Минуло вже чотири роки відтоді, як 16 вересня увійшло до переліку особливих дат в історії України. Але тієї звичайної осінньої суботи 2000-го про історичну вагу цієї дати ще ніхто, окрім хіба кількох посвячених у вельми чорну справу людей, не здогадувався. Друзі та рідні зниклого Георгія Гонгадзе не втрачали надії його розшукати й до останнього вірили, що Гія живий і здоровий, більшість перехожих без особливих емоцій вдивлялася у темний силует на розклеєних по Києву листівках — зникнення журналіста («а може, він просто загуляв десь»? — знизували плечима оптимісти) тоді ще не видавалося надзвичайною подією державної ваги. І так хотілося вірити, що страшна знахідка в Таращанському лісі — це чиясь інша, не наша трагедія... Але наприкінці листопада трагедія стала всеукраїнською. 28-го з трибуни Верховної Ради лідер Соцпартії Олександр Мороз звинуватив у причетності до загибелі Гонгадзе Президента Леоніда Кучму, і тисячі наділених доступом до мережі інтернет вух iз жахом вслухалися у знайомий голос, який давав указівки про те, що «абарзєвшего грузіна» слід було вивезти за Україну й віддати чеченцям «на...». Роздруківки розмови, що вперше прозвучала із сайту доти не знаної в Україні голландської газети «Волькскранд», розповсюджувалися, як свого часу самвидав. І якими б не були версії щодо того, що було першим — слово чи вбивство, ясно одне: справа Георгія Гонгадзе нерозривно пов'язана із записами цифрового диктофону, який установив під головним диваном держави скромний майор президентської охорони.
Одним із перших так звані «плівки Мельниченка» отримав голландський політолог Лоуренс Слот, який і передав ці матеріали західній пресі. Про те, як це відбувалося і якими були результати першої незалежної експертизи записів із-під Кучминого дивану, пан Лоуренс днями розповів у ексклюзивному інтерв'ю Інституту масової інформації.
— Пане Лоуренсе, чи правда, що перші експертизи плівок Мельниченка проводили тоді, коли він іще був в охороні Президента Кучми?
— Це правда. Ми отримали плівки до 26 жовтня 2000 року, коли пан Мельниченко працював в офісі Президента, тобто десь за місяць до того, як ці матеріали були опубліковані паном Морозом. Каріна де Фріс, репортер «Волькскранду», отримала плівку від мене 30 жовтня. Це було в моїй квартирі в Амстердамі. Ми прослухали плівку і попросили українських перекладачів, щоб вони пояснили нам усе, про що йдеться на плівках. Головний редактор «Волькскранда» вирішив, що незалежна голландська газета оплатить експертизу плівок тій організації, яку вони виберуть (за словами Лоуренса Слота, експертиза коштувала близько 15 тисяч євро. — Ред.). Щоб дізнатися, що це плівка справжня, їм треба було її перевірити. А цю перевірку могли провести лише незалежні джерела. Отже, ми домовилися, що «Волькскранд» отримає право публікувати матеріали плівки після того, як вони проведуть експертизу. Якщо експертиза скаже, що це підробка, тоді, звичайно, нічого не буде опубліковано. Результат цього дослідження, яке проводилось двома експертами дуже відомої голландської організації TNO (ця організація є лідером у Західній Європі у своїй сфері), показав, що ця плівка — не колаж із фрагментів. І ці матеріали, які були на плівці, — у нас було десь 14 епізодів — дійсно відповідали тексту, який звучав. «Волькскранд» довів технічними засобами, що ці плівки не підроблені, що це справжні плівки. Вони також зустрілися з трьома українськими громадянами в Амстердамі, які послухали плівки і сказали, що, на їхню думку, це говорить їх Президент. З ними говорила Каріна де Фріс. Крім цього, вона вирішила взяти інтерв’ю в пана Мороза. В цьому інтерв’ю він сказав: «Я впевнений, що це Президент!».
— Чому саме у пана Мороза?
— Тому що саме він привіз ці плівки в Амстердам.
— Як ви отримали ці плівки? Хто з вами зв’язувався?
— Я зустрічався з паном Морозом та іншими наближеними до нього людьми раніше. Інтерв’ю з паном Морозом записували в Будапешті десь за три-чотири дні до 28 листопада. Матеріал надрукували через місяць після того, як я отримав плівки, бо я знав, що цю плівку дала якась людина, яка все ще залишається в Україні, і був певен, що її життю загрожує небезпека. Приблизно до 26 листопада про існування цієї плівки знали тільки ті, хто проводив дослідження, деякі журналісти «Волькскранду», деякі наші українські колеги в Амстердамі, члени Європарламенту, з якими ми зв’язувались, та, власне, я сам. Усіх попросили нічого про це не казати.
— Чи виходили на вас представники української влади, аби отримати офіційні результати цієї експертизи?
— Абсолютно точно, що члени президентської команди знали, що таке дослідження мало місце. І посол України в Гаазі також читає «Волькскранд». Крім цього, член Європарламенту Ян Маріус Вірсма надіслав офіційний лист членам українського парламенту і там дав інформацію про це дослідження. Та зі мною особисто ніколи не зв’язувалися представники української влади. Я не знаю, чи вони зв’язувалися з дослідниками TNO, але не чув, щоб хтось із ними розмовляв, мені б про це повідомили.
— Ви знаєте, які конкретно фрагменти плівок досліджували?
— Це фрагменти, що стосувалися Гонгадзе, Азарова, розмови з міністрами, коли йшлося про можливість застосовувати насилля. Всі люди, які займають високі крісла в Адміністрації Президента, є на цій плівці. Повна розшифровка тексту давно вже опублікована.
— Ви думаєте, останні результати, які були оголошені у п'ятницю, будуть прийняті на Заході? Чи їм повірять?
— Я думаю, що перше питання, яке їм поставлять, буде: «Навіщо витрачати 850 тисяч євро на ці дослідження, якщо вони коштують 15 тисяч?». Але, звичайно, ми б хотіли обговорити результати цього дослідження. Я б хотів, щоб Адміністрація надала мені інформацію щодо того, якого типу дослідження проводилося, хто це робив. Як правило, це робиться так: результати дослідження публікуються й інші люди, насамперед інші дослідники, можуть контролювати цей результат. Це звичайна практика в науковому світі: результати вважають справжніми лише після того, як вони стають доступними для зустрічної експертизи. Наскільки я знаю, ви зараз не маєте взагалі ніякої інформації. Просто твердження. Цим словам можна довіряти настільки, наскільки словам вашого Президента. Він говорить, що ці плівки підроблені, але він не навів ніяких доказів.
Ви знаєте, я гарно пам’ятаю ті дні у жовтні 2000 року. Через кілька тижнів після того, як ми почули, що пан Гонгадзе зник, ми отримали ці плівки і почули, що на них. Але на той момент єдина відповідь, яку ми хотіли знати, — чи правда, що Президент України причетний до вбивства журналіста. Такої відповіді ми і досі не маємо...
(скорочений варіант).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
