На знак солідарності з кримчанами, які після анексії Криму змушені були залишити свою домівку, львів’яни організували на площі Ринок своєрідний флеш-моб. Юнаки та дівчата, що зібралися тут, тримали в руках паперових рибок з написом «Усі ми риби в одному морі». Паралельно з флеш-мобом у мистецькому просторі «Щось цікаве» проходила фото-виставка світлин, зроблених на кримському півострові. Як зазначили організатори акції, гроші від продажу світлин підуть на підтримку багатодітної сім’ї кримських татар, які разом із шістьма дітьми переїхали до Львова кілька місяців тому. Мітинг на підтримку переселенців із Криму вiдбувся того вечора і біля пам’ятника Тарасу Шевченку.
Біженці з Криму, в більшості кримські татари, вже рік мешкають у Львові і потроху налагоджують своє життя, хоча проблеми і далі залишаються. «Приємно, що ідея мистецьких заходів до річниці псевдореферендуму належала саме львів’янам, — поділився з «УМ» Алім Алієв, співзасновник громадської ініціативи Крим SOS. — У Львові мешкає друга, після Києва, за чисельністю громада переселенців. З початку анексії до міста приїхало понад три тисячі внутрішніх біженців, з них дві тисячі — кримські татари».
За словами Аліма Алієва, родини кримських татар і далі мають проблеми з пошуком роботи та житла. Орендодавці неохоче здають помешкання переселенцям. Щоправда, неоднозначну реакцію викликають передусім біженці зі сходу, а до кримських татар у львів’ян ставлення більш прихильне. Додатковою проблемою стає те, що влада «не вважає» кримчан резидентами України, тож будь-які фінансові розрахунки перетворюються на бюрократичне пекло. «Ти приходиш в банк, а тебе не обслуговують, — продовжує пан Алієв, — такий собі правовий колапс. До прикладу, я фактично не є переселенцем, адже вже років десять як живу у Львові, але маю кримську прописку. Тож для того, аби користуватися банківськими послугами, мені потрiбно мати довідку, що я є внутрішнім переселенцем».
Утім потроху проблеми вдається вирішувати — і побутові, і культурні.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
