Електорат вдивляється в iнших. (Фото УНІАН.)
Головний сенс роботи будь-яких політтехнологів зводиться до одного: подати населенню свій «продукт» у такій обгортці, яка привертала б до нього увагу або зуміла б приховати його («продукту») негативні сторони. Найвишуканішим вважається «пакунок», виглядом якого людина проймається до такої міри, що починає щиро рекламувати його серед своїх близьких. На практиці суть полягає в тому, що політтехнологи запускають у населення якусь думку. Зовні вона має бути правдоподібною, простенькою, а найважливіше — «простонародною», аби люди сприйняли її як щось своє і навіть близько не допускали підозр, ніби це винахід якогось штучного політтехнологічного розуму.
Основними джерелами їхнього поширення, звісно, є засоби масової інформації (телебачення, газети, агітки тощо). Хоча часто навіть цих засобів не треба, щоб потрібна думка запанувала серед населення. Скажімо, на виборах 1999 року доволі популярним аргументом на користь Леоніда Кучми було таке: «Він у попередні роки накрався, то тепер красти не буде. А оберемо іншого — той почне набивати кишені по-новому, відробляти гроші, витрачені на вибори». Подейкують, що цю категорію деяких «міфів» (по телебаченню таке ж не покажеш) поширюють спеціально навчені люди: вони переодягаються в простенький одяг і прямують на ринки чи, приміром, вокзали. Ці особи вступають у розмову з пересічними громадянами і заводять розмову про політику. Тут і висувають аргументи на кшталт згаданих вище.
Якщо «міф» вдалий, люди починають йому щиро вірити і, що найважливіше, нав'язувати його своїм знайомим під час політичних дискусій. Ефективність такого методу доволі висока, якщо врахувати, що поради близьких людей є одними з вирішальних при визначенні електоральних симпатій. Так, за даними дослідження фонду «Демократичні ініціативи» та центру «Социс», 18 відсотків опитаних визначаються щодо «свого» кандидата після порад людей, яким вони довіряють. Це в 10 разів більше, ніж ефективність реклами на щитах, плакатах та інших «бігмордах»!
За неповних два місяці до виборів в Україні теж поширилася купа міфів. Якщо уважно вдивитися у цю виборчу кампанію, то їх кількість навіть вражає. Ця кампанія взагалі дедалі більше набирає змісту віртуальної та стереотипної. Віктору Ющенку, скажімо, опоненти намагаються пришити ярлики «радикал-націоналіста» та «проамериканського» політика, а його команді закидають фінансові зловживання та ледве що не тероризм. Натомість Віктора Януковича намагаються показати господарником, якого ще світ не бачив. Попри це, два згадані «міфи» мало приживаються в народі, хоча саме їм владна агітація приділяє найбільше уваги. Про ці два винаходи «піар»-думки «УМ» писала неодноразово і, як кажуть, з малюнками. Хоча й без них вистачає матеріалу, щоб заповнити підручник з «Політичної міфології-2004».
Український народ стомився від галасливих політиків — це факт. Невипадково на виборах час від часу з'являються гасла «Менше слів», «Проти всіх» або «Не словом, а ділом». У випадку з екс-Прем'єром Ющенком цей слоган, щоправда, підкріплювався реальними справами, тому набув серед народу особливої популярності. Цього разу подібне гасло використовують у кампанії Януковича. Телеканали цілодобово звітують про небувале зростання економіки, тоді як самому Прем'єрові слово дають украй рідко. Він майже не проводить прес-конференцій, а на ТБ в основному фігурує як ілюстрація до сюжету. В такий спосіб «темники» та коментарі провладних політиків працюють на те, щоб у суспільства складалося враження, буцімто Янукович — людина справи й даремно язиком не меле.
Насправді владна пропаганда була змушена до цього вдатися. Бо з Януковича, м'яко кажучи, ніякий оратор. Леонід Данилович у порівнянні з Віктором Федоровичем виглядає світочем красномовства: «спіч» Януковича, навіть якщо російською, дуже повільний, Прем'єр плутається у словах і говорить штампами. І писати йому теж краще не треба: у власній декларації, поданій до ЦВК, та в автографі для однієї газети В. Я. зробив стільки помилок, що вистачило для сміху навіть курям. Тому головним речником кампанії владного кандидата на цих виборах став Сергій Тигіпко. Саме керівниковi штабу Януковича належить коментувати ключові події та звітувати про досягнення кампанії владного кандидата. Але «зоряний» час Віктора Федоровича, до речі, невдовзі настане: грядуть політичні дебати на телебаченні. Тоді й побачимо, наскільки вийшов вдалим «міф» про неговіркого, але конкретного Януковича. Якщо, звісно, кандидат від влади дебати не проігнорує.
