Антична актуальність Зерова

Микола Зеров (1890–1937) — ключова фігура української літератури першої половини ХХ століття, але при тому його творчість за сталінізму була заборонена, а в часи ліберальніші публікувалася відверто нечасто, відтак перевидання й сьогодні залишаються актуальними. Найперше Зеров знаний як поет-«неокласик», учасник неформального гуртка київських поетів, що у своїй творчості тяжіли до стрункості й гармонійності, особливої риторики, близької до античної літератури. Водночас багато в чому поезії неокласиків перетинались і з романтизмом та модернізмом. У «Вибраних творах» читачі познайомляться з тими віршами Зерова, які він сам увів до своїх прижиттєвих збірок (хай і не всі їх він встиг побачити «окниженими»). Такий вибір, звісно, показовий, хоч деяких відомих творів тут немає.

Друга знаменна роль Миколи Зерова — перекладач. Він перекладав багато і з різних мов, але головними стали його переклади знов-таки з античної літератури. Саме вони й увійшли до «Вибраних творів» — Овідій, Катулл, Марціал, Горацій, Вергілій та інші латинські класики. На перший погляд, не зовсім сучасно, насправді ж — завжди актуально.

Неабияк відзначився Зеров і як дослідник літератури, її історик і критик. Він — автор низки важливих, авторитетних досліджень. Зрештою, невипадково головний герой «Літературної дискусії» двадцятих років, Микола Хвильовий, саме Миколу Зерова називав своїм інтелектуальним учителем. Елементи літературної критики можна знайти навіть у деяких віршах Зерова і так само в його літературознавчих статтях нескладно зауважити той самий підхід до матеріалу, що й у поезії — послідовну методичність, формальну стрункість і зваженість, навіть там, де міркування його вкрай суб’єктивні й темпераментні. До уваги читачів — аналіз творчості Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Самійленка, Олександра Олеся, Василя Елланського, Олександра Копиленка, Олекси Слісаренка, програмова стаття Ad fontes і статті з широкоосяжної книжки «Від Куліша до Винниченка».

Є у «Вибраних творах» і листування (зокрема, листи із Соловків уже ув’язненого Зерова), і спогади про нього, і літературно-критичні статті про нього ж. Є тут навіть абсолютно божевільна за тональністю і манерою, але геть не дурна за суттю стаття-донос Петра Колесника (в майбутньому теж репресованого) «Плач Ярославни, або Агонія буржуазно-націоналістичної Камени (Літературно-політична позиція М.Зерова)», в якій автор доводить — і не безпідставно — внутрішню ворожість поета радянській владі. А поруч — чітка й стисла стаття Віктора Петрова. Чи, навпаки, дуже розлогий текст Максима Рильського, яким починалося перше серйозне видання віршів Зерова в радянські часи після його посмертної «реабілітації». І, нарешті, стаття упорядника Володимира Панченка з детальною реставрацією життя Миколи Зерова під час революції. Завершують книжку бібліографічні дані, примітки та фотографії.