Перші воїни нової України

10 років без стрілецьких пісень

Улітку 1915 року з переможною ходою австрійського війська УСС в районі Галича переходять Дністер і з липня перебувають на Тернопільщині. Тут (у селі Гнильче Підгаєцького району) навіть відбудеться зустріч стрільців iз престолонаслідником Карлом, який трохи більш як за рік стане останнім імператором Австро-Угорщини.

Одним iз небагатьох свідчень перебування в цій місцевості Січового стрілецтва є могила загиблого неподалік села Завалів (Підгаєччина) Івана Балюка. І хоч Балюк загинув 27 серпня 1915 року, коли стрілецтво ще не відзначило й першого року свого існування, але увійшов в історію як один з ідеологів УСС. Сучасники ставили його в один ряд із майбутнім Державним секретарем військових справ ЗУНР Дмитром Вітовським. Як відомо, Вітовський загинув в авіакатастрофі, повертаючись із Паризької мирної конференції, був похований у Берліні та у 2002-му перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові. Могила Балюка в Завалові збережена якоюсь мірою через те, що розташована при вході до тутешнього сільського цвинтаря.

Першим з великої черги битв на Поділлі є бій під Семиківцями (Теребовлянщина). Там УСС зазнали найбільших на той час людських втрат. Сьогодні про цей бій нагадує курган, розташований при дорозі, насипаний iще стрільцями. Ще одне фото є хорошим свідченням тогочасних боїв — колона від церкви, на якій лелека звив своє гніздо. Це єдина архітектурна споруда з тих часів.

Неподалік Семиківців є село Соснів. Воно є особливим в історії УСС, адже сюди стрільців направили на перепочинок і взимку-весною 1915—1916 років тут було створено цілу низку мистецьких творів. У 2009-му Спілка української молоді в Україні (СУМ в Україні) організувала експедицію місцями усусусів. Студенти намагалися записати від тутешніх мешканців на диктофони стрілецькі пісні, створені тут майже 100 років тому. Як сказав один iз мешканців: «10 років тому ми ці пісні ще співали на весіллях, але зараз їх не пам’ятаємо». Щоправда, символічна «стрілецька могила» тут теж насипана.

Імена на могилах

Наступні великі бої відбулися влітку-восени 1916 року на Бережанщині. Головний iз них — бій на горі Лисоня (початок вересня 1916 р.), де загинув 81 стрілець, 293 отримали поранення і ще 285 потрапили в полон. На горі є умовний меморіал та капличка. Щорічно у вересні тут відбувається фестиваль «Дзвони Лисоні». Трохи нижче вершини гори є занедбаний цвинтар, де поховані австрійські вояки, хоч важко встановити, чи тут спочивають й усусуси. Чи не єдиним символом, який тут виділяється, є великий хрест iз німецьким написом DENHELDENDERLYSONIADASDANKBAREVATERLAND («Героям Лисоні Вдячна Батьківщина»).

У найближчому до Лисоні селі Посухів є стрілецький цвинтар, де поховані здебільшого вояки, що померли в шпиталі від ран (Вікіпедія стверджує, що то 70 стрільців та 2 турки). Цей цвинтар привертає увагу двома речами. Перша — вхідна брама у вигляді тризуба, побудована у 1930-х роках. Мешканці стверджують, що зодчий зводив її за закритою завісою, а напередодні відкриття разом iз родиною втік, уникаючи розправи поляків. У радянські часи браму замурували, а в часи національного злету наприкінці 1980-х — за одну ніч відновили. Друга річ — хрести з перемичками. Нині Посухів має громаду і православних, і греко-католиків. До 1946 були греко-католиками, а після заборони УГКЦ тут запанувала Російська православна церква. В часі проголошення незалежності «московські» священики здебільшого перейшли до УПЦ КП чи УАПЦ, частина громад бажала повернутися до УГКЦ. Відтак у селах траплялися «релігійні війни». А гроші з діаспори для впорядкування цвинтаря в Посухові та виготовлення хрестів потрапили до рук православного активіста. Отож це єдині стрілецькі могили, на яких встановлено такий тип хреста.

Ще один цвинтар УСС в околицях Бережан є в селі Лісники. Тутешні люди (а слід зазначити, що бережанці вирізняються високою національною свідомістю), коли автор уперше приїхав сюди, не могли зорієнтуватися, де поховані стрільці. Спочатку відправили на «старий» цвинтар, потім на «новий», а вже там хтось здогадався про «німецький». І дійсно тут поруч із стрілецькими є могили з німецькими підписами. Стрілецькі могили відновлені в 2005 році коштами комбатантів дивізії «Галичина». До «німецької» частини цвинтаря робочі руки торкалися давніше, аніж до «стрілецької», утім на старих кам’яних плитах та хрестах збереглися імена вояків. Зі стрілецьких збереглося лише одне — четаря Івана Каратницького.

Турки і діаспора

Вірогідно, в цих околицях є чимало пам’яток стрілецтва, які часом годі відрізнити від символічних могил, насипаних по всіх селах Галичини ще з 1930-х років. До прикладу, до і після бою під Лисонею місцем великих баталій за участю стрілецтва стало село Потутори. Про важливість для фронту цієї місцини свідчить історична світлина приїзду німецького імператора Вільгельма ІІ. Але єдиною пам’яткою про стрілецтво тут є скромний хрест із популярним сьогодні гаслом «Героям слава!»

Щоб якось узагальнити картину з нашими некрополями, варто звернути увагу й на подібні пам’ятки, що належать туркам. Вони воювали на цьому відтинку фронту спільно з усусусами проти царського війська. На території суміжних районів — Бережанського та Рогатинського (Франківщина) є кілька турецьких військових цвинтарів. Приміром, за10 кілометрів від Бережан, у селі Гутисько, є цвинтар із похованнями турецьких офіцерів. Здебільшого їх було нещодавно відновлено коштом Туреччини.

Останні баталії УСС на Тернопільщині датуються травнем 1917 року. Тоді в бою під Конюхами (Козівський район) стрільці мали великі втрати. З усього складу стрільців залишилося 9 старшин та 444 вояки. На жаль, курган та хрест, які є поодинокими згадками про УСС, не відповідають масштабу тих історичних подій. Ініціатива діаспорян-вихідців із цього села загасла через відхід старших осіб-ініціаторів побудови меморіалу.

УСС — одна з легендарних формацій в українській історії, проте навіть через 100 років останні пам’ятки стрілецтва є сумним свідченням нашого ставлення до історичної пам’яті. Але викликом сучасності є не лише пам’ятати про історію, а й дбати про фіксацію та вшанування нових місць, пов’язаних із черговим етапом боротьби за незалежність.