголошену віроломну війну в Європі проти єдиновірної, православної України, яку називала братською і мала з нею міжнародні і двосторонні договори про дружбу і територіальну цілісність. Метою та ідеєю всіх війн Московії і Росії були і є захоплення чужих земель, навіть назву своєї держави вони привласнили чужу, тобто Руси-України. Москва завжди мріяла про світове панування, це лежить в основі її ментальності. Усім цим війнам сприяла масова пропаганда і підняття патріотизму, імперського реваншизму, але правда перемагає брехню, адже чим це скінчилося для російського царизму і радянської імперії — відомо.
Українські керівники повинні вчитися і робити правильні висновки з історії України. Як ОУН-УПА, не маючи держави, в умовах польської, німецької, російської окупації зуміли так просвітити, проінформувати, підняти український патріотизм у масах народу, що сотні тисяч людей почали боротьбу за незалежну Україну, і не за гроші, привілеї, а за ідею. В УПА були окремі підрозділи людей різних національностей, але всі вони керувалися єдиним командуванням УПА. Так і зараз добровольчі батальйони повинні бути під єдиним командуванням Збройних сил. Отаманщину, махновщину Україна проходила, чим це для неї завершилося — відомо: втратою державності, голодомором, знищенням інтелігенції і селянства.
Наших можновладців задовольняє існуючий порядок належності ЗМІ російськомовним олігархам ахметовим, фірташам та іншим, для яких Україна — тільки місце заробляння грошей. Це не Терещенки, Симеренки, які дбали про українську справу, про мову, освіту, культуру українців та їхні звичаї. На телеканалі «Україна» жителі Донбасу дуже дякують Ахметову за гуманітарну допомогу. Ніби й не знають, що цю криваву кашу на Донбасі заварив Ахметов, через що вони втратили все, а тепер ще й дякують йому, а в жовтні ще й проголосують за нього і його поплічників-«регіоналів». Політики в Україні стають українськими патріотами тільки перед виборами. Прийшовши до влади, все забувають і закривають останній український журнал «Березіль» у Харкові, газету «Кримська світлиця» для Криму тощо. Маємо це тому, що всі вони «вийшли з шинелі» Кучми, а й їхнє кредо — «Що я за це отримаю». Їхні дії призводять до того, що народ уже не вірить жодній політичній партії. Це може призвести до реваншу антиукраїнських сил, які зараз паразитують на соціальних бідах населення. Керівники України повинні зробити все для згуртування народу на ідейно-патріотичних засадах, щоб була чітка програма побудови розвинутої Української держави.
Іван ШІМАНЧУК
Рівне