Народ вантажать у «телячі вагони». Кадр із фільму «Хайтарма». (з сайта korrespondent. net.)
У листі до Петра Порошенка Григорій Омельченко, зокрема, нагадує, що 18 вересня 2014 року, виступаючи в Конгресі США, він, як Президент України, закликав світ і Америку не мовчати про злочини Сталіна та злочини, які зараз чинить режим Володимира Путіна проти кримських татар. У Заяві до голови СБУ пан Омельченко подає детальний аналіз питання, наукові висновки щодо нього та називає прізвища керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним та посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР, які організували і вчинили цей злочин.
Генерал-лейтенант Омельченко нагадує, що 16 травня 2012 року Валентин Наливайченко, будучи головою політичної ради партії «Наша Україна», заявив: «Насильницька депортація сталінським режимом кримських татар у 1944 році де-юре і де-факто є злочином проти людяності і актом геноциду цілого народу, який призвів до загибелі 46 відсотків виселених татар». 29 травня 2014 року Валентин Наливайченко як голова Служби безпеки України передав представникам Меджлісу кримськотатарського народу документальні свідчення і підтвердження того, як титульна нація Криму постраждала 70 років тому, коли понад 200 тисяч населення були переміщені «внаслідок звірячої депортації».
Григорій Омельченко зазначає, що директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та співробітники інституту, які є фахівцями з цієї тематики, оцінюють депортацію кримських татар у 1944 році не тільки як злочин проти людяності, а також як акт геноциду. І нагадує, що 10 грудня 2005 року 4-та сесія четвертого курултаю кримськотатарського народу прийняла постанову, якою визнала депортацію 18-20 травня 1944 року і наступні десятиліття утримування кримських татар у місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму. Сесія курултаю звернулася до Президента України В. Ющенка і Верховної Ради України з проханням офіційного визнання злочинної депортації кримськотатарського народу, вчиненої радянським режимом, одного із безпрецедентних в історії людства, фактом геноциду і ініціювати від імені України такої ж правової оцінки з боку міжнародної спільноти. У резолюції загальнокримського траурного мітингу, який відбувся 18 травня 2009 року, знову є вимога до української влади визнати депортацію кримських татар геноцидом.
Утім національне законодавство досі не відображає глибини вчиненого злочину. Згідно із Законом «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№ 1223-VII від 17 квітня 2014 р.), Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб із місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, просто як «незаконні та злочинні акти, вчинені проти них».
Григорій Омельченко нагадує про Декларацію № 772-1 «Про визнання незаконними і злочинними репресивних акцій проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав», яку 14 листопада 1989 року прийняла Верховна Рада СРСР. Проте, ні декларація СРСР, ні Закон України не визначають, яким саме злочином є депортація, тобто насильницьке переселення народів.
Григорій Омельченко впродовж багатьох років вивчав архівні матеріали, наукові дослідження істориків, висновки правознавців і експертних комісій, свідчення очевидців депортації кримських татар, а також публікації у ЗМІ на цю тематику. І як юрист, колишній слідчий, робить однозначний висновок: факт незаконних насильницьких масових виселень кримськотатарського народу та національних груп греків, болгар, вірменів із Криму в 1944 році є встановленим. А в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним і посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид). «Дії керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі з Йосипом Сталіним і посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР мали прямий умисел, спрямований на знищення кримськотатарського народу та національних груп (вірмен, болгар, греків та інших), які проживали у Криму в 1944 році», — заявляє правознавець. Учинені ними дії проти кримськотатарського народу підпадають під: пункти «а», «в», «с», «d» (в певній мірі) Конвенції Генеральної Асамблеї ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», ст. ст. 1, 3 Конвенції Генеральної Асамблеї ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» та ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид).
У травні 2009 року під час проведення пам’ятних заходів до 65-річниці депортації кримських татар Служба безпеки України відкрила архівні документи про масові насильницькі виселення кримськотатарського народу у 1944 році. 20 травня 2009 року тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко повідомив ЗМІ: «На основі розсекречених документів слідчими будуть проведені роботи з тим, аби вийти на притягнення до правової відповідальності всіх тих, хто стояв за цим злочином депортації і його здійснював».
