Рослини «промовляють» українською?

У листі до Данила Мордовцева Михайло Коцюбинський писав, що у Валуєвському циркулярі особливий наголос було зроблено на забороні популяризувати наукові здобутки українською мовою. На світанку епохи науково-технічного прогресу то був дуже точний постріл у майбутнє нації, бо найкращий спосіб зберегти статус «меншого брата» — це відтяти його від новітніх знань. 1915 року вже після Емського указу Харківському товариству писемності влада дозволила провести з’їзд з організації розумних розваг для населення. Патріотично налаштована громадськість закликала бойкотувати захід, утім його несподівано для багатьох підтримав Олександр Яната. На зібранні він виступив із доповіддю, де безпосередньо ув’язав мову, якою розмовляє населення, із розвитком виробничих сил у сільському господарстві, після чого, рятуючись від політичних переслідувань, мусив виїхати до Білорусії. Ця доповідь, яку відомий еколог Володимир Борейко знайшов у Харківському державному архіві, побачила світ тільки у дев’яностих роках минулого століття — у «Віснику Академії Наук». Тим часом проблеми, які поставив цей видатний вчений, нерозв’язані й досі.

Природа історії

Олександр Яната народився 28 травня 1888 року. Його мати Марія Фортман була німкенею, батько садівник Алоїс Яната — учасник чеського визвольного руху — емігрував в Україну, знайшовши прихисток у селі Крюковці під Миколаєвом. Як талановитий організатор науки Олександр визначився рано: навчаючись на агрономічному факультеті Київської політехніки, створив гурток природничників, а через рік і Миколаївське товариство, яке випускало журнал «Природа». З 1906 року цей юнак під час вакацій ходив із гербарійною течкою селами, де жили нащадки турбаївців, які, збунтувавшись проти покріпачення, на чотири роки запровадили в себе козацьке самоврядування, аж поки їх виселили в колишнє Дике Поле — і розпитувався у зустрічних, як називається та чи та рослина й що те слово означає. Згодом він напише: «...Український народ устиг створити величезну самобутню номенклатуру, охрестивши майже всі рослини, які його оточували. В народних назвах привертає увагу їхня дивовижна точність. Та воно й зрозуміло, бо народна назва — не продукт свавілля, фантазії одного автора, а те, що було піддане добору, отже, найбільш вдале, життєве».

В одній із своїх наукових праць дослідник наведе 579 назв для 402 рослин, які він зібрав на території Північної Таврії і це стане незаперечним свідченням, що тут споконвіку жили українці. Пізніше він створить Термінологічну комісію природничого відділу Українського наукового товариства в Києві, й вона звернеться до сільської інтелігенції із закликом: «Дослухайтесь мови й життя народу, дізнавайтеся від нього назви всього пов’язаного зі значенням для людини живого світу, побутовим, обрядовим, медичним, технічним і тому подібним». 1921 року ця структура під назвою «Ботанічна секція» стане складовою Інституту української наукової мови і, хоч вона проіснував тільки десять років, його співробітники встигли видати багато словників із різних галузей науки, зокрема й капітальний «Словник ботанічної номенклатури». Що ж до народного назовництва, то серед українського населення з ініціативи Олександра Янати розгорнеться велика наукова робота.

Революціонер без більшовизму

А в юності Олександр Яната ставив на перше місце революційну дільність, був відомим у підпільних гуртках під псевдо Тарас. У його помешканні було зроблено кілька обшуків, навіть у Лук’янівській тюрмі якийсь час відбув. Розкішна біографія для кар’єри, коли встановилася радянська влада! Однак після Жовтневого перевороту Яната не тільки відходить від політики, а й пориває стосунки з більшовиками, до яких раніш належав. Бо його не влаштовує притаманний цій партії національний нігілізм. Людина, в жилах якої не текло й краплини української крові, зросла в щирого патріота землі, яка прихистила його батька. У документах він писав; «українець (із чехів)».

Другим аспектом Янатиної діяльності, якому він зберіг вірність на все життя, стає екологія. Ще в грудні 1911 року при Кримському товаристві природничників він разом із дружиною Наталею Осадчею-Яната створює комісію з охорони пам’яток природи й старовини, вивчає кримські печери, встановлює зв’язок з іншими ентузіастами цієї справи по всій Російській імперії. Молоді люди прагнуть викупити «Кам’яні могили», щоб зробити цю цілинну ділянку заказником, але зібрати потрібну для цього суму грошей не вдалося.

