Геній випадковостей

«Вчіться від нього не старіти», — звертається до вщерть наповненого залу в столичному Будинку кіно голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач на ювілейному вечорі Олександра Муратова. 21 квітня відомому режисеру, поету, письменнику, сценаристу, композитору, публіцисту і художнику виповнилося 80. Напередодні дня народження він зайшов у редакцію «України молодої», щоб поділитися черговим задумом. Точніше, Олександр Ігорович уже розповів про це у Міністерстві освіти, але там відклали його ідею в ящик без дна. І дарма, бо це показує, що чиновникам байдуже до рівня освіти у школах. Муратов винайшов цікавий спосіб, як навчальні заклади зробити рівними за доступом до інформації. Зрозуміло, що є елітні школи, де працюють креативні вчителі, які вміють із будь-якої теми зробити цукерочку. А є школи в селах і містечках, де вчителі до і після уроків бігають на городи, доять корову і годують курей. Їм часто не до новизни викладу матеріалу і власного розвитку. Цих учителів можна зрозуміти. Але і про дітей гріх забувати. Вони не винні, що «маємо те, що маємо». Тож Муратов запропонував Міністерству освіти на волонтерських засадах зняти на відео цикл уроків із різних предметів у київських гімназіях, щоб у подальшому розповсюдити їх по тих же сільських школах.

Я про цей проект переповіла свій мамі — сільській учительці. «Оце було б славно, — каже вчителька з 40-річним досвідом. — Ми ж їх навчаємо як можемо, та при вступі і навчанні в університетах відразу видно, в кого яка підготовка. Досвід колег із найкращих шкіл України знадобиться кожному вчителеві у нашому районі».

Наступного дня Олександр Муратов із самого ранку, йдучи на кіностудію Довженка, де досі працює, приніс кілька дисків зi своїми документальними картинами. Насправді мені найбільше хотілося відеофільм «Бойчук і бойчукізм», де Муратов зібрав усі картини і фотографії художника та його учнів, розповів детально їхні біографії, ввів глядача у відродження традиції візантійського мистецтва. Справа в тому, що у сусідньому з моїм селі — Романівна Теребовлянського району Тернопільської області — народилися Михайло та Тимофій Бойчуки. У центрі села стоїть пам’ятник художникам, у школі облаштували кімнату-музей. Та хто такі ці Михайло і Тимофій, який їхнiй внесок у мистецтво — ніхто ні в Романівці, ні в навколишніх селах не знає. Разом із фільмом про Бойчука Муратов приніс стрiчки «Звичайний геній» про композитора Сергія Прокоф’єва, «Геній скульптури ХХ століття» про Олександра Архипенка, «В пазурах часу. Життя і творчість Миколи Бажана», «Мій ніжний Мефістофель» про актора Дмитра Мілютенка, «Совість. Феномен Івана Дзюби». Тепер фільми Муратова для школярів — чи не найкорисніший скарб. Окрім нього, ніхто їм не розповів би про цих великих українців, не показав, як вони виглядали, про що думали і чим жили.

П’ятого листопада минулого року Кіра Муратова — колишня дружина Олександра, яка разом із ним починала кар’єру кінорежисера, святкувала своє 80-річчя. У зв’язку з не дуже добрим самопочуттям вона відмовилася від зустрічей, показів фільмів і майже заборонила про себе говорити. Олександр Муратов ще у березні в редакції «УМ» і собі сказав, що теж не буде святкувати. Я тоді не насмілилася перепитати, чи справді йому виповниться 80. Адже рухливості, фонтану фантазійності, жазі до життя, винахідливості і душевній молодості Олександра Муратова можуть позаздрити навіть 18-річні.

На Великдень рішення було прийнято. Муратов відважився на свій ювілей організувати творчий вечір. Не задля того, щоб отримати гору квітів, почути теплі слова і похвалу чи розповісти про своє дитинство та юність у Харкові і «суто випадкову» (улюблена фраза режисера) роботу зв’язкового в УПА, навчання у Москві і приятелювання з російськими кінозірками, пригоди під час війни у Чечні, де був поранений, про участь у збройному конфлікті у Придністров’ї, про (не)дружні стосунки з політиками і пропагандистські вірші, які роздавав на Майдані, у Криму та на Донбасі.

Муратов одразу сказав, що про його перенасичене дивовижними випадками життя можна прочитати в автобіографічній книзі «Розчахнута брама». Він так зрежисерував творчий вечір, що ніхто із запрошених відомих людей не мав слова. Натомість усім подарував перегляд двосерійного документального фільму «Уроки патріотизму» про останнього головного командира УПА Василя Кука. «Він мене покликав за місяць до смерті і сказав: «Уже прийшов час. Роби фільм», — згадує Муратов. Режисер завжди підкреслює, що він — націоналіст. Те, що Верховна Рада на початку квітня визнала ОУН-УПА борцями за незалежність України, для Олександра Муратова наймиліший подарунок на 80-річчя. Сподіваємося, що хоч «Уроки патріотизму» поширять по бібліотеках і навчальних закладах України. Адже вже прийшов час дорости до творчості Олександра Муратова і популяризувати його подарунки.