«Плине кача» над Майданом

Цими вихідними Майдан багатьом нагадав події річної давності. І не лише тому, що дата і спогади самі собою воскрешалися в пам’яті. А й тому, що такої кількості людей, які з квітами та свічками прийшли до місця, де рік тому точилися бої і де гинули їхні друзі, Майдан не бачив давно. Багато було людей у камуфляжі — значна частина майданівських активістів з початку агресії на сході поповнила ряди добровольчих батальйонів та нацгвардії. Дехто в ці дні прийшов туди вперше за рік, а дехто так і не наважився. «Мені півроку після того снилися кошмари, навіть у звуках потяга вчувалося, що це горить Будинок профспілок. Навіть не знаю, як я пройдуся зараз тими місцями. Страшно, але, мабуть, треба», — зізналася «УМ» Валентина Баньковська з Рівненщини, яка стала свідком кривавого побиття майданівців «тітушками» та «Беркутом» у Маріїнському парку 18 лютого, а пізніше — і свідком розстрілів на Майдані.

Особливо багато людей було в п’ятницю, коли над Києвом залунав церковний благовіст, а в небо вдарили «Промені гідності» — потужні прожектори, встановлені на місці загибелі кожного з Героїв Небесної сотні. Перед цим Президент оголосив хвилину мовчання і заявив, що «Україна буде жити в мирі, розвиватися і рухатися в обраному європейському напрямку. І станеться це завдяки нашим з вами янголам-охоронцям: Героям Небесної сотні і ще багатьом сотням лицарів, які віддали найцінніше, що вони мають, — своє життя за Україну». Вся алея Небесної сотні цього вечора була залита червоним світлом, а на Майдані встановили три величезні екрани, на яких цілий вечір, змінюючи один одного, з’являлися портрети Героїв Небесної сотні — усміхнені, щирі, живі. І тільки «Реквієм» Моцарта у виконанні Національного симфонічного оркестру України й Національної хорової капели «Думка» та щемлива «Плине кача по Тисині» у кількох варіантах нагадували, що такими вони навічно залишилися лише в нашій пам’яті.

Цього ж дня стало відомо, що звання Героя України було присвоєно ще п’ятьом активістам, які загинули від травм, отриманих на Майдані, а також під час протистоянь на сході України. Серед них — Олександр Бадера, який помер 28 січня від побоїв, отриманих під час протистоянь із силовиками, Дмитро Чернявський, забитий до смерті в Донецьку 13 березня на мітингу за єдність України, депутат із Горлівки Володимир Рибак, закатований сепаратистами. 19 квітня його тіло разом iз тілами ще двох героїв — Юрія Дяковського та Юрія Поправки — було знайдено в річці Торець під Слов’янськом.

А от питання про присвоєння почесного звання і Зірки Героя трьом іноземцям — білорусу Михайловi Жизневському та грузинам Давиду Кіпіані й Зурабу Хурції — так і лишилося відкритим. Батьки Михайла Жизневського вкотре приїхали до Києва (Ніна Василівна прихворіла, тож не змогла їхати потягом, тому білоруські друзі шукали машину і бензин на поїздку до столиці) і навіть намагалися поспілкуватися з Президентом, однак все обмежилося лише розмовою з його помічниками. «Це потрібно не стільки нам, скільки Михайлові. Може, хоч це звання вбереже могилу нашого сина від тих варварів, які раз-по-раз плюндрують її і нашу пам’ять», — бідкалася Ніна Василівна.

Скаржилися батьки Михася й на те, що досі не знають ні обставин загибелі сина, ні імен його вбивць. Утім не лише вони. Друзі одного з героїв Небесної сотні, публіциста Сергія Кемського дізналися від рідних, що, очевидно, Сергій загинув зовсім не в тому місці, де його знайшли. «Сестра Сергія сказала, що бачила відео бою трішки вище алеї, що веде до Жовтневого палацу. На ньому чітко видно, що Сергій біжить угору, а за кілька хвилин його, вже вбитого, друзі несуть униз. Ми дуже хочемо знайти це відео і провести своє розслідування, бо той слідчий, який із нею спілкувався, не знав навіть, з якого боку Сергій був поранений. Узагалі, таке враження, що справу хочуть загальмувати й потихеньку спустити, бо в правді ніхто не зацікавлений», — розповів «УМ» один з активістів Олександр Коріньков.

Багато хто з тих, хто у ці дні побував на Майдані, прийшов із дітьми. У суботу активісти навіть організували своєрідний флеш-моб — вони пропонували дітям вирізати з паперу янголят і повісити на дерево. Тож до кінця дня всі дерева на алеї Небесної сотні біліли від паперових ангеликів. Були й інші форми долучення дітей до колективної пам’яті. «Ми в неділю на дитячому етноклубі розмальовували вітражними фарбами маленькі скляночки-підсвічники, а тоді я запропонувала діткам піти до Майдану і подарувати ці скляночки Героям Небесної сотні. Коли ми спускалися, я бачила, як моя чотирирічна Марійка кожного ангелика торкалася рукою, а деяких цілувала. Вона добре знає, що таке Небесна сотня, — по-своєму, по-дитячому, вона знає, що Бог забрав їх на небо, щоб звідти захищати Україну. Але для неї це дуже важливо», — розповідає наша колега Ярослава Музиченко.

А в неділю багатотисячна колона в рамках маршу Гідності на чолі з Президентом та лідерами світових держав рушила вулицями Інститутською, Шовковичною, Грушевського та Європейською площею — місцями, де рік тому українці виборювали свою свободу. Продемонструвати в такий складний час свою солідарність з Україною приїхали президент Європейської Ради Дональд Туск та президенти Литви Даля Грібаускайте, Польщі — Броніслав Коморовський, Федеративної Республіки Німеччина — Йоахім Гаук, Молдови — Ніколас Тімофті, Грузії — Георгій Маргвелашвілі, Словацької Республіки — Андрей Кіска.

Учасники колони тримали великий синьо-жовтий прапор, утім серед багатолюддя можна було побачити стяги Євросоюзу, Грузії, Польщі, Литви, Білорусі, прапори Меджлісу кримськотатарського народу, а також символіку низки українських добровольчих батальйонів. Час від часу лунали гасла «Слава Україні — Героям слава!», «Україна — це Європа!», «Україна, воля, гідність, перемога!». Коли колона проходила повз дерева з портретами загиблих, дехто зупинявся та подовгу стояв біля них. «Дуже болісно йти цими вулицями, ніби зараз на собі відчуваєш ті страшні події. Приємно, що український народ пам’ятає ці жертви та вшановує їхню пам’ять. Тут зараз тисячі українців і, я впевнена, у кожного щемить серце від «Плине кача», кожен прокручує в голові події минулого лютого, багато хто не стримує сліз», — поділилася з «УМ» киянка Олена.

Завершилась хода Молитвою за мир на майдані Незалежності, яку спільно відслужили представники різних конфесій українських церков. Заупокійна літія читалася українською мовою. Цікаво, що чи не вперше за останні роки очільники УПЦ МП не лише долучилися до спільної молитви українською, а й досить приязно привіталися з Патріархом Київським та всієї України-Русi Філаретом. Утім саме так і мало би бути на Прощену неділю.