Після революції Яната повністю віддався науці, зокрема її організації в Україні. Розмах його діяльності як активіста нашого відродження вражає: будучи одним із фундаторів та керівників Сільськогосподарського комітету України при Наркоматі земельних справ разом iз Миколою Шарлеманем налагоджує наукову роботу в Асканії-Новій, рятує від розорювання «Хомутівський степ» та й інші заповідники. Без нього не проходить жодний агрономічний з’їзд. А ще він фундує низку профільних журналів, серед яких «Український ботанічний журнал» та «Вісник сільськогосподарської науки», що донедавна ще видавалися. Він — один з організаторів Канівського заповідника та Конча-Заспи. За всього того, перелік його друкованих праць сягає сотень назв.

Про рослини — українською

З іменем Янати пов’язані перші науково-популярні видання українською мовою, чому він надавав особливого значення. У держархіві Харківської області зберігається варіант Янатиної доповіді «Необхідні передумови до популяризації у нас природознавства й агрономії», підготовленої до з’їзду організаторів розумних розваг для населення Товариства писемності. Там є слова: «Замість зміцнення в народі, особливо в селі, любові до своєї природи, до свого краю, свідомого до них ставлення й поваги — у нас прищеплюється якась культура без ґрунту».

Найулюбленішою Янатиною справою було народне назовництво: крізь фітоніми поставала минувшина, фольклор, побутові звичаї, медична практика нашого народу. За самими лише назвами рослин можна було знайти поміч від хвороб: болібрюх, чистотіл, кривавник, живокост, бородавник, прозірник, стягач... А ось скільки синонімів у слова жаба: зеленуха, порхавка, босорка, раканя, рахкавка, ропавка, равер — і більшості відповідають латинські назви. Ціле своє наукове життя Олександр Яната працював над «Українською ботанічною номенклатурою» та «Українською ботанічною термінологією».

Ідея осмислити століттями нагромаджувані природничі відомості у зв’язку з практикою сільського господарства, природоохоронними традиціями, етнографією дуже плідна, і цей пласт необхідно було підняти на поверхню. Уже в наш час, створюючи свій «Чотиримовний словник назв рослин» (українсько-російсько-англійсько-латинський) академік НАНУ Дмитро Гродзінський був вражений інформаційною ідентичністю народної номенклатури. Так, якщо в Україні якусь рослину було названо «відьм’ячим зубом», то «відьм’ячим зубом» вона була і в Австралії.

Чекістське досьє

Та в біології починалася епоха боротьби з так званою формальною генетикою, що увійшла до її історії як горезвісна «лисенківщина». Та й вчений таких поглядів взагалі не міг вписатися в ідеологічні рамки сталінського режиму. До 1929 року все було гаразд: професора Олександра Янату навіть висунули в академіки — разом iз Миколою Вавіловим. Обоє представляли цикл сільськогосподарських наук, набрали однакову кількість голосів, однак прізвище Янати до списку рекомендованих кандидатів не потрапило. Невдовзі стало не до формальностей. Недоброї пам’яті «академік сталінського призову» Іван Презент ось так відгукнувся про Янатини праці: «Ставлячи перед собою завдання — розв’язати проблему степового комплексу, Яната всіляко вивертається, щоб законсервувати цілинний степ...».

15 березня 1933 року Олександра Алоїзовича звільняють iз роботи в Інституті захисту рослин за «протягування буржуазних екологічних теорій у галузі боротьби з бур’янами», далі на вченого ринуть найбезглуздіші звинувачення. 4 травня 1936 року Янату арештовують: чекістське досьє на нього вже було зібране, праці вилучені з обігу раніше. «До керівництва Академії пролізла контрреволюційна націоналістична група на чолі зі Сліпанським і Янатою, які розгорнули там роботу зi знищення нашого сільського господарства», — писав тодішній нарком освіти Володимир Затонський. Невдовзі він і сам буде звинувачений у приналежності до того ж, що й Яната, «Антирадянського національного центру» і розстріляний.

