Свобода — це клітка, яку ми обираємо...

Сумно, якщо влада прагне до спрощення, нерідко намагаючись подати демократію не як стиль управління, не як всебічну, гуманну якість самої влади, а як якесь «розширене коло дозволеного» (можете більше поговорити), як якусь певну якість натовпу.

Слова «влада», «народ», «держава», «суспільство» все ще розділені в Україні. Я однієї думки з тими небагатьма українськими вченими, які вважають, що зараз у наявності капіталізація бюрократії, кінцевий перерозподіл новими можновладцями так званої державної власності, яку не встигли розподілити між собою Янукович і його бригада. І тільки тоді, коли цей євромайданівський «правлячий клас» відчує, що в нових умовах має достатню частку капіталу для міцного забезпечення своєї влади, тільки тоді буде приділено увагу українському суспільству. Хоча з’явилося багато нових облич, і начебто воюють зі «старими», лають їх «регіональниками», і начебто дійсно «регіональники» ображаються, і ... одні — за повну незалежність і членство в ЄС і НАТО, інші — за повний Митний союз і Колективну безпеку. Разюча швидкість асиміляції новими обличчями старої методики влади. Те саме «користування» владою замість обов’язків. Користування ідеєю (незалежність, ЄС і НАТО) замість віри. Але нові люди повинні були прийти, бо система Партії регіонів і комуністів дихала на ладан ще через постійне (і надовго) затримування формальної зміни поколінь.

Прийнято багато нових законів новою Верховною Радою. Але й вони містять масу оформлених під закони обіцянок, а не конституюють правовий механізм переходу: від олігархії до демократії, від України зразка Кучми-Януковича до України європейської. Крім того, немає визначення самого перехідного періоду. Проект не дає пропозицій щодо існування та розвитку відносин у сферах перехрещення інтересів (кордони, закони, армія, СБУ, МВС, прокуратура...) на цей період, що, на мій погляд, і є головним завданням. Може, зробимо так, як на засіданні комітетів у ВР запропонував О. Ляшко: «Раз вам (народу) так багато доброго обіцяють у «світлому майбутньому», може, Кабінет Міністрів передумає та відкладе непосильну сплату податків бідним населенням України?».

Україна — держава, а не підприємство олігархів і, керуючи нею, Президенту та уряду потрібно пам’ятати не тільки про бюджет і податки. На відміну від підприємства, люди в державі живуть не 8 годин на день, а 24 години на добу, з народженням до смерті, тому перспектива повинна бути доступна не поквартально, а на кілька поколінь. Ось чого я чекаю від Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, а не звісток про те, як вони провели рік...

Тимчасовість не передбачає безвідповідальності. Крім того, всякий чиновник, міністр, депутат не підневільний на своїй посаді, а повний доброволець. А влада така тому, що ми різні. Влада не створює зворотного зв’язку, а ми й не вимагаємо. У нас і ціни, і податки, і приватизація — все ще засоби боротьби Блоку Порошенка з Народним фронтом (або навпаки), а не соціальна якість нашого життя.

Я за повну приватизацію і справедливе повернення власності (якщо вона ще є), але я сумніваюся в правильному виборі стилю і темпів залишкової приватизації. Якщо голодній дитині давати в рот надмірно гарячу кашу, то навряд чи вона стане ситою і задоволеною. Ось такий підхід я почасти вбачаю і в земельній реформі, і в незрозумілій колишній приватизації квартир, де квартира моя, а все інше, з чого можна добре поживитися, — ЖЕКівське.

Уможливлюється протистояння, у результаті якого ми зможемо написати працю «Приватизація в Україні як шлях до комунізму». Основного держкапіталу це не торкнеться. Його розділять або вже розділили інші — не з простого, селянського, комунального, побутового або іншого середовища «середньої руки». Тисячі робітників Свалявського лісокомбінату в Закарпатській області на зорі приватизації довго ходили і оббивали пороги місцевої влади (сам ходив із ними до глави міськдержадміністрації Ковбаска), оповіщаючи, що їхнє підприємство розтягують. При успішному сприянні двох депутатів, Медведчука і Суркіса, «приватизація» там була закінчена... Суркіс викупив лісокомбінат (7,5 тис. робітників) за один долар США і... розвалив його. Сьогодні там можна знімати фільми жахів.

Радикальна партія і «Самопоміч» повинні перебувати у стані конструктивної опозиції до якості влади, забезпечувати зворотний зв’язок, робити владу народною. Але реально сьогодні ці дві фракції у ВР, за рідкісним винятком, або йдуть у тінь, або явно прислуговують владі. Так їх може спіткати доля Компартії і Партії регіонів, які тримали на собі весь попередній режим і сьогодні несуть поки що тільки моральну відповідальність за попередні роки їхнього правління.

Найсумніше те, що ми, по-моєму, цураємося запрошувати високий інтелект на рівень управління країною. Фактично країна не використовує свій український інтелект.

ЄС — це якась «постійна величина», яка «нікуди не дінеться». А від того, куди і як «дінеться» агресивна Росія, принаймні протягом воєнного періоду, залежатиме стабільність нашої внутрішньої ситуації. Мені здається, що найстабільнішими в Україні будуть підприємства, що мають тісні ділові контакти з Білоруссю та Казахстаном і використовують ці контакти як аргумент у налагодженні зв’язків із Заходом. Маючи великий економічний вплив (сировина, енергоресурси, чорноземи), народ повинен змусити владу піклуватися про надійність цих зв’язків. Можливий також тісний економічний альянс із Балтійськими країнами.

Насильне підпорядкування української нації, що мала свою державність ще до того, коли про Росію ніхто й не чув, позбавлення її вільного вибору надовго породило алергію до політичних союзів федерального або конфедеративного рівня. Навіть по відношенню до сусідів — Молдови та Білорусі. Навіть якщо при цьому зазнає шкоди наша стратегія. А вона зазнає цієї шкоди — агресивна Росія розв’язала проти нас війну на південному сході нашої країни.

Хтось сказав, що «свобода — це клітка, яку ми обираємо...» Самі вибираємо. Напевно, незалежність — це те саме. Але є одна умова. Це умова вільного вибору...

Василь НІБАК, політичний оглядач

Київ