Слово «ліра» має кілька значень. Це і сузір’я зоряного неба, і грошова одиниця деяких країн, і назва музичного інструменту, з яким наші лірники ходили і ходять в народ та наспівують святу правду. В перші дні березня у столиці на Львівській площі (вул. Велика Житомирська, 40) відкрили кінотеатр «Ліра», де чи не щодня проходить кілька сеансів (12.00, 14.00, 17.00, 19.00) лише українського кіно. Ініціаторами нового проекту стали кінематографісти Мирослав Слабошпицький, Валентин Васянович, Алік Шпилюк і подружжя Дмитро Томашпільський та Олена Дем’яненко. Можна було б цю назву трактувати, як усі вище перераховані значення. Однак історія понад усе. Справа в тому, що «Ліра» — один із найстаріших кінотеатрів Києва, був побудований у 1913 році. Під час «великого терору» у 1937-му його перейменували в кінотеатр імені Чапаєва — на честь військового діяча більшовицької Росії. До сьогодні він працював під цією назвою, показуючи класику світового кіно винятково на кіноплівці.
А тим часом кіномани щоразу ніяковіли на відкриттях іспанського, польського, французького, турецького, грузинського та десятків інших «-ського» тижнів кіно. Так повелося, що в кінотеатрах показували фільми всіх народів, лише не українського. Часто можна було почути: «Коли ж буде Тиждень українського кіно в Україні?». Ось і прийшов час на експеримент. Тепер черга за українцями — показати, чи готові ми дивитися своє рідне кіно, чи вже настільки звикли до іноземного, що «шлунку» байдуже, з якого столу харчуватися.
Поки що у відновленій «Лірі» замість Чапаєва особливого аншлагу не помітно, але і порожнього залу немає. Кінематографісти склали розкішну афішу на березень. Тут кожен знайде щось своє. Є дитячі фільми, артхаузні, патріотичні, фантастика, комедія, драма. Щочетверга о 19.30 у кінотеатрі можна подивитися фільми під рубрикою «Музей кіно», тобто українську кінокласику з вступним словом відомого кінокритика, ведучого популярної телепрограми на «плюсах» «Аргумент кіно» Володимира Войтенка.
Сьогодні «Ліра» також не дасть знудьгуватися. О 19.00 відбудеться зустріч із режисером Володимиром Тихим і перегляд фільму «Наша Надія» про Надію Савченко. І такі сюрпризи на глядачів чекають кілька разів на тиждень. Тому варто йти, поки експеримент триває, і голосувати гаманцем за українське кіно, щоб потім не розводити руки і не питати — а хіба є українське кіно?
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