Учений до останнього

У книжці Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках», що вийшла в Мюнхені, розповідається, як після праці на дослідному полі цей професор спав до першої ночі, прокидався й до ранку впорядковував гербарійні картки. Був мовчазний, ні з ким намагався не вступати в контакт. Термін дії вироку закінчувався 4 травня 1939 року, але без видимої причини його продовжили ще на п’ять років, й то вже виявилося для хворого на туберкульоз і з ураженим серцем Янати понад можливості: етапу до Магаданських таборів, куди його перевели із Соловків, він не витримав. Моя стаття про цього вченого у співаторстві з працівником архіву Олександром Рибалком, надрукована у вісімдесятих роках минулого століття у тижневику «Україна», закінчувалася словами: «обставини загибелі Олександра Янати невідомі». Її було передано по «Радіо «Свобода», й у відгуку черкащанин Андрій Ковтун розповів, що ж з Янатою сталося. Наводимо уривок з його листа: «Із села Палатки непрохідною тайгою треба було під конвоєм пройти дев’ятнадцять кілометрів до зрубленого в таборі барака. Дощ лив, як з відра... Я взявся нести Янатину скриньку, на якій ножем було видовбано «Флора й фауна Соловецьких островів». Голодний, холодний, пригнічений Яната не полишав науку. Дорогою розповідав мені про симбіоз моху й гриба. За два кілометри від майбутньої траси Яната почав сідати й навіть лягати — сили в нього кінчилися. До того ж настала ніч. Із дозволу конвоїра знесиленого Янату залишили в тайзі...».

Уранці конвоїр iз п’ятьма в’язнями пішов шукати покинутого. Вчений був непритомний і за кілька годин помер на руках у Ковтуна. Сталося це 23 травня 1938 року напередодні його п’ятдесятирiччя. Знайдені у скриньці рукописи спалили на тюремному дворищі, інші фундаментальні праці Олександра Янати поки що невивчені й несистематизовані.

Наталя Осадча-Яната також була звільнена з наукового інституту і, перебиваючись випадковими заробітками, продовжувала збирати народні назви рослин, аж доки разом iз донькою Мар’яною емігрувала до Німеччини, а потім і до Сполучених Штатів. Там, працюючи в Українській вільній академії наук, видавала чоловікові праці, які зуміла врятувати, та власні дослідження з медичної ботаніки. Доля дарувала їй тривалий вік: померла 9 квітня 1982 року, маючи за дев’яносто. Про цей подвиг любові й до науки і до чоловікової пам’яті я дізналася ще в дитинстві — від своєї тітки біолога Параски Карпухан.

Довго не могла зрозуміти, чому ім’я цього вченого не згадували навіть після його реабілітації за клопотанням «Української енциклопедії», а в капітальній «Історії Академії Наук» йому було приділено лише кілька слів. А причина ось у чому. Олександр Яната був близько знайомий із Симоном Петлюрою. І хоч від посади міністра освіти в уряді Української Народної Республіки він відмовився, все одно такого у СРСР не пробачали.

ДОВІДКА «УМ»

У 70-тi роки було піднято на поверхню указ 1930-х років про наближення української наукової мови до російської, і, працюючи фаховим редактором видавництва «Радянська школа», я відчула, до якого абсурду було доведено побудовану на цьому практику. Під сумнів ставився навіть термін «глід український», офіційна назва рослини. Варто згадати добрим словом тодішнього директора видавництва Івана Гончаренка, котрий опирався як міг авторам, що агресивно впроваджували в тексті відверто російські слова, особливої ж шани заслуговує професор Андрій Голуб. Вiн написав перший український підручник із загальної та неорганічної хімії для вишів i видав його без гонорару в університетському видавництві, щоб не правити «східчасту дисоціацію» на «ступенчасту», а «кристалічну гратку» на «кристалічну решітку»...

За часів незалежності у Львівському інституті екології Карпат НАН України було зроблено спробу відродити Янатину справу. Однак стаття Юрія Кобіва й Костянтина Малиновського «Українська ботанічна номенклатура: історія, стан та перспективи» була надрукована в «Українському ботанічному журналі» (1995 р., т. 32, №2), який сам Олександр Яната і заснував, у супроводі коментаря редколегії, де твердилось, що «народна топоніміка не має однозначних наукових засад» і є «хуторянською». Природно, що кошти на розвиток цієї теми виділені не були. Тим часом і справді важко не погодитись з авторами статті, які писали, що не варто розраховувати на ефективність природоохоронної роботи, закликаючи не зривати рідкісну рослину під назвою «сіверія гірська», якщо серед місцевого населення вона відома як підойма.

ВАРТО ЗНАТИ

Стан наукової термінології є показником загального рівня національної культури, і тут Яната мав гідних попередників. Базу з цього питання заклав видатний мовознавець і природничник Іван Верхратський, зібравши близько двох тисяч назв рослин у супроводі етнографічних відомостей щодо їх застосування. Та й Борис Грінченко у своєму капітальному «Словарі української мови» приділив цій темі багато уваги.