Анастасія Медведчук (друга зліва) — ведуча програми про цікаві місця Києва «Прогулянки містом». (з власного архіву.)
1. Мабуть, я не буду оригінальною, якщо скажу, що моя улюблена частина Києва — це Старе місто — місто Ярослава, тобто вулиці Ярославів Вал, Рейтарська, Стрілецька, Олеся Гончара, Івана Франка. Саме на цих вулицях поєдналися дух старовини, аристократизм і «європейськість». У цій частині Києва живуть найцікавіші легенди —для прикладу, про летючих мавп замку барона Штейнгеля. Подейкують, що саме в останньому мешкає привид Синьої Бороди — того самого героя відомої казки. А ворони (граки) живуть у величезній клітці у дворику на Рейтарській. Вони виконають бажання тільки тієї людини, з якою заговорять людською мовою. Як на мене, саме у цій частині Києва розташовуються найсмачніші кав’ярні. І нехай завдовжки тут вулиці досить короткі — емоції після прогулянки ними б’ють через край.
А ще — я дуже люблю Оболонь з її набережною. Щоправда, гуляти там найкраще з травня по вересень. Для тих, хто за лічені хвилини хоче опинитися на морському узбережжі — це ідеальний варіант.
2. Найбільше завжди запам’ятовуються зимові зйомки. Наприклад, на вулиці мороз —«мінус»17. Камери вже відмовляються працювати, щелепа майже не рухається, але програма повинна бути в ефірі. Насправді у нас дуже дружна команда, тож повсякчас створюємо «Прогулянки» весело та позитивно. Кумедні моменти трапляються чи не щодня.
Зокрема, найперша моя зйомка запам’яталася тим, що мені довелося з’їжджати на пластмасовій тарілці з гірки на Батиєвій горі. Було нереально страшно, але я себе пересилила і таки зробила це. Надзвичайно боляче вдарилася. А згодом з’ясувалося, що оператор цей дубль... не відзняв.
Щодо інших екстремальних моментів — то це зйомки у Пущі Водиці, коли за задумом нашого режисера Вікторії Бордуніс мені треба було вилізти на верхівку каланчі. На жаль, тоді так і не змогла перебороти свій страх висоти.
3. Київ — це суцільний бюджетний маршрут. Адже гуляти нашим містом можна днями — і за це з вас не візьмуть жодної копійки. До того ж вартість квитків у столичні музеї — від п’яти гривень. Ще переважна більшість закладів влаштовує дні, коли туди можна завітати безкоштовно.
Найперше, радила б відвідати «Київську фортецю», оскільки про неї всі чули, але мало кому доводилося там бувати. Музей там створено1927 року — на місці колишньої політичної в’язниці, так званого «Київського Шліссельбурґа». А загалом Київська фортеця є комплексом оборонних споруд Києва, який формувався протягом аж п’ятнадцяти століть!
Багатьом буде цікаво в Музеї вторинної сировини, що неподалік станції метро «Лівобережна». Особисто я його називаю Музеєм покинутих секретів. Адже там є трохи не все, що кияни роками викидали на смітники. І подекуди зустрічаються дуже цікаві експонати: скажімо, старі ґринджоли, Ленін, схожий на Джона Леннона.
Цікаві історії вам розкажуть у Музеї медицини. Взагалі, лікарі Києва — це окрема тема, яку розкривають різні оповіді. Наприклад, про записник Феофіла Яновського, який шукали усім містом. (Ім’ям цього відомого терапевта ще у 1928 році було названо київський туберкульозний інститут, нині Національний інститут фтизіатрії і пульмонології). Або про те, як Микола Стражеско одружився на доньці свого наставника професора Василя Образцова, одного із засновників київської терапевтичної школи.
А в музеї Павла Тичини, раджу всім, неодмінно відвідайте екскурсію-виставу «Сріблясті голуби в небесах» — це моноспектакль Євгена Нищука, який був голосом Євромайдану, обіймав посаду міністра культури і залишається прекрасним актором.
4. Будь-які незручності, поганий сервіс і взагалі увесь негатив компенсують люди. Адже ті, хто працює у музеях — особливі люди. Вони отримують невелику зарплату, але дивуєшся, на скільки віддані своїй справі, на скільки багато знають, як неймовірно цікаво розповідають. Часто здається, що головний скарб кожного музею навіть не експонати, а його співробітники. Прикро, що часом недооцінюють їхню роботу, даремно — ці люди заслуговують на повагу, адже свою справу роблять з повною віддачею.
1. Завдяки проекту «Подорожуй першим» я зрозумів, що в Україні достатньо місць для різного роду відпочинку: і пізнавального, й екстремального. Кожен зможе знайти те, що йому найбільше до вподоби. Для тривалих травневих вихідних, як на мене, ідеально підійде Львів — прекрасне місто. Я люблю вечірній Львів. Будь-яке його кафе — затишне, оригінальне, приємне. Там вас чекають!
Я люблю Буковель. Був там лише зимою. Туди хочу поїхати влітку разом із 11-річною донькою Машею. Поряд з горами там є озеро. Можна займатися активним відпочинком. Зніматимемо готель чи будинок.
2. У деяких містах зі знімальною групою телепроекту я був вперше. Наприклад, навіть не здогадувався, що у Миколаєві є прекрасний морський музей, що мало поступається за наповненням значно відомішим подібним закладам. Вразили Антонієві печери — печерний комплекс ХІ — XIX століть у Болдиних горах у Чернігові. Християнський монастир там був заснований ще у 1069 році чернігівським князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем давньоруської доби Антонієм Печерським. У Дрогобичі я побачив дерев’яні церкви, зведені без єдиного цвяха. У них — надзвичайні ікони, існування яких я навіть не міг уявити, наприклад, на яких бачимо нібито зображення телевізора. Трускавець — це цілюща вода, оздоровниці. У Харкові я аж ніяк не очікував побачити «Богородицю — троєручицю» й ікону-лабіринт.
У кожному місті ми були не більше трьох днів, треба було зняти пару програм. Часу, щоб з усім познайомитися, не вистачало. Графіки були насиченими. Гена Попенко знайомився з екстремальним відпочинком, який можуть запропонувати у тому чи іншому місті. Ще одна співведуча — Алла Тулинська — випробовувала нічне життя.
По-моєму, так, як ми показали Україну, її ще ніхто не показував. Тому вважаю, що «Подорожуй першим» треба продовжувати знімати. Наразі виробництво зупинене.
3. Подорожувати навіть Україною за нинішніх часів — як правило, не надто дешево. Головне добратися — машиною чи потягом. А вже на місці можна зорієнтуватися — йти у дорогий ресторан чи бюджетний заклад, де за невеликі гроші можна смачно поїсти. Так само і стосовно житла. Завжди можна знайти варіанти. Варіанти є.
4. На неякісний сервіс можна наткнутися і в Україні, і за кордоном. Можливо, у нас десь може бути трохи більше неприємностей: дороги нерівні, продавчині не до кожного привітні. Але це не може затьмарити позитивних вражень від подорожей і відкриттів у власній країні.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
