Лазаренку й не снилося...

У Дніпропетровську — чергове гучне викриття. Йдеться про нахабну оборудку, якій позаздрив би сам Павло Лазаренко. Депутат міської ради Олексій Салкоч усі її деталі виклав у своєму зверненні до прокурора області. Протягом червня-серпня 2013 року територіальна громада втратила майно, що було на балансі житлово-експлуатаційних підприємств, які збанкрутували: ВРЖЕП АНД-району, КЖЕП Лівобережжя, КПЖРЕП Ленінського району, КЖЕП «Південне» і КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця». Понад 230 об’єктів нерухомого майна стали власністю усього-на-всього шести приватних фірм фактично за безцінь — за ціною 500—900 гривень за квадратний метр. Тоді як ринкова їх вартість становила близько 8 тисяч гривень (на той час приблизно тисяча доларів США).

Куди не кинь, там і «регіональний» клин

Більше того, Олексій Салкоч обнародував інші вбивчі деталі тієї нахабної «прихватизації». Зокрема, покупців об’єднує одна характерна деталь — директори та засновники тих ощасливлених шести приватних фірм так чи інакше пов’язані з «регіоналами», які тоді перебували при владі, — секретарем Дніпропетровської міської ради Максимом Романенком та головою постійної комісії міськради з питань комунальної власності Геннадієм Гуфманом (на цій посаді він перебував саме під час продажів вищезазначеної нерухомості).

Показово, що й останню жирну крапку в цих оборудках ставила людина, особливо наближена до вищезгаданих двох головних фігурантів. Це приватний нотаріус Яна Гуфман, як неважко здогадатися, дружина самого пана Геннадія. Окрім того, Яна Семенівна є ще й засновником однієї з фірм-щасливчиків.

Не менш цікаві подробиці з’ясувалися й щодо інших фірм-покупців комунального майна. Наприклад, 41 об’єкт придбало таке собі приватне підприємство «Цесія», засновником і директором якого, згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, значиться такий собі Дмитро Манелюк. Той самий, що свого часу працював юрисконсультом відкритого акціонерного товариства «Північний гірничозбагачувальний комбінат» у Кривому Розі. Саме з цього підприємства розпочалася стрімка політична кар’єра Олександра Вілкула — до висот голови Дніпропетровської облдержадміністрації та віце-прем’єра в уряді Азарова, а нині однієї з ключових фігур в «Опозиційному блоці» Верховної Ради України. Коли Північний ГЗК прикупив Рінат Ахметов, він, тоді ще молодий та ранній, опинився в обоймах олігарха донецького походження і став його генеральним директором.

Ще 60 об’єктів комунальної власності придбали два товариства з обмеженою відповідальністю, початковим засновником яких був Андрій Камінський, що перед цим працював… особистим водієм секретаря Дніпропетровської міської ради Максима Романенка.

Банкрутство як засіб захоплення активів

На сьогодні у Господарському суді Дніпропетровської області слухаються справи про банкрутство практично всіх комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровська, доведених до банкрутства «регіональною» владою, яскравим уособленням якої був саме Максим Романенко. Схема ніскільки не нова. Адже загальновідомо, що саме банкрутство є одним із розповсюджених засобів захоплення активів — «ласих шматочків». Громадські активісти доводять, що саме у процесі банкрутства і потрапили до приватної власності 320 об’єктів комунальної нерухомості у місті. А можливим це стало тому, що арбітражними керуючими, тобто особами, що розпоряджаються майном банкрута до його ліквідації, були люди, контрольовані саме Гуфманом і Романенком.

Що характерно, скандал щодо відчуження власності територіальної громади Дніпропетровська зчинився ще у 2013 році. Все було зроблено настільки відверто і нахабно, що навіть за президентства Віктора Януковича, коли «регіональна» влада в обласному центрі своїй вседозволеності не знала меж, довелося повертати місту 96 об’єктів комунальної власності (наша газета про це писала). Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Едуард Бондарєв примудрився за два дні прийняти відповідне рішення, яким затвердив мирову угоду у справі про банкрутство одного з комунальних підприємств, на балансі якого дивовижним чином опинилася вищезазначена нерухомість, внаслідок чого це майно було відчужено на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Соляріс». Ну а посвідчувала ці «оборудки століття», звісно ж, приватний нотаріус Яна Гуфман.

Скандал тоді розгорівся настільки гучний, що навіть пріснопам’ятна прокурор Дніпропетровської області Наталя Марчук мусила якось реагувати. Саме завдяки старанням прокуратури Дніпропетровський апеляційний господарський суд усе повернув, здавалося б, на круги своя. Справу про банкрутство начебто боржника, у віданні якого незбагненним чином опинилося відразу 96 об’єктів, було закрито, а мирову угоду скасовано.