На підставі цього Григорій Омельченко— тоді народний депутат України і член ПАРЄ, ініціював питання про юридичне визнання депортації кримських татар в 1944 році актом геноциду і звернувся з депутатськими зверненнями і запитами до Президента України Віктора Ющенка і Голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка щодо порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого, ч. 1ст. 442 КК України (геноцид). Разом зі зверненнями були направлені і матеріали, що підтверджують факт вчинення геноциду. У зверненні пан Омельченко просив Президента України В. Ющенка дати доручення СБУ відповідно до ст. 97 КПК України порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України.
11 червня 2009 року народний депутат України Мустафа Джемілєв звернувся до Валентина Наливайченка зі зверненням «Щодо організації заходів підрозділами Служби безпеки України для повного та всебічного вивчення документів, свідчень тощо з метою надання правової оцінки злочину масового виселення (депортації) кримськотатарського народу у 1944 році, як факту геноциду кримськотатарського народу...» — за аналогією порушення 22 травня 2009 року кримінальної справи за фактом геноциду — Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.
Президент України Віктор Ющенко дав доручення Генеральному прокурору і голові Служби безпеки України розглянути питання про порушення кримінальної справи за фактом незаконних виселень у 1944 році кримських татар та інших народів і висловив переконання, що в діях тодішніх керівників комуністичного тоталітарного режиму на чолі з Сталіним є ознаки геноциду.
3 липня 2009 року Наливайченко заявив журналістам: «За доручення Президента Ющенка СБУ проводить дослідчу перевірку фактів незаконного виселення кримських татар та інших народів, які проживали на території Криму». 15 липня 2009 року заступник Генерального прокурора України Віктор Пшонка повідомив, що звернення Омельченка, яке надійшло від Президента України Ющенка щодо перевірки обставин масових виселень у 1944 році кримських татар та надання правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним, розглянуто. «З урахуванням вимог ч. 3 ст. 112 КПК України щодо підслідності злочину, передбаченого с. 442 (геноцид) КК України, винятково за слідчими органів СБ України, звернення для організації подальшої перевірки та прийняття відповідного процесуального рішення в порядку ст. 97 КПК України за фактом депортації в 1944 році кримських татар та інших народів з Криму направлено до Служби безпеки України, — писав заступник Генпрокурора. — Окрім того, у прокуратури Автономної Республіки Крим витребувано матеріали щодо розгляду та прийняття рішень протягом 1991-2009 років за заявами та повідомленнями про злочини, пов’язані з депортацією».
Минуло шість років, «а віз і нині там»... «Чому при наявності приводів і підстав до порушення кримінальної справи та достатніх доказів, які були нами надані та встановлені СБУ за час дослідчої перевірки. Служба не порушила у встановлені законом строки кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1ст. 442 КК України, не здійснила повного, всебічного, об’єктивного досудового слідства і не направила справи до суду для розгляду?!», — слушно запитує Григорій Омельченко.
Коли Григорій Омельченко направив заяву до СБУ, йому стало відомо, що за вказівкою політичного керівництва Росії, через агентурні позиції в Україні будуть вжиті відповідні заходи, щоб зашкодити об’єктивному розслідуванню справи та не допустити визнання судом депортації кримських татар актом геноциду. І причини небажання встановлювати справедливість не лише ідеологічні, а й матеріальні. Річ у тім, що на основі архівних матеріалів, статистичних даних, переписів населення і майна, залишених кримськими татарами після виселення, експертна Комісія Національного руху кримськотатарського народу зробила розрахунки про матеріальні та моральні збитки, завдані насильницькою депортацією. Розрахунки були зроблені за цінами 1961 року з перерахуванням у долари США за курсом 62 копійки за один долар. За оцінками експертної Комісії, загальний збиток, завданий депортацією кримським татарам, оцінюється в сумі 37 927 958 000 доларів США.
Григорій Омельченко наголошує, що встановлення судом юридичного факту геноциду кримськотатарського народу є вкрай небажаним для Російської Федерації, яка є правонаступницею СРСР і має нести цивільно-правову, — тобто матеріальну, — відповідальність за цей злочин у Європейському Суді з прав людини за позовами постраждалих від депортації кримських татар.
Герой України нагадує, що за аналогією позовів групи громадян Польщі у справі «Яновець та інші проти Росії. Скарги № 55508/07 і 29520/09» щодо розстрілів НКВС СРСР 14 700 колишніх польських офіцерів, ув’язнених у таборі військовополонених, та 11 000 цивільних поляків, які утримувалися у в’язницях на території Західної України і Білорусі. Розстріли були здійсненні у квітні-травні 1940 року, зокрема, в Катинському лісі неподалік Смоленська. Міжнародна комісія із представників 12 країн світу дійшла висновку, що Радянський Союз (Російська Федерація є його правонаступницею) несе відповідальність за ці вбивства. Європейський Суд з прав людини своїм рішенням від 16 квітня 2012 року зобов’язав Російську Федерацію виплатити позивачам великі суми грошової компенсації.
