До зустрічі... в ефірі

«Мали честь бути студентами й колегами Тамари Щербатюк», — ці слова Віктора Жованика, нині заступника головного редактора агентства «Укрінформ» , можуть повторити сотні журналістів. На телебаченні Тамара Володимирівна, яку по праву називають корифеєм, була з 1950-х років. У 60-ті роки була в ефірі першою журналісткою з фаховою освітою. Вела першу розважальну молодіжну програму «Інтерклуб», у 1960 році була однією з ведучих першого телемосту Київ — Москва.

У 1960-х почала викладати на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка і в Театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого. Була причетна до створення першої кафедри телебачення і радіомовлення в Україні, до написання перших програм, планів зі спеціалізації «телевізійна журналістика»; захистила дисертацію, де вперше досліджувалося ТБ України як єдина система ТБ Києва (на ті часи — Республіканського ТБ) і 16 наявних тоді телестудій. Віднайшла і вперше оприлюднила особливості функціонування телебачення в Києві у 1939-1941 роках.

«Я сприймав і сприймаю Тамару Володимирівну як беззаперечний авторитет у професії, мудру людину, до якої можна було звернутися з будь-яких питань, навіть певною мірою особистих,— каже «УМ» Костянтин Грубич. — Про телебачення вона могла говорити годинами, але ніколи не обговорювала колег. На факультеті журналістики я пішов у телегрупу, але згодом почав давати задній хід, бо газетна спеціалізація була для мене зрозумілішою. Тамара Володимирівна змогла мене переконати, що ТБ — це моє. Завдяки її порадам я ще студентом, у 1989-му, влаштувався на півставки у дитячу редакцію УТ-1».

Восени 1988 року в телеефірі з’явилася програма для літніх людей «Надвечір’я», автором ідеї та концепції якої і ведучою стала Тамара Щербатюк. Ще у 2013-му програма і її незмінна ведуча перегнала Ларрі Кінга, якого занесено до Книги рекордів Гіннесса за 25-річне ведення проекту на американському ТБ.

«Це були важкі 1990-ті, все вирувало, ніхто не знав, що буде далі. А ми вирішили робити програму поза політикою та економікою. І не помилилися, — згадувала Тамара Володимирівна. — Листи від глядачів приходили мішками. Парадоксально, але в них ніхто не нарікав на владу, низькі пенсії чи тяжке життя — людям не вистачало лише спілкування».

У телеефірі з’являлися звичайні люди з надзвичайними долями, закохані в пісні. Прикметно, що співочі герої телепрограми, переважно старшого віку — учасники музичних колективів з усієї України, у своїх селах і райцентрах iз власної ініціативи організувалися в однойменні телепроекту клуби. Протягом усіх років співтворцями «Надвечір’я» були й відомі поети, співаки, письменники, зокрема, Ганна Чубач, Микола Луків, Іван Попович, Надія Шестак, гурти «Гетьман», «Кобза», «Чумаки», хор «Гомін», циганський театр «Романс» Ігоря Крикунова. На гостинах «Надвечір’я» завжди бажаними були Павло Муравський, Дмитро Гнатюк, Євген Сверстюк, Раїса Іванченко, Ольга Богомолець, Борис Олійник, Іван Драч, Дмитро Павличко, Рауль Чілачава та багато інших.

...У ніч на 15 травня на 79-му році Тамари Володимирівни не стало. У минулу неділю в «телеолівці», на Мельникова, у Національній телекомпанії з нею прощалися оплесками вдячності і шани.

За словами редактора «Надвечір’я» Ігоря Орловського, за останні два тижні було записано 14 нових випусків проекту. Керівництво каналу запевнило творчу групу, що вони з’являться в ефірі. Закінчити цикл обіцяють програмою пам’яті Тамари Володимирівни Щербатюк, яка була впевнена, що, як і її «Надвечір’я», телебачення може об’єднувати людей не на годину екранного часу, а на ціле життя.