Апетит наш — проблеми ваші

Один iз найбiльших виробників курятини в Україні — «Миронівський хлібопродукт» — продовжує нарощувати потужності на Вінниччині. Директор ладижинського філіалу підприємства Олександр Гуров повідомив, що до 2021 року МХП має намір збільшити виробництво курятини удвічі саме на цьому майданчику.

Будівництво комплексу компанія почала на околицях містечка енергетиків Ладижин (Тростянецький район) п’ять років тому. Сьогодні це цілий комплекс птахофабрик — інкубатор, приміщення для вирощування молодняку, забійний цех. Потужність кожного з двох комплексів — щороку по 220 тисяч тонн м’яса птиці під відомим брендом «Наша Ряба». У минулому році закінчили будівництво і ввели в експлуатацію три виробничі ділянки з дванадцяти існуючих. До вінницького комплексу входять іще й ладижинські елеватори, комбікормовий та олієпресовий заводи.

І от на початку нинішнього року стало відомо, що Європейський інвестиційний банк виділив згаданій компанії 85 мільйонів євро, котрі мають бути інвестовані у будівництво зернових елеваторів та сховищ, а також у подальший розвиток підприємства у Вінницькій області. А саме — на розширення мережі птахокомплексів на околицях міста Ладижин.

Непоховані трупики невирішених проблем

У кожної помпезної історії є свої скелети у шафі. Є вони і в бек-граунді вінницького тріумфу курячого гіганта. Ці проблеми ще в 2012 році не додавали душевного здоров’я менеджерам МХП, актуальні вони й по сьогодні. І питання, як узгодити бізнесові апетити з природними інтересами мешканців сіл, що потрапляють у зону ризику, для місцевих і столичних екологів більшою мірою залишається відкритим. Форсоване будівництво птахокомплексу і волюнтаристський розвиток цієї галузі в Ладижині неодноразово провокували акції протестів у довколишніх селах. По-перше, під курячий бізнес лягла частина рекреаційної зони мальовничих місцевих територій. Але головним чином соціальний вибух викликали серйозні екологічні проблеми, що виникли в аборигенів з початком будівництва птахокомплексу.

Перша дія «марлезонського балету» з широким обговоренням громадськістю відбулася в селі Оляниця у 2012 році. Тоді місцеві жителі озвучили цілу низку болісних обставин, які стали наслідком, здавалося б, благої справи з розвитку аграрних територій та створення нових робочих місць. Спочатку зникла вода у криницях. Саме після того, як забудовники провели меліоративні роботи для пониження рівня ґрунтових вод. Другою проблемою став рух важкого вантажного транспорту через село iз системним перевищенням допустимих норм навантаження. Внаслідок цього майже всі хати по центральній вулиці потріскалися, а в одному господарстві навіть упала стіна будівлі. Третьою проблемою було зрозуміле небажання селян мати поблизу своїх помешкань послідосховища та очисні споруди стічних вод. Кілька років писанини в інстанції, тривалі переговори iз забудовником нічого не дали. Тому комітет порятунку села Оляниця вирішив, аби таки донести інформацію про свої проблеми до сліпоглухонімої влади, форсувати події громадськими протестами.

Проблема набула загальнодержавного розголосу. Пікети підтримали екологи з Києва та Вінниччини: заслужений природоохоронник України, директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, громадська організація «Народний центр екологічного контролю» та громадська організація «Ладижинська громадська рада».

До речі, ще три роки тому директор Київського еколого-культурного центру заявляв про загрозу виникнення у Вінницькій області екологічної катастрофи у зв’язку з відкриттям гіпертрофованого комплексу птахофабик. За словами Володимира Борейка, внаслідок діяльності комплексу протягом року утворюватиметься близько 160 тонн помету, 2 мільйони кубометрів стічних вод, 2,4 тисячі тонн падалі, а викид iз птахофабрик щодоби перевищуватиме 2 мільйони кубометрів відпрацьованого повітря.

