«На чолі рейтинґу української прози (оцінювалося 62 видання) — усі, без винятку, літературно-книжкові події року, що вже здійснили переможне дефіле різними преміальними подіумами. Це і «Фелікс Австрія» Софії Андрухович — «багатий на ваніль роман», за висловом експерта «Книжки року» Ростислава Семківа, який він порівняв із «Марусею» Квітки-Основ’яненка, котра 150 років тому теж захопила наймасовішого читача. «Месопотамія» Сергія Жадана, схоже, іще адекватно не поцінована. За інерцією продовжують згадувати його раніший роман «Ворошиловград», як прозову вершину автора. Насправді ж, саме у «Месопотамії» Жадан знайшов свій формат. Що стосується трикнижжя Валерія Шевчука, то з його необарокової киреї вийшла уся сучасна українська література, із Жаданом та Андрухович включно. Хіба що осібно тримається Ярослав Мельник — мало на кого схожий топ-прозаїк, книжки якого з’явилися на українському ринку лише два роки тому.
У підномінації «Жанрова література», де оцінювалися 94 видання, — два останні претенденти на Шевченківську премію: третя частина антиутопії Юрія Щербака «Час тирана» (він і дістав Національну премію) та фамільна хроніка Володимира Даниленка «Грози над Туровцем». А ще тут і позбавлений Шевченківки три роки тому Василь Шкляр. До його тодішнього «Чорного ворона» було чимало претензій щодо літературної техніки. Схоже, автор у «Марусі» зробив «роботу над помилками» і цей текст заповідається бути кращим у всьому доробку пана Шкляра. У топ-листі жанрової літератури — практично всі майстри цього напрямку, що потверджує високу конкурентність сучасної української поп-літератури.
Ще більша конкуренція у підномінації «Зарубіжна проза», де фігурують творці світових бестселерів. Стівен Кінґ у перекладі експерта «Книжки року» Олександера Красюка — це новий погляд на цього автора, як на гостро-соціального письменника. Тішить висококласний переклад Сергія Борщевського останнього роману Нобелівського лавреата Маріо Варгаса Льйоси. З огляду на нинішній воєнний стан вельми актуальними виглядають нові переклади Курта Воннегута і Володимира Войновича. Йозеф Рот у виконанні «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги» — найліпша й найповніша презентація цього письменника в Україні. А Хуліо Кортасар — як свідчить назва книжки — всюди і завжди «поза часом».
Й нарешті у поетичній підномінації, де змагалися 106 книжок, — увесь цвіт модерної української поезії. Тут навіть коментарі зайві, досить просто назвати імена: Герасим’юк, Голобородько, Жадан, Кабанов, Кіяновська, Лишега, Федю...»
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
