«Вигідна» клініка

«Без мене мене одружили»

А почалося усе 16 січня, коли на ім’я головного лікаря Клініки водників Дмитра Шадлуна надійшов лист від ректора НМУ ім. О. О. Богомольця Катерини Амосової з пропозицією «обговорити з трудовим колективом ввіреного Вам закладу можливість продовження співпраці з Національним медичним університетом імені Богомольця у форматі університетської клініки». І вже 20 січня до міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі направляється лист за підписом Дмитра Шадлуна та голови профспілкової організації про те, що цю пропозицію було «розглянуто та підтримано на зборах трудового колективу».

«У нас і справді були у січні збори трудового колективу. Щоправда, на порядок денний було винесено зовсім інше питання: реакція на скарги колишнього співробітника поліклініки, який звільнився за власним бажанням, а потім почав засипати всі інстанції скаргами, що з ним вчинили несправедливо. Ми зібрали загальні збори і запросили його, щоб віч-на-віч розібратися з претензіями, але він так і не з’явився. Ну, ми самі обговорили цю ситуацію і розійшлися. Під час цього засідання було порушено й питання про переведення лікарні у статус університетської клініки, бо чутки такі пішли, але чітких відповідей від головного лікаря ми не почули. Нам сказали, що це не на часі. І раптом на сайті Національного медичного університету з’являється інформація, що, виявляється, на цих зборах ми розглядали питання про передачу нашої лікарні і поліклініки під егіду університету! І що за це рішення всі проголосували одноголосно. Більше того — з листа на ім’я міністра, підписаного нашим головним лікарем і головою профспілки, випливає, що ми ледь не просимо нас приєднати і готові до самоліквідації для того, щоб стати базою для університетської клініки», — дивуються лікарі поліклініки.

У лікарні відбуваються повторні збори трудового колективу, на яких обирається робоча група для «вивчення питання щодо створення університетської клініки на базі державного закладу «Республіканська клінічна лікарня МОЗ України» та інших реорганізаційних питань». Медики приймають рішення «повернутись до розгляду пропозиції після затвердження необхідної нормативно-правової бази», оскільки, як з’ясувалося, у Міністерстві юстиції немає затвердженого Положення про університетську клініку вищого навчального закладу та закладу післядипломної освіти, і звертаються до Катерини Амосової з проханням зняти з сайта університету неправдиву інформацію. Відповідний лист було направлено на адресу Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та кількох народних депутатів.

За кілька днів із сайта університету Богомольця підроблений лист і справді зник, але з Міністерства охорони здоров’я медики продовжували отримувати тривожну інформацію про те, що справа розвивається і начебто готується документ про приєднання, який, зокрема, передбачає передачу в найкоротший строк майнового комплексу лікарні на баланс університету. «Ми не відмовляємося від співпраці, але ми хочемо дізнатися від Катерини Миколаївни, які ж умови нам пропонуються? Якщо вони будуть кращими за ті, що в нас є, то чому б на них і не пристати? Але нас лякає те, що все робиться за нашими спинами і нам в очі кажуть одне, а на ділі робиться щось інше», — коментує «УМ» одна з представників ініціативної групи, голова профспілки працівників поліклініки Наталя Гордієнко.

Зрештою, Міністерство охорони здоров’я таки пішло назустріч і організувало робочу нараду за участю представників ініціативної групи, головного лікаря Клініки водників, ректора університету та інших зацікавлених осіб. У результаті сторони домовилися, що рішення про реорганізацію ДЗ «Республіканська клінічна лікарня» в Університетську клініку Національного медичного університету буде прийнято лише за умови, що дві третини колективу погодяться на це.

Соціальний лікувальний заклад чи медичний бізнес-центр?

Для Міністерства охорони здоров’я зміна статусу Клініки водників — лише на руку. «Держава сьогодні здатна лише оплачувати амортизацію лікарень, а необхідно підвищувати якість медичних послуг, розвивати інфраструктуру, підвищувати оплату праці персоналу. Тому вже сьогодні варто думати про завтрашній день — об’єднуватися, вкладати кошти, аби залучати більше пацієнтів і надавати більше якісних послуг. У вас сьогодні є чудова можливість створити сучасний медичний центр із застосуванням прикладної науки, з потужною навчальною базою для майбутніх лікарів і широким спектром медичних послуг, адже, окрім державного фінансування, заклад отримає потужні інвестиції від університету», — цитує слова Олександра Квіташвілі прес-служба міністерства. Втім, як зазначив голова правління громадської організації «Кияни, об’єднуємось» Олександр Дядюк, «інвестор — це не меценат, він гроші дарувати не буде. Практично, щоразу, коли мова заходить про інвестиції в медицину, мається на увазі перетворення державної медицини на комерційну».

