Навіки молодий

Більше півроку минуло з дня загибелі 19-річного студента-японіста КНУ Святослава Горбенка в боях за Донецький аеропорт, але довгий час у багатьох корпусах вишу стояло фото Славка, куди студенти-ровесники несли квіти та свічки. А вчора в Інституті філології біля 83-ї аудиторії урочисто відкрили меморіальну дошку героя. Вчена рада університету прийняла рішення про заснування іменної стипендії Святослава Горбенка, яку будуть призначати вже з нового навчального року студентам-японістам Інституту філології, а кафедру «Методики викладання східних мов», де Святослав вивчав японську мову, назвали його іменем. Серед критеріїв призначення стипендії буде не лише успішність у навчанні, а й участь у суспільному житті вишу і країни в цілому та активна громадянська позиція.

Завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології КНУ Іван Бондаренко розповідає «УМ», що загибель Святослава сколихнула усіх. «Святослав насправді був дуже скромною людиною. Вперше я його побачила, коли він зайшов до нас на кафедру складати академрізницю. Високий такий, красень. Добрий хлопчина і завжди усміхнений. Я йому кажу, мовляв, нашим філологиням дуже пощастить навчатися з таким студентом. Він аж зашарівся. Мене дуже зачепила звістка про його загибель, тому я вирішила знайти більше інформації про нього. Так, я спілкувалася з його побратимами, одногрупниками з Києва і Харкова, вчителями і батьками. Тепер таке враження, що Святослава я знала все життя», — ділиться думками «УМ» активістка й аспірантка Інституту філології Каріна Дорошенко.

На церемонії вшанування були і батьки Славка. Батько, Сергій Олександрович, приїхав із сином до столиці з початку Революції гідності — Святослав вступив до лав харківської самооборони, а він став лікарем на Майдані. «Я не кажу, що він помилився, що пішов у бій за святу справу, але дуже жалкую, що він пішов тоді, 17 серпня, таємно, не поговоривши зі мною і мамою, залишивши лише листа. Ми пережили страшні три тижні невідомості і пошуків, адже звідти він уже не міг нам зателефонувати. За допомогою друзів я знайшов його лишень 9 вересня, якраз перед відправкою на фронт. Це була незабутня наша остання зустріч з ним живим, наша незабутня розмова. Я відпустив його. Знявши з шиї іконку з хрестом, які носив мій дід під час війни, а я — на Майдані, повісив йому на шию і благословив», — згадує батько.

Про свої поневіряння після смерті сина Сергій Горбенко тепер практично не каже. Втім, попри справжню любов і шану у виші, де він провчився лише кілька місяців (Славко перевівся до Києва з Харкова у 2014 році, коли в рідному місті його життю почали реально загрожувати проросійськи налаштовані молодики, а пізніше змінив конспекти на автомат, записавшись добровольцем у склад ДУК «Правий сектор»), добитися визнання своїх заслуг перед державою батькам хлопця досі не вдалося. Батько Святослава вже котрий місяць оббиває пороги державних установ iз надією отримати для сина статус учасника бойових дій, утім поки чує лише відмови. У Міноборони заявили, що розгляд документів бійців добровольчих батальйонів не належить до їхньої компетенції, бо вони «не є військовослужбовцями та працівниками ЗСУ». У листі Держслужби України повідомляється, що «надання статусу учасника бойових дій особам після їхньої смерті законодавством не передбачено». «З побратимами Святослава ми звернулися до юристів, аби доводити статус через суд. Із прийняттям закону про добровольців теж нічого, на жаль, не змінилося, бо в законі теж прописано «за умови, що батальйон підпорядковується ЗСУ, МВС чи Нацгвардії». А ДУК офіційно нікому не підпорядковується. Допомоги від держави не було жодної. Гроші на поховання виділив профком КНУ, на пам’ятник на могилі гроші дає «Правий сектор», — коментує «УМ» Каріна Дорошенко.