Таїнство лісового мечоносця

Можна, звичайно, посадити сосонку чи дубок самотужки. Але краще не порушувати усталених у Дібровському лісництві Клавдіївського лісового господарства порядків. І включитися у загальний ритм роботи, скооперувавшись із «мечоносцем», якщо хочеш власноруч садити малесенькі деревця, або із саджальником, коли маєш бажання попрактикуватися із «середньовічною зброєю».

«Мечеві Колесова понад сто років, — пояснює, завершуючи інструктаж, головний лісничий Клавдіївського лісгоспу Микола М’ясоїд. — Кращого знаряддя для висаджування лісових дерев ніхто досі не винайшов. Жодна лопата не витримає такого навантаження. Та й ямку потрібної конфігурації і глибини можна зробити лише мечем. Ним же, встромивши його поруч і потіснивши ґрунт у бік посадженого щойно деревця, слід завершити процес. Якщо злегка смикнете сосонку чи дубок і вони не висмикнуться, — отже, все гаразд. Слідкуйте, щоб корінець при висаджуванні не загнувся вбік. Деревце спочатку може прижитися, але невдовзі зачахне... Ну а тепер обирайте собі рядок — і бажаю удачі!..»

Чудового весняного дня, Дня лісу, Міністерство аграрної політики України разом із Держагентством лісових ресурсів України в урочищі з дивною назвою Бабка офіційно відкрило ювілейну акцію «Майбутнє лісу у твоїх руках». На цей захід запросили журналістів і учнів спеціалізованої гімназії села Пилиповичі Бородянського району. Самому дійству передував брифінг за участю міністра аграрної політики України Олексія Павленка і заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України Віталія Атаманчука. Вислухавши посадовців і окинувши оком оброблену під посадку кількагектарну ділянку, учасники акції попрямували у бік згадуваних мечів і цеберок із саджанцями. Зрозуміло, заплановані на день відкриття без малого три гектари майбутнього лісу — лише початок. По всій Україні нинішнього року буде висаджено близько 40 тисяч гектарів, що відчутно перевищує сукупну площу вирубок.

...Ну що ж: меч то меч! Не вручати ж це важкувате знаряддя місцевій семикласниці Діані Ніколаєвій. Ми зайняли один із багатьох рядків — і маленькі сосонки, коріння яких уже третій рік поспіль обробляється не звичайною бовтанкою з глини, а гелем максимарином, одна за одною знаходили свої місця... Не святі горщики ліплять, це вже точно. Між ділом Діана розповіла про себе. Мріє бути лісівником, як батько. Той родом із Білорусі, але в Україні давно.

Обминаємо старезні пні, залишені після вирубки, і натрапляємо на смугу вологого ґрунту. Меч, коли його різко заглиблюєш, тут аж чвакає. Лісівники пояснили, що це не дуже добре: деревця в таких стартових умовах можуть або не прижитися зовсім, або прижитися погано. А втім, стовідсоткового приживання все одно не буває. Та й мокра пляма, на щастя, виявилась невеликою.

Ясна річ, мені як «мечоносцеві» за спритними однокласниками Діани встигати було непросто. Микола М’ясоїд розвіяв наш сумнів, чи не позначається швидкість їхньої роботи на якості: «Вони знають, що і як робити. Це їхній хліб. Оплата праці лісівника залежить не тільки від загальної площі посадки, а й од відсотка приживання. Тому хлопці прямо зацікавлені у дотриманні технології».

Звідки ця назва — урочище Бабка? Чи цей типовий куточок Південного Полісся славився великою кількістю летючих комах, чи, може, якась старенька заблукала тут, шукаючи гриби, — так мені й не вдалося з’ясувати у місцевих мешканців. Але це не так важливо. Головне, дбайливі руки лісівників не дають зеленому урочищу, як і багатьом іншим чудовим природним місцинам України, занепасти або й зійти нанівець. Сосни, дуби, берізки, осики, граби, вільха... Дарма, що посаджені нами того дня деревця «корабельними» стануть років так через 80-100. Але ж стануть неодмінно!