Конюхов і його напарник провели у повітрі майже 20 годин. (з сайта konyukhov.ru.)
Уродженець українського Приазов’я, герой світової «Хроніки людства» 63-річний Федір Конюхов продовжує, попри вік, дивувати своїми екстремальними досягненнями. Про них «УМ» інформувала читачів упродовж щонайменше десяти років. Нагадаємо, ще п’ятнадцятирічним Федір відзначився уперше, перепливши простим човном з веслами Азовське море. Одержав тоді від батьків прочухана, однак не вгамувався. Навіть своє 60-річчя (12 грудня 2011 року) зустрів незвично — доланням дев’яти вершин Ефіопії (висота кожної — понад 4000 метрів). А між тими двома «витівками» було понад сорок унікальних експедицій, у тому числі підкорення обох полюсів землі (п’ять разів це зробив він єдиний на планеті!) і сходження на гірські піки за програмою «Сім вершин світу», заплив навколо Антарктиди, п’ятнадцять одиночних запливів через Атлантичний океан яхтою (один раз — навіть човном з веслами) і чотири навколосвітні плавання... А 14 березня 2015 року Федір Конюхов знову відірвався від суходолу. Уперше — не заради морів-океанів.
«Про те, що Федір пересів на аеростат, ми дізналися від Мишка, його племінника, — розповіли «УМ» рідний брат мандрівника Віктор Пилипович і його дружина Раїса Миколаївна. — Питаєте, чи безпечніше у небі? Мабуть, бо ж він має сан священика!.. Ми вірили: не потонув у безодні океанів — успішно й приземлиться».
Так і сталося. У ніч на 15 березня керований Федором Конюховим і його напарником Іваном Міняйлом аеростат здійснив посадку в Івановській області (Росія). Рекорд полягає у тривалості польоту на повітряній кулі класу АХ-9 об’ємом 3950 кубічних метрів: тандем екстремалів провів у піднебессі 19 годин 10 хвилин. Як уточнив на своєму персональному сайті Конюхов, на момент чергового зниження для скидання порожніх балонів «на борту» було ще чотири балони, яких вистачило б на п’ять годин польоту. Однак погода різко погіршилася, й екіпаж вирішив не ризикувати надміру. Тим паче, що попередній рекорд, встановлений росіянином Володимиром Гладковим у лютому 2013-го, був перевершений на годину і 21 хвилину. А майже добу простояти у «капітанській корзині» без сну та їжі — це, ясна річ, уже неабиякий «іспит» для людського організму.
На часі ж чергова мандрівка аеростатом і «замах» на рекорд з дальності перельоту. Родина всесвітньо відомого екстремала переконана, що Федір свого доб’ється.
Водночас, для нас, українців, прикро, що Федір Конюхов явно відтермінував «на потім» долання іншого — специфічного, однак не вельми складного — бар’єру. У контексті розуміння того, що відбувається у стосунках між нашими двома країнами. Це я зрозумів минулої середи, зателефонувавши в Атманай Якимівського району, де живуть родичі ектремала. Вони запевнили, що не знають, як ставиться Федір до «війни в обгортці конфлікту». Зізналися лише у тому, що з початку АТО він в Україні не був; не ризикнув приїхати навіть на поховання свого 98-річного батька (Пилип Михайлович помер 2 січня цього року). Московська сім’я Федора Пилиповича, поза всякими сумнівами, перебуває під впливом цинічно-брехливої інформаційної кампанії Кремля. А Конюхов особисто, певен автор цих рядків, досі вражений ігноруванням в Україні його особистості. В «епоху Кучми» розуміння й підтримку своїх ініціатив він отримав лише з сусідньої держави (тому невдовзі й переїхав до Москви);«Україна без Кучми» теж виявила байдужість до людини,чиєю популярністю могла б скористатися і в світі, і на його батьківщині. Деякі наміри були у влади місцевої, одначе навіть обіцяного до 60-річчя Федора Конюхова музею у рідному для нього селі Чкалове Приазовського району не облаштували. «Випросили у нас батьківську хату, а толку? Ледь не десять років пусткою так і стоїть, — сказав мені Віктор Конюхов, брат Федора. — А тепер не до музеїв...»
Чи ж ще побачать приазовці свого славного земляка, а його музей — унікальні ікони, авторські книги і картини Федора Конюхова, особисті речі мандрівника і письменника, художника і священика? Колись він ладен був поділитися усім. І для всіх... Прикро, що Україна втрачає не лише свої території, а й земляків. Які могли б залишитися для нас бодай друзями.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
