Відносини між Росією та Польщею, які ще кілька років тому йшли по висхідній, знову невблаганно холоднішають. Тепер уже інколи складно повірити в те, що після приходу в крісло глави польського уряду Дональда Туска, який нині обіймає посаду голови Європейської Ради, Москва з Варшавою неабияк зблизилися. Ще у 2010-му Путін із Туском разом оплакували загиблих у катастрофі під Смоленськом літака президента Польщі Леха Качинського (дуже далекого від симпатій як до Росії, так і до Туска), а новообраний президент Броніслав Коморовський у першому зверненні до польського народу окремо відзначав, що підтримуватиме процес зближення з Росією, без співпраці з якою «стабільний розвиток регіону неможливий».
Анексія Криму та атака Москви на східну Україну розплющила очі багатьом європейським і, зокрема, польським політикам, які доти гаряче виступали за активну участь РФ у творенні міжнародної політики. А точніше — за те, щоб Євросоюз ледве що не узгоджував свої дії з Кремлем, якому щось може не сподобатися у стосунках ЄС із третіми країнами. Наприклад, підписання Угоди про асоціацію з Україною...
Останнім часом Варшава з Москвою обмінюються переважно дошкульними заявами. Не останню роль у цій ситуації відіграє призначений у вересні міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина. Днями він укотре викликав обурення Москви, запропонувавши відзначити у травні День перемоги в Берліні, Лондоні або якійсь іншій європейській столиці.
«Чому всі ми так легко призвичаїлися, що місцем, де вшановують закінчення воєнних дій, є Москва, а не Лондон чи Берлін, хоча це було б більш природно? — зауважив Схетина в інтерв’ю польській радіостанції RFM FM. — Це дуже складно, щоб країна, яка задіяна у воєнний конфлікт в Україні, була хазяїном урочистостей з нагоди закінчення Другої світової війни».
На слова Схетини негайно відреагувала російська дипломатія. «Це чергова незграбна спроба польського політика поставити під знак запитання роль СРСР, — заявив заступник глави МЗС Росії Григорій Карасін. І додав у запалі обурення — Схетина покрив ганьбою не лише себе, а й всю дипломатичну службу своєї країни та політичну культуру Польщі».
Це обурило вже поляків. Міністерство закордонних справ Польщі викликало російського посла Сергія Андреєва для вручення ноти протесту. У заяві з цього приводу польський МЗС засудив «усі форми вербальної агресії і маніпулювання інформацією у відносинах між державами, що останнім часом, на жаль, проявляється все частіше в заявах високопоставлених чиновників російської сторони».
У зовнішньополітичному відомстві нашого західного сусіда росіянам нагадали, що саме Польща стала першою жертвою німецько-фашистських загарбників 1 вересня 1939 року, і що саме СРСР 17 вересня 1939 року допоміг агресору.
«Ми вважаємо неприпустимим заперечення права Польщі на організацію святкування 70-річниці закінчення війни. Заяви Карасіна — це ще одна спроба Росії маніпулювати історією ХХ століття», — наголосили у відомстві.
Минулого місяця Схетина вже роздратував Москву словами про те, що в’язнів концтабору «Аушвіц» звільнили українські солдати, які першими відкрили ворота нацистської катівні. Це тим більше обурило «спадкоємця» слави СРСР-переможця, яким вважає себе Путін, що його самого на відзначення 70-ї річниці звільнення «Аушвіца» не запросили. Адже у цивілізованого світу, якщо вже говорити в контексті Другої світової, він нині асоціюється швидше з Гітлером, ніж із визволителем від нацизму. І хоча військові історики хапаються за голову, вказуючи на те, що Перший український фронт з українською національністю пов’язує переважно назва, у польському МЗС знайшли підтвердження словам свого очільника. На сайті відомства навіть виставили запис телепрограми про Ігоря Побірченка — українця, який був серед солдатів, що відчинили двері концтабору «Аушвіц-Біркенау» під час його звільнення.
ПАРАД МАРАЗМІВ
Депутати Держдуми Росії створюють робочу групу з підрахунку збитку, якого завдала Німеччина, напавши на Радянський Союз 1941 року, з метою виставити цю суму офіційному Берліну як «платіжку». Про це розповів газеті «Ізвєстія» депутат Держдуми, член вищої ради ЛДПР Михайло Дегтярьов. «Фактично Німеччина не заплатила СРСР жодних репарацій за руйнування й звірства під час Великої Вітчизняної війни. За Ялтинськими угодами СРСР забирав деякі німецькі активи (здебільшого меблі, одяг, промислове обладнання) з радянського сектору, які й так були армійськими трофеями і, звісно ж, аж ніяк не компенсували той збиток, який було завдано економіці СРСР війною», — заявив російський депутат.
Як зазначає видання, може йтися про суму, еквівалентну 600 мільярдам доларів США. Втім, це лише матеріальні збитки. Держдумівці ж згадали, що, скажімо, Ізраїлю, якого взагалі під час Другої світової ще не існувало як держави, Німеччина виплатила 100 мільярдів дойчмарок у рамках «відшкодування націонал-соціалістських несправедливостей». «Отже, Німеччина виплатила компенсації 6 мільйонам жертв Голокосту, але при цьому проігнорувала 27 мільйонів убитих радянських людей, із яких понад 16 мільйонів були мирними жителями», — обурюється Дегтярьов, підрахувавши, що загалом Берлін винен «правонаступнику СРСР — Росії» щонайменше 3-4 трильйони євро.
Окремо Дегтярьов наголосив: «Хоча з нашим союзником — Німецькою Демократичною Республікою — після війни було укладено угоду про припинення стягнення репарацій, із ФРН і тим більше об’єднаною Німеччиною таких угод укладено не було. А отже, питання відкрите і досить актуальне. Більше того, Німеччина продовжує завдавати Росії шкоди, продавлюючи незаконні санкції в Євросоюзі».
Власне, зрозуміло, що саме через санкції та «героїчну» боротьбу Росії проти всього світу такі ідеї в запалених мізках російських політиків та пропагандистів і народжуються. Раніше, образившись на Парламентську асамблею Ради Європи, яка позбавила російську делегацію права голосу через анексію Криму та агресію на сході України, спікер Держдуми Сергій Наришкін «на повному серйозі» доручив парламентському комітету з міжнародних справ розглянути можливість ухвалення резолюції з осудом... возз’єднання Німеччини у 1989-1990 роках. Мовляв, на відміну від Криму, який Росія навесні минулого року «приєднала» в результаті «волевиявлення громадян на референдумі», мешканців НДР узагалі не запитували, чи хочуть вони приєднуватися до «буржуїв» із капіталістичної ФРН. А тепер потерпають, бідолахи...