Багато українців були свідками того, як працює з електоратом команда Януковича. Чого лишень вартий збір «батогом і пряником» шести мільйонів підписів на підтримку В. Я. «Антикризові менеджери» зі штабу Прем'єра одразу вигадали «відмазку»: ви нам, мовляв, назвіть конкретні імена чиновників, а ми відреагуємо. Називали, і неодноразово. Але в штабі Януковича знову народилася «геніальна» думка, як пояснити адмінресурс: перевести все на надмірний ентузіазм чиновників на місцях. «Я визнаю, що є люди, які пам'ятають той час (Радянський Союз. — Авт.), як проводились вибори, — розповів на недавній прес-конференції «речник» Януковича-кандидата Сергій Тигіпко. — І які знають, що треба давати якісь вказівки і збирати списки. Вони вважають, що те, як проводились вибори в Радянському Союзі, — нормально. Є інші люди, які хочуть показати свою лояльність до влади». Насправді, якщо представники кандидата від влади аж так прагнуть чистих виборів, що для них варто «приструнити» цих «зарваних» чиновників, які так палко люблять свого кандидата? І тут же постає інше питання: якщо Янукович не може дати ради з кількома тисячами людей, що коряться йому по гілці виконавчої влади, чого чекати від нього на посаді керівника держави з населеннями у 47 мільйонів?
Весною засоби пропаганди, що є у володінні влади, почали звітувати про різке зростання рейтингу Януковича. Проте в травні популярність В. Я. почала падати. На це, зокрема, вплинув черговий виток скандалу, пов'язаного із судимостями Прем'єра. Ця тема — дуже неприємна для голови виконавчої влади та людей, які викладають купи грошей, щоб посадити його на Банкову. Навіть пан Тигіпко визнає, що «це не є великим плюсом кандидата».
Словом, менеджери з реагування на кризи повинні були щось вигадати. Тож зараз iз уст багатьох провладних політиків можна почути слова про те, що в Януковича було тяжке дитинство: виховання без батьків, вплив вулиці. Однак він, вважають «фанати» Прем'єра, зміг перебороти себе і чогось досягти у своєму житті. Навіть в агітці за В. Я. під загадковою назвою «Лінії долі» виборцям пишуть: «Жорстокий життєвий урок. Будь-який твій вчинок може стати визначальним у житті. Це і є доля. Не можна впадати у відчай і пливти за течією. Треба вміти перемагати. І перш за все — самого себе. Тоді зміниш долю. Довів це всім дальшим життям».
«Мало чого, чи багато з нас хоча б три доби не «сиділи» у своєму житті. Це ще нічого не означає», — ділився днями своїми думками один із знайомих. Авжеж, у принципі, цей «міф» теж може вплинути на когось із виборців. Особливо якщо врахувати, що в нашому суспільстві велика частина молоді через відсутність перспектив у житті просто спивається чи стає на неправедний шлях, особливо в «проблемних» регіонах, а батьки тільки й сподіваються на те, що їхні чада колись «переможуть» себе. Янукович для таких — до певної міри «зразок». Принаймні у такому світлі його намагаються виставити піарники, вміщаючи у ЗМІ замовні матеріали. Хоча, якщо вже на те пішло, у приклад своїм дітям краще ставити людину, яка досягла успіху без холодних нар і баланди.
На форумі «України молодої» (це спеціальний розділ, розташований на інтернет-сторінці нашої газети) один із відвідувачів написав: «Ще жодного разу жоден патріот не повісився через обрання-необрання якогось кандидата. І всі оці пустопорожні розмови на тему «Чи є життя після виборів?» шеляга ламаного не коштують: як жили, так і житимемо, як вставали о 7.00 і бігли на роботу, так і бігатимемо». Ця людина не очікує змін від того, що той чи інший кандидат прийде до влади. Такий, сказати б, «побутовий» аргумент — дуже сильний і його дуже складно ламати. Він вигідний владі, оскільки, по-перше, зменшує інтерес електорату до політичного життя (через що в нього зникає бажання вникати у те, хто справді достойний бути президентом), а по-друге, сіє байдужість до вибору як такого, а «звільненими» бюлетенями легше маніпулювати.
В унісон «побутовому» аргументові підспівують «політичні». Вождь комуністів Петро Симоненко, скажімо, будує свою кампанію на критиці Ющенка та Януковича, боротьба між якими, за його визначенням, є «війною кримінального капіталу». Петро Миколайович на такій риториці хоче підняти власний рейтинг. Хоча де-факто він підспівує пісні, музику до якої склала Банкова.
Визначальною для нинішньої кампанії є версія про те, що ці вибори мають перетворитися на лютий герць двох Вікторів. У цьому контексті вже зараз виступає багато маловідомих (більш відомих як «технічні») кандидатів. Вони кажуть, що «суспільство позбавляють вибору»: мовляв, штучно виставлено на виборчий «аукціон» «кучміста» та буцімто «радикала», тоді як Україна потребує загальнонаціонального лідера. Як результат — автори «міфів» планують «нашепотіти» народові, що Ющенко в методах нічим не кращий за Януковича. Різниця лише в тому, що один при владі, а інший — без неї. Тому чи не краще вибрати спадковість політичного курсу?
