«Сенсаційний» — здається, кращого визначення результатів президентських виборів у Польщі, що відбулися 10 травня, і не вигадаєш. Іще на початку цього року єдиною інтригою майбутньої президентської кампанії було те, переможе чинний глава держави Броніслав Коморовський у першому чи лише в другому турі. І попри те, що від січня до травня його рейтинг знизився майже на 15%, у лідерстві висуванця правлячої партії «Громадянська платформа» все одно не було сумнівів ні в соціологів, ні в незалежних експертів.
Але поляки, як уже не вперше трапляється в європейській політиці останніх років, здивували. Згідно з офіційними даними, оприлюдненими вчора центральною виборчою комісією Польщі, лідером першого туру став головний конкурент Коморовського — представник найбільшої опозиційної партії «Право і справедливість» Анджей Дуда. За нього віддали свої голоси 34,8% виборців, що взяли участь у голосуванні. Чинного президента підтримали 33,8%. Це менший відрив, ніж показали одразу після закриття виборчих дільниць екзит-поли (2,6%), але все одно вражає.
Та, мабуть, найбільшою сенсацією цих дивних виборів став навіть не помітно більший, ніж очікувалося, результат 42-річного Дуди. Справжньою несподіванкою й шоком виявилося досягнення «бронзового призера» перегонів — рок-музиканта Павела Кукіза. Попри те, що він прогнозовано посів саме третє місце, жодне соціологічне опитування не змогло передбачити такий неймовірний результат — майже 21% голосів. За 51-річного кандидата, який головним гаслом своєї кампанії обрав «ліквідацію монополії на владу» двох провідних партій — «ГО» та «ПіС», — проголосував фактично кожен п’ятий виборець. Найбільша частина з них — молодь у віці від 19 до 25 років. В усіх інших вікових групах, окрім людей яким за 59 (із них рок-зірку підтримало лише трохи більше 4%), Кукіз посів друге місце. Зате йому віддав першість закордонний виборчий округ. За останні роки саме молодь становила найбільшу групу нових емігрантів, що виїхали з Польщі до Великої Британії, Німеччини тощо.
Такий тріумфальний результат по суті «антисистемного», як він і сам себе називає, кандидата, котрий і політиком-то став геть нещодавно (хоча, будучи музикантом, грав «політичний» рок), змушує політологів замислитися над процесами в польському суспільстві. Схожою несподіванкою два роки тому став прорив руху «5 зірок» в Італії. Ця також «антиполітична» партія, очолювана коміком Беппе Грілло, несподівано посіла третє місце на парламентських виборах.
Та, власне, й у Польщі вже траплялося щось подібне — коли 2010 року третє місце в парламентській кампанії посів популістський «Рух Палікота». Але в самому мільйонерові Януші Палікоті польські виборці відтоді, схоже, розчарувалися — у боротьбі за президентське крісло він став лише сьомим із результатом — близько 1%. Четверте місце з 3,26% голосів посів інший мільйонер, прокремлівський кандидат Януш Корвін-Мікке, який «підставив» Кукіза й, попри домовленість, не зняв перед виборами свою кандидатуру на його користь. Білява актриса й телеведуча Магдалена Огурек із не менш прокремлівською риторикою заручилася симпатіями 2,38% виборців — п’яте місце.
Чим обернеться тріумф Кукіза для провідних політичних сил під час наступних виборів до Сейму, які очікують на Польщу восени — над цим аналітикам і стратегам «ГО» та «ПіС» іще доведеться поламати голови. «Громадянській платформі» взагалі не позаздриш — з огляду на невеселу динаміку її рейтингу, осінь-2015 має всі шанси ознаменуватися тріумфом «ПіС» Ярослава Качинського. І тоді навіть якщо Коморовський залишиться президентом, керувати країною за умови більшості опозиції в парламенті йому буде вельми непросто.
Але це буде потім, а поки що головна боротьба перед другим туром, запланованим на 24 травня, розгорнеться за голоси Кукіза. Загалом, тенденція для 62-річного Коморовського не дуже сприятлива — електорат найуспішніших після двох лідерів кандидатів більше схиляється до Дуди. Однак за два тижні ще багато чого може статися.
Над чим обом претендентам на крісло глави держави варто попрацювати — то це над явкою. Такого низького бажання проголосувати поляки не виявляли з 1989 року, коли в країні почалися демократичні та ринкові реформи — 10 травня на виборчі дільниці прийшло менше 49% громадян, наділених правом голосу.
Тим часом Броніслав Коморовський після виборів заявив, що за згоди Сенату хоче провести загальнонаціональний референдум. «Результати виборів змусили мене зрозуміти, що необхідні зміни у відносинах між громадянином та державою і зміцнення механізмів, які дозволяють громадянам впливати на хід подій у Польщі», — заявив глава держави. За його словами, високий рівень підтримки Павла Кукіза, який у своїй програмі одну з основних ролей відводить референдумам, показав, якими високими є очікування у цій сфері. На референдум Коморовський планує винести три важливі питання: запровадження одномандатних виборчих округів, змін до виборчого законодавства та ліквідації фінансування партій з держбюджету і податкових питань.
ПОГЛЯД З УКРАЇНИ
Судячи суто з риторики, кандидат від партії «Право і справедливість» Анджей Дуда, який несподівано став лідером за підсумками першого туру виборів, видається чи не найбільш проукраїнським з усіх претендентів на посаду президента Польщі. Він заявляв про можливе надання Україні військової допомоги й навіть критикував чинного главу держави Броніслава Коморовського за «надто помірковану» позицію з цього питання. Власне, «ПіС» завжди вважався більш категорично налаштованим проти Росії, ніж «Громадянська платформа».
З іншого боку, після анексії Криму і риторика, й позиція «ГО» зазнала суттєвих змін, і президент Коморовський неодноразово доводив, що стоїть, без вагань, на нашому боці. Окрім того, «ПіС» набагато радикальніший у питаннях двосторонньої українсько-польської політики і, скажімо, не схвалює жодних примирень між Києвом та Варшавою щодо Волинської трагедії.
І, нарешті, Коморовський та його «Громадянська платформа» користуються більшою повагою та довірою в керівних органах ЄС, тоді як «ПіС» мають у Брюсселі радикальний (у негативному сенсі цього слова) імідж. Тож підтримка Коморовського додає Україні більше дивідендів на загальноєвропейському рівні, ніж додала б підтримка Дуди.
Утім нам залишається лише стежити за тим, який вибір зроблять наші західні сусіди. І сподіватися на те, що хоч би яким він був, Польща не відвернеться від України після того, як стала одним з її найпалкіших друзів і впродовж стількох років була нашим «адвокатом у Європі».