Очиститися сміхом

Під час одного польсько-українського проекту студенти з Кракова зізналися, що в них у барах співають винятково жартівливих українських пісень, бо польські такі сумні, що сльози очі заливають. Якщо поляки не вміють складати веселих пісень, то звідки у них беруться комедії? З такою думкою я йшла на відкриття фестивалю «Дні польського кіно в Україні», який минулого тижня стартував у столичному кінотеатрі «Київ».

Улюбленець країн СНД Єжи Штур у Києві виконував відразу кілька ролей — культурного посла Польщі, почесного гостя, режисера та актора, який презентував свій новий фільм «Громадянин» і, звичайно, друга України. «Кожен польський візит в Україну підтверджує, що ми — з вами», — підкреслив на відкритті Єжи Штур.

Митець не приховував радості. «Я відчуваю, що ви мене любите, це означає, що українці не забули моїх ролей. Я багато років працював над цією симпатією. Вибачте, що моє обличчя змінилося з часів «Дежа вю» (радянсько-польської комедії, знятої в Одесі в 1988-му. — Ред.)», — починає розмову Єжи Штур.

У гіркій комедії «Громадянин» пан Єжи виступив сценаристом, режисером, продюсером і актором. Син Мацей Штур не вперше працював із батьком, у цьому фільмі він зіграв Єжи в молодості. «Я помітив, як Мацек тонко і легко пародіював мене. Але робив це так інтелігентно, що я його не критикував і дозволяв розкриватися. Мацек сказав, що до цієї ролі готувався все своє життя, з дитинства вислуховував від мене історії, які я показав у «Громадянині», — пояснив Єжи Штур.

Картину в Польщі сприйняли неоднозначно. І справа не в таланті. Адже фільм, як завжди, знято на найвищому рівні. Штур відважився розказати найсучаснішу історію Польщі без брехні, комедійно розкрити провини і вади поляків, направити почуття гумору, якого у наших сусідів не бракує, на самих себе. «Мій фільм викликає роздратування. Я розворушив мурашник», — каже Штур і додає, що цієї манери навчився у свого попередника Анджея Мунка, який висміював ура-патріотизм поляків і показав світу, чим для Польщі була війна. До речі, його картина «Пасажирка» (1963) завершить фестиваль, що дозволить порівняти дві школи польської сатири щодо самих себе.

Щоб ніхто не звинувачував режисера в псуванні іміджу солідарної, глибоко віруючої Польщі, Штур одразу заявив, що 80 відсотків долі головного героя Яна Братека — це історії з його власного життя. «Громадянин» — ніщо інше, як моя доля впродовж 60 років у Польщі, наголосив режисер. «Я буду радий, якщо хтось із глядачів ідентифікує себе з Яном Братеком. Він відчуватиме себе не таким самотнім і зрозуміє, що не один зі своїми проблемами», — Штур рекомендує приміряти на себе фрагменти фільму.

У картині показане життя цілого покоління, чиє дитинство припало на післявоєнні роки, хто дорослішав, читаючи вірші під погруддям Сталіна, змінював на стінах партійні плакати на ікони, працював у міліції, а потім ішов у монастир, одружувався на гебешниці, хто пережив «Солідарність» із вигаданими побоями її членів, бунти, вступ Польщі до Євросоюзу і чия діяльність продовжується у вільній країні, де нове покоління з охотою посилає вчителів на три букви.

На запитання, звідки в Єжи Штура таке тонке почуття гумору, режисер відповів, що замало народитися дотепним, треба багато читати. «Моє комедійне амплуа взялося з книг Дені Дідро, Вітольда Гомбровича, Славомира Мрожека, Ярослава Гашека», — підкреслив актор.

Режисер зазначив, що йому особисто подобається вибір фільмів для фестивалю. «Вони характеризують карту польського кіно», — додає митець. Організатори «Днів...» Польський інститут у Києві, Польський інститут кіномистецтва і Київкінофільм відібрали шість найновіших робіт режисерів і показуватимуть їх до 26 квітня у містах, де є генеральні консульства Польщі, а саме у Києві, Одесі, Вінниці, Харкові й Луцьку.

Під час перегляду наступного фільму «Днів...» зовсім не хотілося сміятися, але віра посилилася встократ. У картині Мацея Пепшици «Хочеться жити» герой — хворий на ДЦП. Лікарі поставили страшний діагноз, що до кінця життя хлопець не говоритиме, буде рослиною. Та Матеуш разом із батьками не здається.

Один із найочікуваніших і на даний момент найбільш відомий польський фільм у світі «Іда» Павела Павліковського доступний в інтернеті. Та багато хто не захотів на малому екрані дивитися на володаря «Оскара» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» і чекав на фестиваль як з моря погоди. «Іда» чимось подібна до «Громадянина», вона також із присмаком іронії порушує проблеми єврейства, комунізму та католицизму.

Стрічка «Невловиме» Яцека Борцуха розповідає про життя молодих польських студентів на заробітках у сонячній Іспанії. «Боги» Лукаша Палковського — про першу вдалу польську пересадку серця, здійснену самотнім генієм. «Варшавське повстання» — єдиний у світі художній фільм, повністю змонтований з документальних матеріалів і автентичної кінохроніки 1944 року. Так що на «Днях польського кіно в Україні» вибирати є з чого, було б бажання.