Правда з бідона

На узліссі біля одного з сіл Козівського району Тернопільщини в середині березня місцевий чоловік під час земельних робіт випадково наштовхнувся на старий, радянських часів, 15-літровий бідон — у таких колись зберігали молоко. Він виявився схованкою, у якій знайшли більше 900 документів періоду ОУН. Цей архів дасть можливість історикам детальніше вивчити діяльність українських повстанців у другій половині 40-х років.

«Повстанці намагалися мінімізувати ведення документації»

Цінну знахідку одразу передали до архіву Центру досліджень визвольного руху у Львові. Загалом нарахували 951 документ у хорошому стані. Хоча це і не найбільша з 22 подібних знахідок, та її історична цінність величезна, адже повстанці майже не документували свою діяльність або ж майстерно зашифровували написану інформацію. «ОУНівці намагалися мінімізувати ведення документації, — пояснює Андрій Усач, керівник архіву Центру досліджень визвольного руху. — В 30-х роках була так звана справа «архіву Сеника». Тоді польська влада знайшла ОУНівський архів і на його основі було засуджено багато підпільників, серед них і Степана Бандеру».

Знайдені на Тернопільщині документи були загорнуті в сторінки газети «Радянська Україна» за 14 жовтня 1949 року. Завдяки цій даті та тому, що в архіві не знайдено жодного документа, датованого пізніше, в Центрі роблять висновок, що закопали архів пізно восени 1949 року.

«Газету для ОУНівців спеціально передплачували селяни, — продовжує Андрій Усач. — Зокрема, для пропаганди. Підпільники використовували статті в газеті, де вихваляли «совєти», аби показати брехню радянської влади».

Знайдені документи — це, по суті, два окремі архіви. Один із них (той, що старіший) свого часу також був захований співробітниками Служби безпеки. Його вів невідомий підпільник у 1945-46 роках. «На папері, в який було загорнуто цей архів, знайшли напис: «просушено», — розповідає пан Андрій. — Видно, що папери були намочені, в деяких місцях підгорілі, а між сторінками ми знайшли листя. Тож припускаємо, що цей архів зберігався в криївці. Її енкаведисти знайшли і знищили. А архів не виявили, тож він знову потрапив до підпільників».

Підпільник, який вів цей архів, ризикував своїм життям, переховуючи його від радянських спецслужб. Адже щойно упівці знайшли спосіб ховати свої архіви в бідонах, як було видано спеціальне розпорядження вести чіткий облік таких ємностей. Річ у тім, що в 40-х роках цієї тари було не так уже й багато: в колгоспі та по кілька штук у селян, які там працювали. Тож коли один із бідонів зникав, власника одразу запідозрювали у зв’язках із підпіллям.

«Смертю цього чоловіка населення задоволене»

Документація Служби безпеки в цьому районі велася досить детально та прискіпливо (як переконані історики, тому що саме в цих краях працював шеф Служби безпеки ОУН Микола Арсенич). Серед документів знайшли, зокрема, пропагандистські матеріали, протоколи допитів та списки радянської агентури.

Приміром, в одному з документів описується життя одного з радянських с/о. «Секретний освєдомітєль» МВД, який у 40-му році вступив в ОУН», — зачитує пан Андрій ті уривки з документа, які можна розібрати. — А ось тут найцікавіше: «в 46-му році зв’язався зі злодієм Михайлицею, разом з яким ходили по Козові під маркою організації і грабували». Радянська влада часто використовувала кримінальних елементів, пробачаючи їм деякі злочини, аби ті доповідали владі про ситуацію в селах. Іноді вони, як і ті двоє, видавали себе за ОУНівців та грабували місцеве населення. Долю «секретного освєдомітєля» було вирішено: «Дня 12.06.47 бойовики районної Служби безпеки пішли його арештувати, застали в хаті при вечері. Він почав кричати та вискочив на двір. При втечі бойовик Тур посипав вогнем з ППШ. І від перших стрілів с/о («секретний освєдомітєль») гине».

У наступному документі йдеться про двох однофамільців, які раніше були в ОУН, але потім зрадили організацію та активно допомагали радянській владі. Вони також займалися грабунками і підпільники їх ліквідували. Цікаво, що в архіві збереглися нотатки, як на вбивство одного із злочинців відреагували місцеві селяни: «Смертю цього чоловіка населення задоволене. З часу ліквідації вищезгаданого злодія і по сьогоднішній день жодної крадіжки в селі не було».

Серед паперів є і вишкільні матеріали, і конспекти з лекціями, які пояснювали, в першу чергу повстанцям, ідеї та принципи організації. Також науковці натрапили на зошит-словник, в який підпільники записували невідомі їм терміни. До прикладу, «гендлевий реїстр» — судовий список усіх торговельних підприємств, чи «едикт»—розпорядження, «дуель» — двобій... Часто в таких матеріалах трапляються й деякі російські слова, які раніше повстанцям не доводилось чути, адже російську в той час у Західній Україні мало хто знав.

Поруч на столі лежать радянські «трофеї», які також були заховані в бідоні. Серед них — червоноармійські книжки, комсомольські квитки, накази, які мали при собі радянські агенти. Збереглися в документах і листи капітана МДБ (міністерство державної безпеки), який писав до свого агента: «Якщо ти не виконав те, що я тобі передав, нащо мені те, що ти лишив. Треба було до всього досягнутого тобою написати, коли можна буде злапати Верховину». Науковці припускають, що цей лист міг бути пасткою радянських спецслужб, адже такі листи вони навмисне кидали там, де б Служба безпеки могла їх знайти. А в листі писали псевдо повстанця, щоб його підставити.

Поруч з листом лежить трохи вицвілий папірець, його вилучили у ворога. Це — список людей, яких він мав би заарештувати в кількох селах. Очевидно, зробити цього оперативник не встиг і був затриманим співробітниками Служби безпеки ОУН.

Через некрологи сповіщали родини

В архіві знайшли 113 некрологів на 119 людей, в яких описані історії життя та смерті повстанців. Особливу цінність для істориків такі некрологи становлять наявністю в них, окрім псевдо, справжніх імен повстанців. «Річ у тім, що для конспірації підпільники використовували тільки псевдо, і часто навіть друзі, які боролися пліч-о-пліч, могли не знати справжніх імен одне одного, — продовжує Андрій Усач. — Некрологи писали через тиждень або два після загибелі повстанця і, зазвичай, в кількох примірниках. Деякі з них роздавали місцевим мешканцям, адже історії життя та смерті українських героїв надихали людей боротися далі. Можливо, через некрологи сповіщали родини загиблих. Але «відкривали» імена тільки тих загиблих, чиїй родині вже нічого не загрожувало.

Для полиць архіву

Як зазначає Андрій Усач, архів їхнього Центру поповнюється регулярно: до них щороку потрапляє по три-чотири архіви повстанців, які люди випадково знаходять і до сьогодні. Є тут знайдені документи мельниківського підпілля та навіть маленький архів, який залишили польські підпільники. Цього ж березня до Центру принесли 13 документів, які були заховані в 1943 році. Це папери місцевого чоловіка, які засвідчують його перебування в польській і радянській в’язницях. Львів’яни робили ремонт в помешканні і випадково натрапили на таємний сховок.

Побачити ці та інші документи з архівів Центру можуть усі, хто цікавиться історією. Після реставрації всі папери будуть оцифровані та викладені на сайті Електронного архіву українського визвольного руху (avr.org.ua).