Нещодавно дізнався, що деякі українські комерційні фірми-організації співпрацюють з окупантами — вони зареєстровані і є їхніми співвласниками разом із російськими фірмами. І за кожною українською фірмою стоїть її начальник, який має прізвище, ім’я та по батькові...
І це в той час, коли на сході України від рук російських агресорів щодня гинуть наші захисники, стають на все життя каліками і знедоленими. І не без відома нашої жадібної влади! Що це, як не зрада державних інтересів, зрада свого народу?
Згадався випадок із моїм покійним батьком, Григорієм Васильовичем Ващенком. У 1941 році його відправили на війну. Вдома, в селі Карпохи Козелецького району Чернігівської області, залишилися молода дружина Лукерія з дворічною донькою Ганною, старий батько з матір’ю та троє сестер. У райцентрі, перед відправкою на фронт, вирішив батько разом із земляками зайти до генделика і перехилити чарчину «на щасливу дорогу». Щось там не склалося з продавцем генделика — мій батько хапає з прилавка кілограмову гирю і зі словами: «Ти, жид проклятий, тут будеш горілкою торгувати, а я йду на війну фашиста бити, родіну захищати!» — замахується на продавця, щоб налякати. Його заарештували, засудили і відправили до казахстанського Кустаная відбувати покарання. Впродовж року він там працював трактористом і шив чоботи, а потім його відправили на фронт, у штрафбат. Був двічі поранений, дивом вижив, звільняв від загарбників Польщу та Чехословаччину, війну закінчив у німецькому місті Галлє. Коли повернувся додому, донька його не впізнала і довго від нього сахалася.
Цю історію мені розповіла колись моя мама. Від батька я її не чув — він був мовчазний. Батьку, агов, — де твоя гиря?
Олекса ВАЩЕНКО
Ірпінь, Київська область