Час музею

За останні роки київський музей Тичини на вулиці Терещенківській став чи не найвідвідуванішою установою столиці, адже тут, окрім цікавої експозиції, постійно проводять різноманітні акції, що свідчить про переформатування зберігача спадщини у справжній культурний простір європейського зразка. Виробивши свою внутрішню маркетингову політику, музей сьогодні створив бренд, який помітний і визнаний в Україні і за кордоном.

Директорка музею Тетяна Сосновська поділилася: «35-літній ювілей — це дата, коли час підсумовувати і планувати наше майбутнє». Найболючішим нині видається питання ремонту приміщення музею, якого не було за весь період існування. Власними силами і з допомогою волонтерів та друзів колектив усе ж спромігся на оновлення першого поверху. На ньому розміщені нові для української музейної сфери зони: буккросинг, сувенірна крамничка, кава від директорки музею тощо.

Перший заступник директора Департаменту культури КМДА Сергій Анжияк із розумінням поставився до необхідності проведення ремонтних робіт на другому поверсі, але пояснив: «Ні для кого не секрет, що на сьогодні фінансування дуже складне, і фактично бюджетних коштів вистачає лише на покриття заробітної плати та спожитих комунальних послуг. Це все може змінитися з часом, залежно від ситуації в країні». Начальник управління музейної справи Міністерства культури Василь Рожко теж не приховував захоплення від музею: «Я хотів би ставити музей Тичини у приклад великим музеям. Відсутність грошей часто є для музейників лише відмовкою, а насправді — звичайною бездіяльністю. Нам потрібно запускати нові орієнтири поняття «музей» і для цього є такі гарні приклади». На запитання щодо врегулювання оренди приміщення музею, яке досi не є його власністю, пояснює, що за місяць проблема має вирішитися.

Справжня дискусія розгорнулася щодо питання про фінансування музеїв. Катерина Смаглій, дослідниця Інституту Кеннана, національний кореспондент Європейського музейного форуму, вважає, що повне фінансування державою музейних установ робить їх неконкурентоспроможними і позбавляє мотивації для розвитку. Як приклад вона наводить досвід європейських країн, у яких держава виділяє не більше третини необхідних коштів, решта ж — від представників великого та середнього бізнесу, а також від громадян. Одним із варіантів в українських реаліях отримання додаткового фінансування називає систему краудфандингу (спільнокошту). Олександр Буценко, директор Українського центру культурних досліджень, запропонував спільно подумати над ідеєю музейного кварталу, адже на вулиці, де знаходиться музей Тичини, налічується ще близько десятка музеїв.

Катерина Смаглій поділилася: «Моє серце болить, бо поруч з успіхами музею варто говорити про проблеми у музейній сфері. Сподіваюсь, що найближчим часом повинна розпочатися відкрита і фахова дискусія, яка виробить нові орієнтири для розвитку українських музеїв».

Саме її Тетяна Сосновська вважає найголовнішою помічницею у методичних питаннях роботи музею і вважає, що певною мірою завдяки пані Смаглій вирішили подати заявку на міжнародний конкурс «Найкращий музей Європи». Його проводить Європейський музейний форум. Переможців конкурсу оголосять у травні 2015 року у шотландському місті Глазго. Нині ж музей Тичини ввійшов до короткого списку цього конкурсу. Тетяна Сосновська каже, що найголовніше те, що «музей Тичини за всі роки незалежності є першим неприватним державним українським музеєм, що представлятиме Україну під синьо-жовтим прапором у фіналі міжнародного конкурсу та потрапить до каталогу кращих європейських музеїв».

«Коли ми говоримо про інновації, то головна їх мета — у розкритті нас світу. Саме над цим і мають працювати музейники», — наголосила Смаглій. Музей Тичини вдало розпочав знайомити світ з українською музейною сферою, потрапивши у каталог кращих європейських музеїв.