Коли ж в Україні переміг Євромайдан, громадськість відразу почала ставити конкретні запитання перед новопризначеним прокурором Дніпропетровської області Романом Федиком. І насамперед щодо «оборудки століття» з 96 об’єктами комунальної власності. Але все виходило за принципом «Васько слухає та їсть». Коли під час публічної зустрічі Романа Федика з громадськістю було поставлено руба питання про притягнення до належної відповідальності судді Едуарда Бондарєва, що протягом двох днів незбагненним чином іменем України благословив передачу відразу 96 об’єктів комунальної власності до власності приватної, буквально наступного дня Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала цього горе-служителя Феміди на безстрокову діяльність.

Зрештою, під натиском активістів, у яких іще не згас євромайданівський запал, позбувся своєї посади вже й сам Роман Федик. А його наступник Валерій Романов протримався у своєму кріслі ще менше — заледве три місяці. З цього приводу поповзли чутки про те, що він швидко поплатився за свою рішучість добратися до самого Олександра Вілкула. Тепер дніпропетровці живуть надіями щодо нещодавно призначеного прокурора області, вже третього після Євромайдану...

І хоча чутки до справи не пришиєш, доводиться все більше переконуватися, що вони небезпідставні. А саме у тому, що вчорашніх можуть покривати силовики, які теж, зрозуміло, не «сьогоднішні»... От і виходить, що за вищезазначену мегаоборудку з «відкраяними» у територіальної громади 96 об’єктами комунальної власності тепер мусить відповідати перед судом тільки скромна арбітражна керуюча.

А судді хто?

Це одвічне запитання набуло актуальності після того, як Максим Романенко з тріском позбувся своєї посади секретаря міської ради та ще й в. о. міського голови Дніпропетровська, так і не наважившись з’явитися зі звітом на очі розгніваного депутатського корпусу. Не змирившись зі своєю долею, ще вчора всесильний посадовець став шукати правду в судах.

Максим Романенко подав відразу декілька позовів — про незаконність його усунення від влади, поновлення на посаді тощо. Вже перше судове засідання, 16 квітня, закінчилося конфузом. Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду В’ячеслав Степаненко відвів на нього всього-на-всього 15 хвилин, але все розтягнулося на добрі 3,5 години. Незважаючи на те, що досить серйозні міліцейські сили перекрили всі підходи до зали судового засідання, близько сотні громадських активістів заявили про свою рішучість домагатися справедливості. Увімкнули гучномовець, розвішали плакати. Як виявилося, кричати на повен голос було про що. Адже суддя В’ячеслав Степаненко донедавна був директором і засновником відразу трьох комерційних структур, до засновництва яких має безпосереднє відношення сам... Максим Романенко. Зрештою, після тривалої облоги громадських активістів цей служитель Феміди заявив про свій самовідвід.

За дивовижним збігом обставин саме у цей час ідентичний позов Максима Романенка мав розглядати у Дніпропетровському районному суді суддя Олександр Воздвиженський. Олексій Салкоч з активістами навели відповідні довідки і щодо нього. Виявилося, перед тим, як стати суддею, Олександр Воздвиженський набив руку як арбітражний керуючий у справах про банкрутство, що тепер називаються щонайменше скандальними й інтерес до яких пов’язують безпосередньо з Романенком.

Що характерно, за свої два роки служіння Феміді цей чоловік у мантії розглядав винятково кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення, а тепер ні сіло ні впало на його долю випала одна-єдина адміністративна... Проте сторони по справі у судове засідання під головуванням Воздвиженського не з’явилися. На наступну призначену дату не з’явився відповідач... А потім і сам Воздвиженський несподівано захворів.

Отож дніпропетровські активісти переконані, що вчорашні так просто не поступляться і діятимуть насамперед через своїх людей, розставлених і в правоохоронних органах, і в судовій системі. Адже систему свого безкарного існування вони вибудовували на роки. Судячи з усього, вона не похитнулася дотепер. Ось і нещодавно призначений голова Дніпропетровської облдержадміністрації Валентин Резніченко, на відміну від свого попередника Ігоря Коломойського, поки що не здається таким собі антиподом «учорашніх». Адже свій перший візит здійснив до міського голови Кривого Рогу Юрія Вілкула, батька Олександра Вілкула. Останній, як відомо, навіть під час перебування на посаді голови облдержадміністрації у Дніпропетровську фактично й не поселявся, однак примудрився отримати звання Почесного громадянина міста.

Ще Валентин Резніченко зробив своїм радником нинішнього народного депутата України Вадима Нестеренка, якого вважають людиною, щонайменше лояльною до «вчорашніх».

Отож у Дніпропетровську, який на сході та півдні України став справжнім форпостом на шляху російської агресії, тепер усе більше говорять і ще про одну загрозу. Загрозу того, що «вчорашні» будь-що прагнутимуть його зробити і форпостом свого реваншу...