Синдром протистоянь

І знову політичні в’язні

Про грудневі події у Вінниці, а саме — штурм обладміністрації активістами Майдану, не писав хіба що ледачий. Здавалося, там, у минулому році, всі ті події й мали б залишитись.

Однак, ні. Події шостого грудня раз по раз нагадують про себе усілякими мітингами, котрі проводять активісти, в тому числі й на підтримку ув’язненого Юрія Павленка (Хорта). На його захист у Вінницю з’їжджались «автомайданівці» з усієї України. Народні депутати від партії «Воля», а також нардеп та лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош просили вінницьких суддів відпустити активіста на поруки — все марно. Про Хорта заговорили як про політв’язня, а народні депутати вже звернулись із цього приводу до Європейського суду з прав людини. Таким чином, минулорічне шосте грудня поволі вростає і в сьогодення.

Про важливість вінницьких подій постійно нагадували відвідини області різних провладних політиків, чиновників, нардепів. От і нещодавно до Вінниці завітав помічник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, народний депутат Антон Геращенко. Прибув з метою створити групу з активних учасників тих подій, аби дати об’єктивну оцінку всього, що перманентно відбувається у політичному житті Вінниччини. А тепер у Вінниці «важка артилерія» — спостерігачі спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Це не короткий візит, а спроба детально розібратись у клубку протиріч і тих подій та їх наслідків. Для цього гості виявили бажання відвідувати наступні сесії обласної ради.

Чиї ви, хлопці, будете?...

Нагадаємо, вищезгаданий конфлікт, що поступово визрівав, вийшовши у відкриту фазу, коли більшість депутатів місцевої облради вирішили змістити з посади її голову Сергія Свитка. Члена фракції «Батьківщина», рухівця Свитка у лютому минулого року висунув на пост голови облради місцевий Майдан.

За короткий період проти чинного голови облради сформувалося своєрідне ядро — переважна більшість колишніх членів фракції Партії регіонів (до Майдану вони одноосібно контролювали більшість в облраді); «Єдність» (її керівником до обрання у парламент був Олександр Домбровський, котрого називають близьким соратником Петра Порошенка), а також представники фракції «Совість України» (від цієї партії у мери Вінниці балотувався нинішній спікер парламенту Володимир Гройсман). Депутати закидали голові облради «неспроможність організувати роботу ради», «перетворення її роботи на політичне шоу» та нездатність до компромісів.

Сам пан Свитко у розмові з «УМ» неодноразово заявляв, що його відставки недоброзичливці прагнуть через ініційовані ним кримінальні справи, зокрема і проти представників цих фракцій, а також через звільнення дискредитованих керівників комунальних підприємств Вінниччини, зокрема понад трьох десятків головних лікарів.

Так чи інакше, на «історичне» засідання облради захотіли прийти кілька сотень представників громадськості, здебільшого — прихильники пана Свитка. Однак потрапити до залу завадили кордони міліції. У певний момент біля облради виникла штовханина, люди пішли на штурм, почався хаос, і Сергій Свитко закрив засідання, так і не поставивши питання про свою відставку на голосування. Згодом частина мітингувальників усе ж прорвалася всередину будівлі...

Наразі, як стверджує обласна влада, на Вінниччині ситуація відносно спокійна та контрольована.

Курс уперед — хід задній

У ході зустрічі з представниками ОБСЄ йшлося й про те, що після тих подій не лише утримується під вартою у СІЗО активіст Юрій Павленко (Хорт), а також переслідуються інші активісти Майдану. Зокрема, пред’явлено звинувачення у вчиненні кримінальних злочинів Януарію Шостаку — члену ВО «Батьківщина» та Михайлові Сіранчуку — члену Народного руху України.

А голова обласної Ради Сергій Свитко заявив іноземним спостерігачам: «Розслідування подій, що відбулись 6 грудня, здійснюються необ’єктивно і упереджено. Досі не встановлено замовників, організаторів та виконавців (з боку влади) незаконних, на моє переконання, дій, що були вчинені 6 грудня минулого року. Таке упереджене ставлення правоохоронних органів та судів може серйозно дестабілізувати ситуацію у Вінницькій області та призвести до нового витка протистояння».

Внутрішні протиріччя — норма, якщо це лише пошук істини, тому, напевне, противага гілок влади може бути. Тим більше у постреволюційний період, коли суспільство накопичило претензії і до нових представників влади. На Вінниччині процес противаг має свої ускладнення. По-перше, це фактор гострого протистояння законодавчої та виконавчої влади, у підтримці більшістю депутатами саме виконавчої вертикалі, що й породило депутатську опозицію до голови облради. По-друге, дещо гарячкове й необдумане бажання покарати непокірних «у кращих традиціях», що породжує новий спротив у регіоні. По-третє, звісно, чимало ускладнень додає загальна трагедія, що її переживає Україна, — війна.

Місцевими ЗМІ переписано усіляких моментів протистоянь чимало: хто кому що сказав; хто кого на що заряджав; хто кому в день протесту суміші із запалом передавав… Однак це все хоча і суттєві, але деталі, опис розвитку подій, демонстрація наслідків... А ті мотиви, що подаються у декотрих ЗМІ, — дещо однобокі й перекручені. Через це знову повертається відчуття позаредакційної керованості й цензури у більшості вінницьких ЗМІ.

Звичайно, павутину, котру плетуть політики, видно не одразу. Але, можливо, на вінницькому політичному полігоні, куди зачастили парламентські й непарламентські партії, політики з інших регіонів, з великими муками й під тягарем війни народжується нова опозиція. Та, що необхідна кожній нормальній цивілізованій країні, котра повинна не давати владі виходити за згубні рамки вседозволеності. Крім того, десятиліттями Вінниччина була барометром для різних соціологічних досліджень, що показував середню величину тиску політичного настрою суспільства країни. А настрої до справи не пришиєш.

І, можливо, ситуацію дещо змінять вибори до місцевих рад, однак, чомусь видається, сам процес передвиборчої гонки напругу не зніме.