Капуста з варениками та інші творчі страви, щедро приправлені перцем

08.04.2015
Капуста з варениками та інші творчі страви, щедро приправлені перцем

Микола Капуста розповідає про свої враження від перебування на окупованій території.

Донеччани утворили «пробку», вирушивши на виставку свого земляка?

У останній вечір березня посеред дощової Полтави двоє персон згадували майже класичну ситуацію: вже північ близько, а третього чортма!.. Оці нетерплячі — колишні власкори «України молодої», а гість, який безнадійно запізнювався, — це давній і постійний автор газети, відомий художник-карикатурист Микола Капуста. Ще зранку він вирушив із Донецька у далеку й непросту дорогу, аби відзначити у Полтаві День сміху, день народження видатного земляка Миколи Гоголя і взяти участь у відкритті своєї персональної виставки у Полтавській галереї мистецтв. Але ось клопіт: на одному із блокпостів на виїзді з окупованої території Донеччини «маршрутку», де був і наш колега, протримали довгих 5 годин!.. Виявляється, попереду чомусь утворилася довжелезна черга автобусів та легковиків, яка просувалася зі швидкістю обіцяних реформ в Україні. Вже пізніше ми жартували: мовляв, мешканці краю, прочувши про виставку свого земляка Капусти, дружно вирушили й собі на її відкриття і утворили «пробку»... Та, ніде правди діти, того вечора зустрічаючим довелося добряче понервувати і використовувати традиційний заспокійливий засіб за себе й того подорожнього. А він нарешті прибув до місця зустрічі вже тоді, коли годинник відраховував перші хвилини 1 квітня, і, погодьтеся, заслуговував такої «штрафної» чарки заспокійливого, яку навіть не кожен собака перескочить. Утім першоквітневі жарти жартами, але гість із честю та притаманним йому почуттям гумору знайшов вихід із непростої ситуації. Точніше, ми йому допомогли це зробити.

Приїзд знаного художника, заслуженого журналіста України Миколи Капусти до Полтави став бажаним і очікуваним не тільки для організаторів веселого дійства, а й для нього самого, бо сам він вважає цей край своєю другою малою Батьківщиною. «Хоча я народився у Макіївці Донецької області, але мої корені таки тут — на Полтавщині, звідки походять батько та дід, — каже художник. — А прадід Лаврін Капуста, розповідають у нашій родині, був козацьким полковником війська Богдана Хмельницького. Змалку я часто приїздив сюди на літні канікули до села Мелехи Чорнухинського району, де мешкали дідусь і бабуся. Мене буквально чарували народні пісні, веселі бувальщини, цікаві розповіді у виконанні місцевих людей, із якими спілкувався. Захоплював притаманний гумор полтавців і, який, схоже, на генному рівні передався й мені. Тому я з великим задоволенням прийняв запрошення на відкриття тут моєї персональної виставки і дуже вдячний полтавському колезі і організатору заходу Михайлу Шлаферу, який узяв на себе всі витрати і клопоти з її облаштування. Хочу також подякувати всім-всім полтавцям, адже вони у цей важкий час дали таку чудову можливість зустрітися й поспілкуватися із колегами та шанувальниками карикатури і гумору. Повірте, про це в Донецьку донедавна можна було тільки мріяти... »

Навколо макітри єднайтеся!..

Участь у виставці донецького художника, який продовжує тримати реноме автора веселого жанру навіть у зовсім невеселих умовах буття його багатостраждального краю, звісно, стала однією з родзинок цікавого дійства. Та не Капустою єдиним! Цього ж дня у творчому меню 15-ї Міжнародної виставки було чимало інших цікавих зустрічей і графічних «страв», щедро приправлених перчиком. Серед таких — ще одна персональна виставка художника-карикатуриста із Запоріжжя Олега Локтєва. А також експозиція V Міжнародного конкурсу карикатури «Тоталітаризм» та виставка всеукраїнського конкурсу «Встати, суд іде!». До речі, від побаченого тут у присутніх виникали не тільки позитивні враження, а й цікаві пропозиції. Наприклад, всі «на ура» зустріли ідею про облаштування подібних експозицій у... Верховній Раді, яку озвучив один із почесних гостей, народний артист України Лесь Танюк. «Якби у парламенті була нормальна фракція карикатуристів, то ми всі б жили зовсім інакше, оскільки карикатуристи бачать проблему дуже чітко, а не так, як депутати», — переконаний він. Та сміх сміхом, однак цинічне й брутальне порушення сусідами і недавніми «братами» міжнародного права, підтримка терористів, участь у так званій гібридній війні, агресивна пропагандистська війна — ці теми, за які взялися художники з усього світу (представники 38 країн) у міжнародному конкурсі «Тоталітаризм», викликають велике занепокоєння і тривогу за майбутнє. «Коли бачиш ці роботи, не дуже хочеться сміятися, — зізнається голова Полтавської обласної ради Петро Ворона. — Виникає бажання навіть трохи пожаліти головних «героїв» карикатур за їхню обмеженість, за те, що вони наважилися піти проти Бога, проти миру і всіх нормальних людей. Та я думаю, що історія всіх і все розставить на свої місця...»

Певна річ, цього першоквітневого дня низка художників отримали відзнаки за перемогу в згаданих творчих проектах. Організатор конкурсу «Встати, суд іде!», відомий майстер карикатури Костянтин Казанчев, назвав переможців, якими стали Віктор Голуб, Олексій Кустовський та Олександр Дубовський. А заохочувальні призи вручили також і присутнім тут авторам персональних виставок Олегу Локтєву та Миколі Капусті. До речі, донецький карикатурист напередодні 1 квітня зібрав чималий ужинок нагород за зразки своєї творчості: дипломи з конкурсів «Тоталітаризм» та «бронзу» за виставку Асоціації карикатуристів у Києві, а також надійшла звістка про нагородження художника аж із Словаччини. Там, у місті Прешов, підбили підсумки 21-го Міжнародного конкурсу «Золота діжечка» на тему дуже популярного в тих краях (і за їх межами — також) пінного напою. Робота донеччанина справила на журі враження, схоже, ще й тим, що нагадала про бойові дії, в умовах яких тривалий час живе і працює художник.

...Та, схоже, найбільшою нагородою для всіх учасників і гостей цього симпатичного дійства стала гарна нагода поспілкуватися і обмінятися думками із колегами та друзями, старими і новими знайомими. Тим більш що гостинні господарі запропонували зробити це у затишній і невимушеній атмосфері біля кількох макітер із варениками (були серед них і з капустою) та іншими смачними стравами — не такими гіркими, як окремі теми, до яких зараз змушені звертатися карикатуристи, та ситуація на сході України, від якої із дня в день продовжують потерпати наші співвітчизники.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>