Про рішення анексувати Крим
«Ми ніколи не думали про відторгнення Криму від України. Ніколи! А от коли почалися події, пов’язані з переворотом, ці люди опинилися в небезпеці. Над ними будуть знущатися націоналісти, тоді я про це відразу подумав. І перше, що я зробив, це доручив адміністрації президента провести закрите опитування громадської думки з приводу настроїв у Криму, ставлення до можливого приєднання до Росії. З’ясувалося, що бажаючих приєднатися до Росії — 75 відсотків населення.
Повторюю: кінцева мета була не в захопленні Криму і не в якійсь анексії. Кінцева мета була в тому, щоб дати можливість людям висловити свою думку з приводу того, як вони хочуть жити далі. Всі мої інструкції були якраз пов’язані з тим, щоб діяти акуратно і спираючись на тих людей, яких ми можемо вже сьогодні назвати патріотами Росії. Спираючись на них, на їх актив, допомагаючи їм, будучи у них за спиною набагато більшими силами і засобами. У Криму знаходилося більше 20 тисяч українських військовослужбовців. Добре озброєних.
Я ж не покривив душею, кажучи, що не треба було скористатися дозволом Ради Федерації про введення наших військ на Україну. Тому що, за відповідним міжнародним договором, на нашій військовій базі в Криму ми мали право мати 20 тисяч осіб. Ми не перевищили кількість особового складу нашої бази в Криму, ми навіть нічого і не порушили. І додаткових контингентів туди не вводили».
Про російську зброю і «ввічливих людей» із ГРУ
«Наша перевага, знаєте, в чому полягала? В тому, що я займався цим особисто. Коли це роблять перші особи держави, то виконавцям легше працювати. Вони це відчувають, розуміють і знають, що виконують наказ, а не займаються самоуправством.
До Криму був перевезений оборонний комплекс «Бастіон» — ефективна сучасна високоточна зброя. Поки такої зброї ні в кого немає. Ми зробили з Криму фортецю. І з моря, і з суші. Там 43 пускових установки С-300, близько двадцяти установок «Буків» та іншої важкої зброї, у тому числі бронетехніки. Такий серйозний дуже кулак.
Щоб блокувати і роззброїти 20 тисяч добре озброєних осіб, потрібен певний набір особового складу. І не просто за кількістю, а й за якістю. Потрібні були фахівці, які вміють це робити. Тому я дав доручення і вказівку міністерству оборони, що тут приховувати, під виглядом посилення охорони наших військових об’єктів у Криму перекинути спецпідрозділ Головного розвідувального управління і сили морської піхоти, десантників».
Про готовність застосувати ядерну зброю
«Ми готові були це зробити. Я ж розмовляв з колегами. І говорив їм прямо, як зараз говорю, відкрито абсолютно, що це наша історична територія, там проживають російські люди. Вони опинилися в небезпеці. І ми не можемо їх кинути. Не ми здійснили державний переворот. Це зробили націоналісти і люди з крайніми переконаннями.
Ми підтримали своїх. Це чесна і відкрита позиція. Але ми не збиралися лізти на рожен. Вони просто змусили нас на такі дії, і ми були готові до самого несприятливого розвитку подій. Але я виходив з того, що до цього не дійде. І надмірно нагнітати ситуацію було ні до чого».
Про те, як роззброювали українські частини
«Нам треба по-чесному сказати, ми робили все, щоб спеціального зв’язку там у них не було. Для цього й існує спецназ ГРУ. Він знає, що треба робити і як треба робити. Тому вони користувалися відкритими видами зв’язку, але, що гріха таїти, ми контролювали всі ці переговори і відчували внутрішній стан і військових підрозділів на місці, і їхніх батьків-командирів у столиці. Всі намагалися уникнути особистої відповідальності.
Один із командувачів навідріз відмовився переходити на бік кримських властей, умовно скажемо. Я попросив, щоб із ним попрацювали ветерани. Пропонувалося більш силовим методом діяти. Я просто напряму сказав нашим військовим: «Пошліть ветеранів!». Ось діди ці прийшли і до сьомої ранку з ним вели виховну бесіду. Принаймнi до сьомої ранку він узяв ручку і папір і написав рапорт на звільнення».