Результатом тодішніх акцій стала демонстрація підприємством сучасних захисних споруд довкілля, в адекватності яких навряд чи фахово розбиралися допущені до показу журналісти та чиновники. Прозвучала і предметніша для селян обіцянка забудовника відремонтувати за тиждень центральну дорогу села Оляниця. Спущену на гальмах проблему перестали контролювати на високому рівні, але вона не зникла. Як стверджує депутат Ладижинської міської ради Людмила Головашич, обіцянки залишились лише обіцянками, нічого суттєво не змінилось і досі. Вода у криницях того року зникала не лише у сусідніх із підприємством населених пунктах. Для підземних вод і 12-15 кілометрів — невелика відстань, у такому радіусі проблеми з криничною водою з’явилися і в інших селах.

Натиск і підкуп?

Нові виступи селян піднялися у сусідньому, Тульчинському районі. Добре, що досвіду, як може змінитись екологічна ситуація через контрольоване лише інвестором розростання птахокомплексу, далеко позичати не треба. Черговий бунт піднявся в селі Ульянівка. Мешканці виступають категорично проти забудови біля свого населеного пункту одразу трьох бригад для вирощування курчат-бройлерів. Голова ініціативної групи Надія Чуба заявила, що проти будівництва курятників-монстрів виступають майже усі, зокрема i з дітьми, жителі Ульянівки. Тим часом представники агрохолдингу проводять агітаційну роботу з тими, хто має земельні паї, намацуючи слабкі ланки, аби ті передали паї під будівництво курятників. «Це відомі в Україні договори емфітевту, що складаються не на користь власника. По суті, ми віддаємо у власність птахофабрики наші паї за 5,7 тисячi гривень орендної плати на рік без права розірвати договори і повернути землі власникам. За такими договорами у нас взагалі не буде жодних прав на власну землю. Нам пропонують сіру схему продажу паїв, тому що в агітаційних листівках вказано, що ми можемо наперед отримати всю суму орендної плати за 49 років у розмірі 280 000 гривень», — обурюється Надія Чуба.

Селяни твердо вирішили не здаватись і активно відстоювати свою позицію. Перші протестні листи вже відправили директору філіалу «Птахокомплексу» пану Гурову, голові Тульчинської РДА Миколі Підболячному та прокурору Тульчинського району. В них мешканці Ульянівки, вказуючи на свій спротив зведенню пташників, просять владу убезпечити їх від сусідства з екологічними «Хіросімою» та «Чорнобилем».

На свої звернення селяни поки що отримали відповідь тільки від голови Тульчинської райдержадміністрації Підболячного. Він стверджує, що офіційних звернень від представників птахокомплексу про розміщення об’єктів iз вирощування курчат не надходило. Утім, чомусь це нагадало про давно нам знайомі стандартні відписки, що зазвичай були далекими від дійсності.

Тим часом іще одну бригаду для вирощування курчат-бройлерів планують побудувати в селі Лукашівка на землях Ладижинської міської ради. І тут незайвим буде зазначити, що в Ладижині громадсько-активістський рух досить потужний. Однак у багатого МХП є козир для обласної влади: ТОВ «Вінницька птахофабрика» із запуском нової виробничої лінії має забезпечити роботою близько чотирьох тисяч чоловік. Про це вже повідомив голова Вінницької ОДА Валерій Коровій. Але гарно мова мовиться, та не так діло робиться. Рік тому голова профспілки «Трудящі» Ігор Попенко повідомляв громадськості про мільйони недоплачених зарплат працівникам цього підприємства.

А ще, якщо вірити заявам менеджерів компанії, кредитні ресурси мають намір направити на будівництво елеваторів для зберігання зернових та олійних iз наступним виробництвом комбікормів для потреб Вінниччини. І ці потреби можуть переважити проблеми якихось там окремо взятих ображених курячими конкістадорами сіл. Щоправда, збільшення елеваторних потужностей залежатиме від того, наскільки холдинг зможе розширити свій земельний банк, який сьогодні складає 360 тисяч гектарів.