«Ситуація, яка склалася з юридичним визнанням депортації кримських татар актом геноциду, на превеликий жаль, до цього часу не вирішена, а використовується партіями, народними депутатами, урядовими структурами, керівниками держави в суто політичних цілях, у безперервній боротьбі за владу, — переконаний Григорій Омельченко. — Використання в політичних цілях трагедій цілих народів — Голодомору-геноциду українців, депортації-геноциду кримських татар, Голокосту-геноциду євреїв — є цинічним, ганебним і неприпустимим суспільно-політичним явищем».
На думку екс-нардепа, для встановлення юридичного факту геноциду кримських татар необхідно:
— Службі безпеки України розпочати кримінальне впровадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1ст. 442 КК України (геноцид), провести повне і всебічне об’єктивне досудове слідство (підслідність слідчих СБУ — ст. 216 КПК України) і справу направити до суду для розгляду.
— Суд, у свою чергу, повинен розглянути справу і за результатами її розгляду винести рішення, чи є депортація кримських татар злочином-геноцидом, і встановити тих, хто вчинив цей злочин.
Це має бути зроблено за аналогією розслідування СБУ кримінальної справи № 1-33/2010 (слідчий № 475), порушеної за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933рр. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України та постанови Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 року, який визнав Голодомор українського народу геноцидом, а організаторами вчинення цього злочину — Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я., Хатаєвича М. М.
Необхідно внести доповнення до Закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№ 1223-VII від 17 квітня 2014 р. ), який визнав депортації кримських татар та національних меншин у 1944 році як незаконні та злочинні акти, як такі, що є геноцидом, тобто злочином, передбаченим ч. 1 ст. 442 КК України.
«Лише після цього, — наголошує Григорій Омельченко, — депортація кримськотатарського народу та національних меншин із Кримської Автономної РСР у 1944 році буде вважатись доведеним злочином — геноцидом».
Аналіз партійних, радянських та архівних документів НКВС СРСР, здійснений Григорієм Омельченком на підставі архівних джерел та свідчень очевидців, засвідчує, що «остаточне вирішення кримськотатарського питання» Сталін задумав задовго до травня 1944 року. Війна з нацистською Німеччиною ним була використана для реалізації його тези «Крим — без кримських татар», подібно тому, як Гітлер вирішував «єврейське питання».
Так, внаслідок Голодомору 1921-1922 рр., організованого більшовиками, у Криму було знищено понад 100 тисяч кримських татар. Показово, що близько 75 відсотків тих, хто загинув від голоду в Криму, були кримські татари, хоча вони становили лише чверть населення півострова. Надіслана голодуючим продовольча допомога з Туреччини перевантажувалась у вагони і відправлялась до Москви. Є всі підстави вважати, що цей голод мав цілеспрямований характер подібно до Голодомору в Україні в 1932-1933 роках, який забрав життя мільйонів українців.
У 1928 році за сфальшованою НКВС СРСР справою проти кримськотатарської організації «Міллі Фірка» була звинувачена у «буржуазному націоналізмі», репресована і розстріляна духовна еліта кримськотатарського народу. Під час колективізації на початку 1930-х років з Криму було вислано близько 30 тисяч кримських татар до Середньої Азії і Уралу. У травні 1941 року кримські татари, які проживали в Білорусії і Литві, були депортовані до Казахської РСР.
Ще в 1942 році агентура НКВС поширила чутки, що нібито після війни кримських татар вишлють iз Криму. Політруки одночасно почали вести відповідну роз’яснювальну роботу з особовим складом Червоної армії, готуючи громадську думку до правомірності депортації кримських татар як «зрадників і дезертирів».
З кінця травня 1942 року почалася депортація кримських татар iз Причорноморських районів (Краснодар, Новоросійськ, Таманський півострів та інших місць), які на той час ще не були окуповані гітлерівцями. Для виселення були задіяні, окрім військ НКВС, частини Червоної Армії, які знаходились в Північному Причорномор’ї. Операція була завершена до 14 липня 1942 року, в її результаті були депортовані десятки тисяч кримських татар — жінки, діти та чоловіки похилого віку (чоловіки призовного віку 18-50 років були мобілізовані).
