Енергетична безпека в умовах України належить до пріоритетних, поруч із воєнною, економічною та екологічною. Так уже традиційно склалося, що енергоресурси впродовж десятиліть були дешевими і доступними, їх складова у національному продукті була незначною, а тому бережливого і дбайливого ставлення у керівників та простих громадян до них не виробилося. Дешевий ліквідний продукт або використовували непродуктивно, або просто списували, виливали у канави чи каналізацію, утилізовували. В умовах системної кризи, коли енергетичні проблеми стали базовими у національній та світовій політиці, від них залежить не тільки економічний поступ, а й виживання цілих держав і націй, підхід до енергозбереження та енергокористування суттєво змінився. Заможними стають нації, багаті на енергоресурси або ті, що вміють заощаджувати і раціонально їх використовувати.
Україна багата енергетичними ресурсами: це вугілля, нафта, газ, торф, горючі сланці, ліс, а також родючі землі, на яких можна вирощувати культури для біопалива. Потрібно навчитися не лише збалансовано видобувати, технологічно правильно використовувати, охороняти, примножувати, а й раціонально використовувати, зменшуючи їх частку у виробництві національного валового продукту.
Серед країн, що розвиваються, Україна є чемпіоном із нераціонального використання своїх енергоресурсів. Енергозатрати на одиницю продукції, що виробляється у країні, в 3-5 разів вищі, ніж у держав Європейського Союзу. Ціла низка виробництв була заснована на дешевому газі. Вугілля, торф, деревина, солома вилучалися з ужитку на користь газу, бо так було зручніше: відкрив кран — і вже горить. Будівництво житлових і виробничих приміщень орієнтувалося на дешевизну опалення, а тому теплозбереження відступало на задній план. «Нові українці» вибудовували палаци з басейнами і оранжереями, на опалення і освітлення яких потрібні величезні затрати як електроенергії, так і теплоносіїв.
Енергозбереження повинно стати найважливішим елементом екологічної культури українців, провідним господарським обов’язком, який відкриє нам шлях до побудови заможної європейської держави. Ця екологічна культура полягає у проведенні суцільного екологічного лікнепу, залученні до нього всіх ланок освіти, культури, мистецтва, засобів масової інформації.
Енергію ми повинні зберігати щодня як особистий і громадський ресурс, як свою власну силу та енергію. Але це повинні робити мільйони як у власній оселі, так і на робочому місці. Що може бути простішим, як залишити у люстрі одну лампочку (бажано енергоощадну), а при потребі освітлювати лише робоче місце. Невже складно, виходячи з приміщення, гасити світло, виключати газ, опалення на денний час, коли ви на роботі? Під час нарад, зібрань у державних установах і громадських закладах, навіть у сонячний день, горять сотні жарівок, в усіх під’їздах удень і вночі ввімкнено світло, в громадських місцях всуціль тече вода з несправних кранів — і таких прикладів безліч.
Влада, керівники і власники підприємств повинні подбати, щоб працівники, учні та студенти якнайменше витрачали зусиль на дорогу (а відповідно — пального на власний чи громадський транспорт), щоб у межах пішохідної доступності були робочі чи навчальні місця, магазини, лікувальні установи, аптеки тощо.
Таким чином, енергозбереження — наша культура, наш спосіб життя, наша мораль і наша віра, совість і відповідальність за здоров’я і добробут майбутніх поколінь.
Степан ТРОХИМЧУК, професор
Львів