Той, хто не зрадив присязі

Рік тому ролик, на якому курсанти Севастопольської академії військово-морських сил імені Нахімова зіпсували кримським окупантам свято підняття російського прапора над їхнiм вишем, облетіло iнтернет. Хлопці за кілька годин стали героями й улюбленцями мільйонів. Для Сум втішною звісткою виявилося те, що серед них був і земляк Олексій Харченко. Тож не дивно, що нині експерти традиційного щорічного проекту ТОП-50 місцевої газети «Панорама», який визначає найвідоміших і найвагоміших людей, Людиною 2014 року назвали Олексія.

У його віці такого звання досягають рідко. Адже Олексію — 21. Проте сумнівів не було, каже координатор проекту Юлія Левківська. Юнак виявив те, що так потрібно сьогодні українцю, — патріотизм, мужність, відданість присязі. Засвідчив, яким має бути сьогоднішнє молоде покоління. І хай хлопцеві лише 21, рівнятися на нього можуть і набагато старші.

На презентації проекту журналісти спілкувалися з Олексієм скайпом і «УМ» не могла не запитати хлопця, як усе ж зважилися вони на той крок минулорічного березня. Адже варто пригадати відеокадри: вишикуване на плацу училище, урочисте підняття російських прапорів, оркестр грає гімн сусідньої держави. І раптом у паузі — спів Гімну України, збоку, від одного з корпусів. Оркестр знову вдарив щось бравурне, але відеооператори вже біжать через площу до маленького хору. Тремтить зображення і нарешті чіткі кадри — обличчя невеличкого гурту виконавців. Серед них у першому ряду, як впізнаємо тепер, — Олексій Харченко. Гімн виконано, хлопець віддає честь, вони з друзями повертаються й ідуть до приміщення…

«Ми тоді не думали, якими можуть бути наслідки, — каже Олексій. — Просто хотілося показати, що не всі зрадили присязі. І мій друг Богдан Небилиця, із Шостки, запропонував заспівати наш гімн».

Як він зрозумів згодом, той момент розділив його життя на «до» і «після». До того хлопець, який мріяв про море у сухопутних Сумах, просто йшов до своєї мети. Очікував закінчення навчання, офіцерської служби, створення хорошої родини… «Тепер я розумію, що можна будувати не лише свою долю, а й долю країни», — говорить він. І навряд чи розуміння цього колись зітреться з його свідомості. Бо людина, яка сховала знятий із флагштока прапор Військово-Морських сил України й передала його на «материк», до Сумського кадетського корпусу, де раніше навчався, справді має честь. І розуміє, що Батьківщині присягають тільки раз.

Відтак цілком закономірно, що Олексія та його друзів, які сьогодні навчаються в Одеській Національній морській академії, достроково прийняли до Спілки офіцерів України. А ще — нагороджено найвищою нагородою українського флоту — Хрестом «За заслуги».

Утім змінилася не лише його службова доля — є зміни й в особистому житті. До Одеси приїхала з Олексієм його дівчина Вікторія. З юною кримчанкою Олексій познайомився через iнтернет. А вже на четвертому побаченні дівчина представила обранця батькам, — так вони сподобалися одне одному.

Після описаних тут подій мешканка Севастополя зрозуміла, що в Криму наречений не залишиться. Вибір зробила однозначний: куди ти, туди і я. Олексій вдячний, що її підтримали батьки. «А я після цього люблю її ще більше», — зізнається хлопець. Весілля їх було скромним, та важливо, аби життя було щасливим.

А що колишні однокашники, які залишилися в Криму? Адже тоді, після пам’ятного 20 березня, хлопці, які не зрадили Україну, в одному з інтерв’ю казали, що не засуджують інших, вони просто зробили свій вибір. Виявляється, сьогодні зв’язки практично розірвані. Трьох спільних років навчання виявилося не досить, аби дружба продовжувалася. Тим паче що вибір, дійсно, у кожного — свій.