На початку 1944 року Сталін поставив перед Л. Берією завдання обґрунтувати правомочність виселення кримських татар iз Криму. Завдання успішно виконали підлеглі Л. Берії — заступник наркома держбезпеки І. Сєров і перший заступник наркома внутрішніх справ Б. Кобулов.
За підрахунками Комісії національного руху кримськотатарського народу, яка проводила перепис депортованих і загиблих кримських татар (переписи були проведені в 1957, 1961, 1973-1974 роках), загальна чисельність насильно депортованих з Криму й інших місць проживання кримських татар становила 238 500 осіб, більшість із яких — жінки і малолітні діти. Чоловіків було лише 13, 6% (в основному підлітки і старі люди), діти складали — 41, 7%.
Під час депортації та в місцях спецпоселень від хвороб, епідемій, голоду, холоду загинуло 110 000 кримських татар, із них при транспортуванні — 7 890 осіб, більшість з яких були малолітні діти та люди похилого віку. Поіменні списки депортованих і жертв кримських татар були передані в ЦК КПРС iще в 1974 році.
Одну з груп кримських татар — 40 осіб — загін НКВС виявив у 1947 році у землянці у Биюк-Дере (біля дороги з Коберка на Чучельський перевал). Їм навіть не запропонували здатися і не намагалися заарештувати. Землянку, у якій вони ховалися, закидали протитанковими гранатами і всіх знищили (АМ. Ф. Б., спр. 208, арк. 2).
Рішення про депортації за національною ознакою окремих етнічних груп і навіть цілих народів у роки Другої світової війни приймалися вищим політичним керівництвом комуністичного тоталітарного режиму СРСР на чолі з Й. Сталіним та керівниками каральних органів НКВС — НКДБ СРСР. Колегіальним органом, який приймав або затверджував ці рішення, був Комітет Державної оборони СРСР (на далі — ДКО), утворений 30 червня 1941року спільною постановою Президії Верховної Ради СРСР, РНК СРСР і ЦК ВКП (б), — як найвищий надзвичайний воєнно-політичний орган державного управління країною.
Постанови ДКО мали силу законів воєнного часу і за їх невиконання, як правило, була одна міра покарання — розстріл. Для контролю за виконанням постанов ДКО про депортацію народів була створена Державна комісія РНК СРСР з питань спецпереселення.
Готуючись до здійснення депортації, органи НКВС СРСР у першу чергу заарештували активних представників кримськотатарської інтелігенції та духовенства, які могли очолити рух опору. З 10 до 27 квітня 1944 року було арештовано 49 членів мусульманських комітетів. Усього до 7 травня 1944 року було заарештовано 5 381 особу, з яких майже всі були кримські татари.
13 квітня 1944 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Л. Берія і народний комісар державної безпеки СРСР В. Меркулов підписали спільний наказ № 00419/00137 «Про заходи з очистки території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Цим наказом територія Криму була поділена на сім секторів, за які були призначені відповідальні. Виконання наказу було покладено на заступника наркома державної безпеки Кобулова Б. З. і заступника наркома внутрішніх справ Сєрова І. О., наркома внутрішніх справ Кримської АРСР Сергієнка В. Т. і наркома державної безпеки Кримської АРСР Фокіна П. М.
Для забезпечення проведення операції заступнику наркома внутрішніх справ по кадрах Обручнікову Б. П. і заступнику наркома держбезпеки Свинелупову М. Г. було наказано відрядити до НКВС-НКДБ Кримської АРСР 5 000 осіб, із них 3 000 працівників НКВС і 2 000 працівників НКДБ та 20 000 осіб внутрішніх військ НКВС...
20 травня 1944 року Б. Кобулов і І. Серов телеграмою (документ № 3. 152) повідомили Л. Берії: «... розпочату у відповідності з Вашою вказівкою 18 травня ц. р. операція з виселення кримських татар завершено сьогодні, 20 травня, о 16:00 год. Виселено всього 180 014 осіб, завантажених в 67 ешелонів». Того ж дня Берія письмовим донесенням №495/б доповів Й. Сталіну і В. Молотову про завершення операції з виселення кримських татар.
У червні 1944 року також було виселено: болгар — 12 242, греків — 15 040, вірмен — 9 621 та іноземних підданих — 3 652 особи.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
