Слово «ліра» має кілька значень. Це і сузір’я зоряного неба, і грошова одиниця деяких країн, і назва музичного інструменту, з яким наші лірники ходили і ходять в народ та наспівують святу правду. В перші дні березня у столиці на Львівській площі (вул. Велика Житомирська, 40) відкрили кінотеатр «Ліра», де чи не щодня проходить кілька сеансів (12.00, 14.00, 17.00, 19.00) лише українського кіно. Ініціаторами нового проекту стали кінематографісти Мирослав Слабошпицький, Валентин Васянович, Алік Шпилюк і подружжя Дмитро Томашпільський та Олена Дем’яненко. Можна було б цю назву трактувати, як усі вище перераховані значення. Однак історія понад усе. Справа в тому, що «Ліра» — один із найстаріших кінотеатрів Києва, був побудований у 1913 році. Під час «великого терору» у 1937-му його перейменували в кінотеатр імені Чапаєва — на честь військового діяча більшовицької Росії. До сьогодні він працював під цією назвою, показуючи класику світового кіно винятково на кіноплівці.
А тим часом кіномани щоразу ніяковіли на відкриттях іспанського, польського, французького, турецького, грузинського та десятків інших «-ського» тижнів кіно. Так повелося, що в кінотеатрах показували фільми всіх народів, лише не українського. Часто можна було почути: «Коли ж буде Тиждень українського кіно в Україні?». Ось і прийшов час на експеримент. Тепер черга за українцями — показати, чи готові ми дивитися своє рідне кіно, чи вже настільки звикли до іноземного, що «шлунку» байдуже, з якого столу харчуватися.
Поки що у відновленій «Лірі» замість Чапаєва особливого аншлагу не помітно, але і порожнього залу немає. Кінематографісти склали розкішну афішу на березень. Тут кожен знайде щось своє. Є дитячі фільми, артхаузні, патріотичні, фантастика, комедія, драма. Щочетверга о 19.30 у кінотеатрі можна подивитися фільми під рубрикою «Музей кіно», тобто українську кінокласику з вступним словом відомого кінокритика, ведучого популярної телепрограми на «плюсах» «Аргумент кіно» Володимира Войтенка.
Сьогодні «Ліра» також не дасть знудьгуватися. О 19.00 відбудеться зустріч із режисером Володимиром Тихим і перегляд фільму «Наша Надія» про Надію Савченко. І такі сюрпризи на глядачів чекають кілька разів на тиждень. Тому варто йти, поки експеримент триває, і голосувати гаманцем за українське кіно, щоб потім не розводити руки і не питати — а хіба є українське кіно?
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
