Практична любов до України

Днями в столичному Будинку вчителя було гамірно. Близько сотні школярів та їхніх наставників з усієї України з’їхалися до столиці, щоб представити свої перші наукові розвідки щодо звичаїв і традицій рідного краю, цікавих людей, які живуть поряд, історичних паралелей тощо. Передувала цьому кількамісячна робота спеціальної комісії, яка із більш як двохсот робіт, що надійшли на конкурс (а були тут навіть роботи, прислані з Німеччини, Іспанії та Придністров’я), відібрала найкращі. «Взагалі, цей конкурс — це практичні уроки любові до України. В дитинстві, пам’ятаю, в журналі «Ранок» була рубрика «Знай. Люби. Бережи». Так ці роботи — з тієї ж серії. Найцікавіше було читати розвідки, які ґрунтуються на місцевому матеріалі — традиціях, краєзнавстві, топонімах. Особливо запам’яталися роботи школярів із Буковини — про особливості народного одягу, про весільні традиції свашок, які заправляли буковинським весіллям. Були глибокі дослідження традицій і у школярів Донбасу. На мою думку, саме з цього починається справжній патріотизм, а не із загальної риторики, якої зараз достатньо на телеекранах», — поділився з «УМ» один із членів журі, науковий співробітник науково-дослідного Інституту українознавства Олександр Хоменко.

Школярський конкурс із українознавства, який цього року проходив уже увосьме, відновився після півторарічної перерви. У 2012 році відбулася лише його заочна частина, але на те були об’єктивні причини — саме на початку квітня, як усі пам’ятають, по всій Україні випали глибокі сніги, тож добратися до столиці було досить проблематично. Цікаво, що тоді найбільше робіт — аж 102 — надійшло з Донецької області. Але минулого року тодішнє керівництво інституту, поставлене одіозним міністром освіти Дмитром Табачником, взагалі відмовилося від його проведення. «За попереднього міністра освіти, який, схоже, не асоціював себе з цією державою, бо ділив українців на сорти, була проведена велика ідеологічна робота на догоду сусідній державі, яка сьогодні є агресором України. І сьогодні нам належить виправляти всі ці помилки і зробити так, щоб не лише гуманітарні предмети, а і загалом освіта в школі була україноцентричною. Зараз іде війна не стільки за території, скільки за душі наших громадян, передусім дітей, і нам до тієї зброї, яка воює на сході України, потрібно додавати зброю духовну, формувати свідомість школярів», — переконаний нинішній директор НДІУ Богдан Галайко. Актуальність теми розуміють і в Харкові, де з 2010 року на основі положення про конкурс НДІУ розроблені олімпіади для школярів «Патріот», «Соняшник», існує фестиваль з українознавства «Соняшникові пелюстки», а в рамках Каразінських читань започаткована навіть премія в 10 тисяч гривень за перемогу в конкурсі з українознавства.

З тим, що на Донбасі зараз точиться передусім ідеологічна війна, погоджуються і школярки з Донеччини Настя Шерекіна та Надійка Казакова, з якими нам пощастило поспілкуватися в перерві між засіданнями. Цікаво, що обидві дівчини були в українських віночках і спілкувалися гарною українською мовою. «Зараз іде інформаційна війна і треба не відгороджуватися один від одного, а дослухатися до різних думок і шукати компроміси. Треба усвідомлювати проблеми і Росії, і нашої держави. І робити з цього свої висновки», — по-дорослому розмірковувала одна. «Мої однокласники часто плутають поняття «рідна земля» і «влада», не розуміють, яка між ними різниця, і в чому полягає відповідальність за рідну країну. Це — одна із причин цього протистояння. А на мою думку, патріотизм — це якісь вчинки для своєї країни», — ділиться друга.

До речі, курс українознавства кілька років тому був включений у шкільну програму у її варіативній частині (тобто за вибором). Незважаючи на це, Чернівецька область уже не перший рік зробила цей предмет обов’язковим для вивчення. А нещодавно свою регіональну програму вивчення українознавства розробили і у Волновасі. «Взагалі, не лише гуманітарні предмети, але і точні науки повинні подаватися через призму українознавства. Щоб школярі знали не лише про Ньютона, й про Пулюя, про внесок українців у світову науку. Звідси мають бути витоки патріотизму і гордості за свій народ», — пропонує директор Львівської гуманітарної гімназії імені Олени Степанів Лариса Василишин.

Єдина проблема — практично повна відсутність спеціалізованих підручників із теми українознавства. «Уже рік минув із часу Революції гідності, а нових підручників так і не створено. Є багато ініціатив громадськості, які ще раніше, на противагу Табачнику, видавали свої підручники і з історії України, і з інших гуманітарних предметів. Є гарні напрацювання Інституту національної пам’яті щодо висвітлення дражливих сторінок нашого минулого, особливо в ХХ столітті. Це все треба пускати в дію», — каже директор НДІУ Богдан Галайко. Але за це має взятися в першу чергу Міністерство освіти і уряд. І тут економити та кивати на війну не можна. Росія свого часу це зрозуміла. Час розуміти і нам.