На це ж натякає і ректор університету імені Богомольця Катерина Амосова у своїх коментарях до ситуації, викладених в інтернеті. «Майбутнє у нас буде важким і давайте думати про це вже зараз. Та сума, яка у нас є на спецфонді, — вона зменшилася в чотири рази. І нам треба думати, як цивілізовано заробляти гроші. Не тільки на контрактних студентах (з точки зору бізнесу, це вже нецікаво), а й на медичних послугах, щоб увійти в страхову медицину з ім’ям, з розкрученим брендом. Щоб до нас ішли пацієнти, щоб пенсіонери несли нам свої ваучери від пана Кличка, а ті люди, які працюють і застраховані приватним чином, — несли ваучери від приватних компаній. Колишня Клініка водників у цьому плані нам дуже підходить. Вона має і стаціонар, розташований у центрі міста, і поліклініку. Це для університету дуже важливо, бо ми можемо підтягнути туди на прийоми своїх кращих фахівців, і я сама планую там раз на тиждень приймати як кардіолог, для того, щоб розкрутити бренд саме цієї лікарні», — говорить Катерина Миколаївна. Причому, попри домовленості в МОЗ про консультації з колективом, говорить вона про це як про давно й остаточно вирішене питання. «Ми рухаємося вперед із цим проектом і чекаємо новин», — безапеляційно заявляє пані ректорка.

Натомість у самих лікарів Клініки водників питань дуже багато. Зокрема, їх хвилює, чи впишуться в нові стандарти їхні пацієнти, серед яких дуже багато ветеранів праці, пенсіонерів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС та й просто не надто заможних людей? «До нас, особливо взимку чи навесні, часто звертаються старі люди з проханням профілактичної госпіталізації, щоб поліпшити здоров’я. І часом це прохання зумовлене не лише станом здоров’я, а й бажанням елементарно відігрітися і хоч 10 днів нормально прохарчуватися. Бо люди реально живуть упроголодь. Якщо держава їх довела до такого стану, то невже вона має відбирати у них і таку дрібничку?» — зауважує Наталя Гордієнко.

Працівники клініки готові до якнайширшої співпраці з університетом, але не розуміють, навіщо для цього міняти підпорядкування. «Ми 80 років співпрацюємо з університетом, і нам нічого не заважає виконувати освітньо-наукові функції. Ми зараз навіть ввели такі стандарти, що в нас студенти виробничу практику проходять під час навчання. Раніше вони це робили на канікулах на базах за місцем проживання, але ми пішли назустріч і розширили можливості. І вони в нас проходять практику не лише в лікарні, а й у поліклініці, що є відповіддю на сучасні тенденції медичної освіти щодо доступу до практичної медицини (до речі, лікарі навчають студентів безкоштовно). Навіщо для цього проводити якусь реорганізацію — нам незрозуміло. Тим більше, що правових підстав для цього немає, бо Положення про університетську клініку вищого навчального закладу та закладу післядипломної освіти як такого не існує, воно не зареєстроване в Міністерстві юстиції. Є іще один нюанс: ми є закладом Міністерства охорони здоров’я, а переходячи під егіду університету, який, згідно з планом реформ, може перейти у підпорядкування Міністерства освіти і науки, ми взагалі можемо втратити право на існування. Створення цієї клініки — це якийсь парадокс», — зізнається «УМ» заступник головного лікаря з поліклінічної роботи Дмитро Самисько.

«У нас 30 тисяч контингенту — від працівників водоканалу та студентів до чиновників різних міністерств та відомств»

Турбує лікарів клініки і доля інших їхніх пацієнтів, яких на обліку більше 30 тисяч, адже допомога нужденним — давня традиція цього лікувального закладу. Минулого року Клініка водників урочиста відзначила своє століття — саме у 1913 році Київська міська дума виділила землю на нинішній вулиці Коцюбинського німецькій лютеранській громаді, а за рік тут відкрилася лютеранська Євангелічна лікарня, яка започаткувала традицію благодійності. Під час Першої світової війни тут було розгорнуто військовий шпиталь. А в 1921 році лікарню було передано відділу охорони здоров’я Південно-Західної залізниці та Дніпровського басейну.

