Бельгійський вузлик на українській екомережі

      Якщо 60 років тому основним вважалося збереження та охорона зникаючих видів рослин і тварин, занесених у Червону книгу, то з початку шістдесятих років минулого століття починається інтенсивний розвиток різних форм заповідних територій. На сьогодні вся планета — а Європа особливо — вкрита густим архіпелагом заповідників і заказників серед «моря» активної людської діяльності.

      На середину дев'яностих років зрозуміли, що і цього недостатньо для повноцінного збереження видів, тому що коли якийсь вид замкнутий на невеличкій, певною мірою ізольованій території, то рано чи пізно все одно йде процес виродження, бо не оновлюється генетичний матеріал даної популяції. І тоді з'явилась нова ідея: об'єднати між собою заповідні острівці так званими екологічними коридорами. Це заповідні території зовсім іншого статусу, де не припиняється повністю людська діяльність, але створюються умови для міграції видів тварин та перенесення насіння дикорослих рослин, які рано чи пізно ось такими напівприродними територіями потраплять з однієї заповідної території на іншу. І ось ці екологічні ядра — заповідники — разом з екологічними коридорами, а також буферними зонами і зонами розвитку утворюють єдину екологічну мережу.

      Формування всеєвропейської екологічної мережі — якісно новий етап розвитку природоохоронної діяльності. В межах її кожна країна з метою збереження екологічного і ландшафтного різноманіття формує власну національну екологічну мережу. Схема такої мережі розроблена також в Україні і затверджена відповідним законом.

      Наступна стадія — це розвиток екологічної мережі на регіональному і локальному рівнях, тобто на рівні територіальної громади, окремого села, селища і прилеглої до нього території. Подібний досвід на сьогодні мають небагато європейських країн, серед яких лідирує Бельгія, зокрема регіон Валлонія.

      У нас така робота тільки починається: на пропозицію валлонійських природоохоронців, місто Немирів і прилеглі до нього сільради стали учасниками українсько-бельгійського пілотного проекту впровадження екомережі на локальному рівні. Рада Європи, яка фінансує проект, погодилася з таким вибором не випадково: на Вінниччині, на відміну від більшості областей України, немає жодної заповідної території вищого рангу — заповідників та національних парків. Тут існує лише низка заказників, заповідних урочищ тощо, крім того, на Поділлі дуже високий ступінь розораності земель, тому формування екологічних коридорів набуває особливої ваги.

      Уже обстеження території міста та сільських рад дозволили виявити місцини, які є цінністю з точки зору збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, і частина з них сьогодні стала заказниками. Це, наприклад, дуже цінне осокове болото на території Медвежанської сільради, природна грабова діброва на території Кіровської сільради. На черзі — отримання статусу заказника Муховецьким лісом Великобушинської сільради. Показово, що ініціатива бельгійців органічно поєдналася з діяльністю місцевих активістів: природолюб Василь Бублик запропонував надати статус заказників кільком болотним ділянкам, і висновки фахівців підтвердили, що вони справді мають екологічну цінність.

      Відтак Інститутом екології зроблено наукове обгрунтування та спроектовано екологічні коридори, які мають об'єднувати між собою виявлені екологічні ядра. Спроектовано також зони розвитку, тобто території, які сьогодні використовують як сільськогосподарські угіддя, а в перспективі їх необхідно залужити чи заліснити, щоб був дотриманий принцип неперервності природних ділянок.

      Перший етап проекту тривав два з половиною роки і коштував 21 тисячу євро, за використання яких відповідала асоціація «Зелений світ Поділля». Експерт Ради Європи Домінік Александре, яка нещодавно ознайомилася з ходом реалізації проекту, розглянула пропозиції територіальних громад і залишилась задоволена зробленим, тому західні партнери виявили готовність профінансувати другий етап. Він полягатиме, зокрема, у низці заходів для підняття екологічної свідомості населення та його обізнаності із власними заповідними об'єктами, які не за тридев'ять земель, а поряд, як кажуть, «за городами». Для цього навіть запропоновано створити школу екскурсоводів, у якій планується підготувати кілька десятків учнів та студентів місцевих освітніх закладів, котрі могли б провести екскурсії по найцікавіших ділянках природи, щоб люди зрозуміли їх цінність. А це в перспективі закладає основу і під певну економічну діяльність, зокрема — під зелений туризм.