Спокійно, аборигени, земля вже не ваша

Те, що хвиля спекулятивного обороту землі, не зустрічаючи особливого спротиву, охоплює все більші території, — не новина. Винахідливості деяких чиновників і комерсантів, котрі обрали об’єктом наживи аграрний сектор, немає меж. Факти рейдерського захоплення землі, ухвалені на користь «латифундистів» судові рішення, війни між потужнішими і слабшими фермерами волають про порушення законів. Однак селянський віз справедливості й досі на тому самому місці. Сіл, як і селян, стає все менше, а селянських господарств на папері все більшає. І з’являються вони здебільшого не в занедбаній глибинці, а обступають великі міста, вибудовуючись уздовж трас, знищуючи лісові масиви. Тим часом ринок вітчизняних сільгосппродуктів щедрішим не стає, а ціни невпинно пнуться догори. Напевне, тому, що справа стосується «наварювання» на державних ресурсах особистих капіталів.

Секретні власники з конкретними наділами

Земельний конфлікт у селищі Вороновиця, розташованому за 20 кілометрів від Вінниці по обидва боки траси Львів—Кіровоград—Знам’янка, де проживає майже сім тисяч чоловік, — один із типових для нашого часу.

«Ви з народом чи зі злодіями?» — таким та іншими подібними запитаннями до селищного голови смт Вороновиця Віктора Стецького підігрівався народний бунт, що клекотів нещодавно біля стін місцевої ради. Причиною стало те, що випадково близько сотні родин, котрі майже двадцять років обробляли свої городи, дізналися, що ця земля їм більше не належить.

Слід зазначити, що Вороновиця — не типове подільське село, де основні земельні наділи біля хат. Чимала частина тутешніх мешканців — ті, хто працює на промислових підприємствах Вороновиці, довколишніх сіл та Вінниці. І біля помешкань у них здебільшого грядки та квітки.

— У 1996 році працівникам СП «Агромаш» виділили земельні ділянки на території Вороновицької селищної ради за межами населеного пункту під городи. По п’ять соток, — розповіла депутат селищної ради Олена Карасенко. — У 2000 році ці ділянки обміряли й передали тим же користувачам, внісши до книги «Реєстру земельних ділянок». З того часу до 2014 року ми сплачували податок на землю до селищної ради. Улітку домовились, що після збору врожаю, хто забажає, почне приватизовувати землю. І от коли люди прийшли підписувати карти викопіювання земельних територій, дізнались, що земля вже їм не належить. Вона приватизована іншими людьми».

Як виявилось, на площу в шість гектарів є три нові господарі. Кожному — по 2 га. Прізвища власників привабливої землі, розташованої вздовж траси державного значення, селищний голова не назвав. Пояснив це конфідеційністю інформації. Інформація то, може, й секретна, але ж дозвільні документи не на «іксів» виписані? Незворушний Віктор Стецький вважає, що добиватися повернення своїх наділів його односельці зможуть тепер тільки через суд.

— Суд може повернути, а може й не повернути землю, — каже пан Стецький. — Це вже як вирішить суддя. Ділянки за межами селища, тому з 2002 року селищна рада ними не розпоряджається. Наші права не порушені. Тому в селищної ради нема підстав звертатися до суду. Порушено права конкретних людей. Вони й мають позиватися».

Перекрити державну трасу — не останній аргумент

Цікаво, на чию допомогу — й фінансову, й адвокатську — має розраховувати, йдучи до суду, скажімо, Василь Чвиркун, у котрого на руках двоє онуків. Батьки дітей померли, дідусь оформив опіку над дітьми. Утрьох живуть на мізерну пенсію. Дещо з харчів мали з городу, а тепер і той відібрали.

«За межами Вороновиці — 300 гектарів. Вистачить усім», — заспокоює селищний голова, але з його вуст звучить це непереконливо. Бо обурені селяни дуже добре знають, що рік тому селищна рада виготовила генплан Вороновиці. Ці відібрані землі тепер входитимуть у межі населеного пункту.

— А місцевим селянам дадуть землю там, де вона ніколи не увійде до меж селища. І прийде час, коли ці землі також розділять і почнуть продавати, — вважає голова громадської ради Сергій Моргун. — Якщо селищний голова сказав, що ця земля вільна і нею ніхто не користується, то Держкомзем міг нею розпоряджатись на власний розсуд.

Недаремно ж уже кілька разів відмовляли в проханні приватизації цим самим мешканцям Вороновиці, лукаво заспокоюючи, що ніхто землі в них не забере. А тим часом воронівчани готують документи до суду. Проблеми продовжуються і на цьому етапі, бо з архівними документами повний розгардіяш. Вони не прошиті, не пронумеровані. Селищний голова каже, що рішення про виділення людям цих шести гектарів в архіві не знайшов. Однак не все втрачено, активісти переконують, що є документи про те, що люди сплачували земельний податок.

Надалі депутати селищної ради мають прийняти рішення про винесення скандального питання на обговорення і від свого імені вимагати від правоохоронних органів порушення кримінального провадження про захоплення землі.

Отож, яка роль відведена тим землям, що їх відібрали у мешканців смт Вороновиця — це, сподіваємось, стане відомо з часом. Однак на сьогодні у Вороновиці вкрай напружена ситуація, котру селяни в разі невирішення їхньої проблеми обіцяють розрулити вже звичним для них способом — перекриттям руху транспорту на трасі Львів—Кіровоград—Знам’янка». Останній раз її блокували рік тому, протестуючи проти закриття Вороновицької ЗОШ №2. А ще за рік до того подібну акцію селяни «приурочили» зупинці роботи Степанівського цукрового заводу, де працює чимало мешканців Вороновиці.

З учасниками земельного скандалу перекривати рух на трасі готова вийти і чимала група підтримки. Адже на місці будь-кого, обдуреного маніпуляторами, може опинитись кожен. Ну а якщо цей аргумент виявиться непереконливим для влади селища, району та області, тоді мешканці Вороновиці готові їхати в Київ, шукати правди в Президента.