Пізніше залізничники отримали свої лікарні, а ця зосередилася на обслуговуванні працівників річкового флоту та водоканалу, студентів навчальних закладів, які готують майбутніх моряків i річковиків. З часом контингент значно розширився — від працівників Київського водоканалу і студентів трьох профільних навчальних закладів (Академії водного транспорту, коледж морського і річкового флоту та Київське вище професійне училище водного транспорту) до ветеранів річкового вузла та чиновників нижньої ланки різних державних міністерств та відомств. Що буде з ними після так званої реорганізації, співробітники поліклініки не знають. «Університетська клініка такого поняття, як контингент, не має. Там хворі тематичні: кафедра хірургії, кафедра ревматизму. А що робити вузькопрофільним спеціалістам, які багато років вивчали професійні захворювання працівників того ж водоканалу, моряків? От ми для себе відкрили таку професію, як «оператор на решітці». Знаєте, що це таке? Це жінка день стоїть на колекторі і граблями стягує з решітки нечистоти, щоб не забивалися труби. Це — у Бортничах. У неї — специфічна робота і специфічні захворювання. В районній поліклініці її просто не зрозуміють. А у нас є лікарі, які ведуть таких пацієнтів роками. Наш заклад фактично залишився єдиним, який володіє специфікою медичного обслуговування працівників водного транспорту», — пояснює Дмитро Самисько

За останній рік на облік у поліклініці стали і більше двох сотень переселенців зі сходу. А двоє професійних лікарів із Донбасу отримали тут роботу. «Я приїхала з Луганська лише з дипломом на руках — трудова книжка так і лишилася на старому місці роботи, бо забрати було ніяк. Усе переймалася, як знайти роботу. Але мені повірили, взяли і так, а за три місяці запропонували очолити відділення. Я була в шоці від цієї гостинності. Для мене цей колектив став другою родиною. І куди я зараз піду, якщо знову не буде роботи?» — запитує лікар-невропатолог Марина Олександрівна. Такі ж питання виникають практично у всіх працівників і поліклініки, і лікарні.

Катерина Амосова обіцяє зберегти повністю і професійний склад лікарні, і контингент (за умови переходу на стандарти страхової медицини та наявності ваучерів). Втім, чи збережеться в закладі атмосфера співчуття і благодійності — питання дискусійне.

«Ми відвоювали це приміщення у рейдерів, щоб рейдером стала держава?»

До речі, спроби рейдерського захоплення приміщення і поліклініки, розташованих у центрі столиці, неодноразово були і раніше. Пік такого протистояння припав на 2010 рік, коли поліклініка стала свідком «масок-шоу» зі спортивними молодиками, які не пускали лікарів до приміщення. «УМ» тоді докладно писала про цю ситуацію. З’ясувалося, що у 1992 році АСК «Укррічфлот» незаконно приватизував приміщення поліклініки, а пізніше частину акцій викупив одіозний російський олігарх Костянтин Григоришин, у якого було своє бачення перспектив існування медичного закладу. Парадокс полягає в тому, що, відвоювавши приміщення у рейдерів, колектив поліклініки зробив усе можливе, щоб перейти під егіду держави, а тепер їм доводиться воювати з державою. «Ми за допомогою прокуратури відстояли це приміщення у Вищому господарському суді, потім два роки оформлювали його в МОЗ, зробили все по закону, а тепер якісь сторонні особи намагаються забрати у нас майновий комплекс, який ми відвоювали у рейдерів. Хто за цим стоїть — ми не знаємо, але це однозначно чиїсь суто особисті інтереси», — говорить Дмитро Самисько.

Нині боротьба колективу Клініки водників за свої права і права пацієнтів триває. Як і за своє приміщення. Звичайно, скромні двері поліклініки на вулиці Сагайдачного, затиснені між бутіком модного взуття та стриптиз-клубом, явно дисонують зі своїми сусідами. Дивлячись на них, мимоволі ловиш себе на думці, що відвідувачі таких салонів, з точки зору бізнесу, — набагато вигідніші клієнти, нiж студенти чи пенсіонери. Однак чи все в нашому житті варто виміряти грошима?