Якщо ми говоримо про «міфи», які зручні команді Януковича, то доцільно буде навести приклади того, як із ними бореться штаб конкурента, тобто Ющенка. Взяти до прикладу хоча б телеролик В. Ю. Ключова фраза кліпу — «Ющенко йде в президенти». Він нагадує людям про ті часи, коли в них уперше за останній десяток років (а саме за прем'єрства Ющенка) з'явилася надія на краще. Тому ця осінь — не вибір між «шилом» і «милом», а шанс виправдати надії, які так намагається «збити» владна агітація. Їй не вигідно, щоб народ бачив перед собою світло в кінці тунелю. Краще — «стабільність», «збереження політичного курсу». Простіше кажучи — ера «кучмізму».
Цей «міф» значна частина електорату чомусь любить найбільше. На питання «Хто стане Президентом?» часто чуєш відповідь, навіяну телебаченням і «придворними» соціологами: «Звичайно, Янукович». Коли питаєш, за кого ж голосуватиме ця людина, виявляється, що за Ющенка чи, приміром, Мороза. Такому парадоксу можна знайти тільки одне пояснення: українці вже підготувалися до того, що на виборах буде фальсифікація. Цей «міф» почав проникати у свідомість населення після виборів, особливо після Мукачева, де було сфальсифіковано майже кожен п'ятий бюлетень. Саме після 18 квітня кількість людей, переконаних у перемозі на президентських виборах Януковича, дуже зросла, хоча, власне, рейтинг Прем'єра становив близько двадцяти. І речники влади вже оперують цими соціологічними даними, а не рейтингами популярності: мовляв, ви ж бачите, 50 відсотків вважають, що Президентом буде Янукович, отже, іншому не бувати.
Синдром мукачівських виборів також «збиває» активність електорату: мало того, що результат перегонів може бути відомий заздалегідь, так на дільницях можна ще й отримати по голові від «братка». Поширення цього «міфу», між іншим, може бумерангом вдарити по владному кандидатові. Річ у тім, що електорат Януковича — здебільшого пасивний (його влаштовує поточна ситуація, він не зовсім вибагливий у політичних поглядах тощо). Ця частина виборців узагалі може не прийти на вибори, тим паче на тлі переконання у перемозі Януковича. Електорат Ющенка — значно активніший. Ці люди рвуться на дільниці, аби щось змінити.
Між іншим, штаб Ющенка і на цей «міф» виробив протиотруту: готується маса спостерігачів, залучається міжнародна спільнота. На кожному мітингу команда Віктора Андрійовича пояснює людям, що це суттєво зменшить можливість фальсифікації. Особливо на її унеможливлення вплине активність виборців, тобто сила народу. Звідси і назва коаліції на підтримку Ющенка — «Сила народу»: вона фактично є антонімом до «сили фальсифікації», «сили влади» тощо.
Цей «міф» теж надзвичайно поширений (причому, зауважте, третій із ряду тих, які спрямовані на посилення пасивності серед виборців). Якщо ідею про фальсифікацію намагаються нав'язати протягом останнього часу, то думку, винесену в цей підзаголовок, українці, мабуть, всмоктують із материнським молоком. Це — яскраве свідчення відсутності в Україні громадянського суспільства. Це вже на рівні ментальності українця, який чомусь комфортніше почуває себе у стані меншовартості.
Боротися з цим «міфом» теж доволі складно. Хоча цілком реально. Нещодавно у Львові довелося зустріти кількох людей, що збирали підписи на підтримку Віктора Ющенка. Один із агітаторів казав чоловікові, котрий ніяк не міг зрозуміти сенсу в тому, щоб іти на дільницю. «Номінально ваш єдиний голос справді нічого не вирішить, — приблизно так розповідав збирач підписів. — Але ваша позиція — це позиція вашої сім'ї і кількох знайомих. А це вже півдесятка голосів. Далі: те, що ви не йдете на вибори, означає, що ви не вірите у свій голос, тобто у свою думку. Сьогодні ви «пасуєте» перед виборами, завтра — перед начальником, перед сильнішим, перед продавцем на базарі, перед собою, врешті-решт. І ще. Один індійський філософ казав, що людина має бути носієм того ідеалу, який вона хоче бачити в суспільстві. Якщо ви не змінюєте свою позицію, це означає, що її не змінять ні ваші родичі, ні знайомі, ні люди, які могли б від вас чогось навчитися. Ваш голос на цих виборах — набагато цінніший, ніж ви можете собі уявити».
«Міфи» і стереотипи — це головні супутні фактори ери інформаційного суспільства, коли майже всі мають доступ до телебачення, і багато хто — до інтернету. Тому боротися з ними важко: вони поширюються на такому рівні, що сприймаються як власні думки і стають власними поглядами. А в цей час якийсь «модний» заїжджий технолог сидить і мне в руках сотні тисяч доларів, отримані за те, що йому вдалося обдурити купу людей. Вихід єдиний — не піддаватися на брехню. А вірити тому, що має реальні обриси, у власні сили, у силу народу.
Юлія Тимошенко, народний депутат, голова фракції БЮТі, один із лідерів коаліції «Сила народу»:
— Завтра вони скажуть, що опозиція займається канібалізмом, але ви мусите не вірити в ці міфи!
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
