Свобода в жертву економіці

Сінгапур занурився в тижневу жалобу. Минулої неділі у головному госпіталі країни на 92-му році життя помер творець «сінгапурського дива» Лі Куан Ю, якого називали «батьком нації». Як повідомляє уряд міста-держави, за кілька днів до того його шпиталізували з пневмонією у вкрай важкому стані.

Лі Куан Ю керував країною на посту прем’єр-міністра протягом 31 року — відколи Сінгапур отримав незалежність у 1959-му. Розважливий стратег і прагматик, завдяки вдалому поєднанню приватного та державного капіталізму він перетворив острів без жодних природних ресурсів на країну з процвітаючою економікою. Реформи, які запровадив Куан Ю, привели колишню британську колонію до успіхів, які увійшли в підручники з економіки й державного управління під назвою «сінгапурське економічне диво». Однак правозахисники критикували (і досі критикують) його за обмеження політичних та особистих свобод громадян. Натомість прибічники таланту покійного лідера наголошують на тому, що без таких обмежень успішне впровадження таких радикальних реформ було б неможливим. До кінця життя «батько нації» користувався безмежною повагою більшості жителів Сінгапуру.

Починаючи з середи, труну з тілом померлого буде виставлено в приміщенні парламенту, аби всі охочі могли віддати йому останню шану. Похорон Лі Куан Ю, попрощатися з яким приїдуть багато світових лідерів, відбудеться наступної неділі.

Лі Куан Ю народився 16 вересня 1923 року в Сінгапурі, в сім’ї третього покоління китайських іммігрантів. Його виховання проходило під сильним британським впливом. Батьки віддали Лі в англійську школу, але подальшу його освіту перервала японська окупація, що почалася у 1942 році. Впродовж наступних трьох років юнак торгував на чорному ринку, а також завдяки своїй гарній англійській влаштувався працювати в японський окупаційний департамент пропаганди. Після війни він ненадовго опинився в Лондонській школі економіки, звідки перевівся у Кембридж, де отримав подвійний ступінь в юриспруденції.

Попри британську освіту, Куан Ю не поділяв західні цінності демократії й зі студентських часів вважав себе послідовним соціалістом. Тому після повернення на батьківщину пішов у профспілковий рух і з часом став одним із головних профспілкових юристів Сінгапуру.

У 1954-му Лі заснував Партію народної дії і впродовж наступних 40 років очолював її на посаді генерального секретаря. На виборах 1959 року ПНД отримала більшість місць у парламенті, і Куан Ю очолив уряд. До того часу Сінгапур уже здобув фактичну незалежність, ставши самоврядною державою у складі Британської імперії. У 1963 році прем’єр-міністр уклав договір про злиття Сінгапуру з Малайзією, але цей союз тривав недовго. Ідеологічні протиріччя і низка запеклих зіткнень між етнічними групами призвели до виключення Сінгапуру з федерації і набуття ним уже повноцінної незалежності.

На посаді прем’єра Лі Куан Ю запровадив масштабну програму реформ, які мали перетворити Сінгапур зі «смітника деградації», як його описували в місцевій пресі тих часів, на сучасну індустріальну розвинену державу. І, щоб ніхто й ніщо не стало на заваді його реформаторській політиці, запровадив жорсткий контроль над усіма іншими сферами життя міста-держави, насамперед політикою. Опоненти Лі опинялися у в’язниці без суду і слідства, пресі «затикали» рот і обмежували доступ інформації з-за кордону, багато журналістів були заарештовані.

«Свобода преси, свобода ЗМІ має бути підпорядкована першорядним потребам цілісності Сінгапуру», — казав Лі. І виправдовував свої дії тим, що газети, які критикували його політику, фінансували закордонні недоброзичливці Сінгапуру.

Куан Ю вважав, що є лише дві протилежності — комунізм та антикомунізм, і для західної концепції ліберальної демократії в цій системі координат просто не залишалося місця. Критики звинувачували Лі, який був переконаним антикомуністом, у використанні методів, властивих саме комуністичним режимам. Проте, на відміну від них, народ Сінгапуру принаймні отримав фінансові вигоди від його правління.

Прем’єр-реформатор ввів жорсткі заходи боротьби з корупцією, яка була невід’ємною частиною минулої колоніальної економічної моделі, і розпочав програму будівництва дешевого житла, створення робочих місць та індустріалізації. Одночасно він вів політику зближення різних етнічних груп острова з метою створення нової унікальної ідентичності народу Сінгапуру, заснованої на мультикультуралізмі.

З 1960 до 1980 року валовий національний продукт на душу населення в Сінгапурі збільшився у 15 разів. Перетворивши Сінгапур на багату, промислово розвинену державу, 1990 року Куан Ю, якого незмінно переобирали протягом усього цього часу, пішов у відставку. Встановивши таким чином світовий рекорд найдовшого перебування на посаді прем’єр-міністра.

Однак у рейтингу свободи слова Сінгапур надалі посідає 153-тє місце серед 180 країн. Крім того, в цій країні досі практикуються тілесні покарання й діє ухвалене ще за часів Лі законодавство, яке суворо регламентує свободу самовираження.