Згадаймо по іменах

«Завжди ненавиділа пафос, та якось прикро від того, що майже ніхто (крім «України молодої» та кількох френдів у стрічці) не згадав, що сьогодні — роковини по перших трьох із Небесної сотні. Давайте хоча б згадаємо обличчя та імена — Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жизневського», — написала на своїй сторінці у мережі «Фейсбук» наша колега Наталя Лебідь. До цього списку долучився і львів’янин Роман Сеник, який у той день отримав смертельне поранення і помер через кілька днів. Утiм на Майдан і вулицю Грушевського, де рік тому відбулися ті події, згадати героїв прийшло чимало людей.

Першою жертвою став 20-річний Сергій Нігоян, вірменин за походженням з українською душею. У нього вистрелили двічі: одна куля поцілила в серце, інша — в голову. Через кілька годин кулею, яка пройшла наскрізь через груди, був убитий 25-річний білорус Михайло Жизневський. Також 22 січня у лісосмузі біля Києва було знайдено тіло ще одного активіста Євромайдану Юрія Вербицького, якого разом iз теперішнім нардепом Ігорем Луценком викрали перед тим із лікарні.

«Дуже багато було саме вірмен та білорусів. Люди приносили квіти та свічки та вшановували загиблих хвилиною мовчання», — розповів «УМ», керівник УНСО Київської області Ігор Мазур (Тополя). Увечері ж дійство продовжилося народним віче та запаленням тризубця, викладеного зі свічок.

Про перших загиблих і досі у друзів збереглися найтепліші спогади. «Михайло був людиною, яка не сиділа на місці. Коли розпочався перший наступ він, напевне, вже був у чорному списку тих, хто мав наказ стрiляти. Коли Михайло вийшов з укриття, щоб кинути камінь у «беркутівський» автобус, у нього й вистрелили», — згадує Тополя. «Сергій був дуже чистою людиною, незважаючи на свій юний вік, він завжди знав, чого хоче і за що бореться. Він знав про небезпеку, яка йому загрожувала, але хотів стояти до кінця. Я впевнений, що, якби його тоді не застрелили, він зараз був би на фронті», — поділився з «УМ» спогадами про Сергія Нігояна, якого любив як сина, і називав «мій хлопчик», і художник Борис Єгіазарян. «Це був приклад незалежного волевиявлення. І хоч вірмени та білоруси є прихильниками Росії, на прикладі Нігояна та Жизневського кожен побачив, що боротись потрібно за ту правду, яка в серці», — підсумовує Ігор Тополя.

Найкращим пам’ятником героям стала б правда про ті злочини і покарання винних. Проте шанси знайти цю правду наразі дуже малі. Тодішнє міліцейське керівництво запевняло, що МВС не причетне до їх загибелі: мовляв, набої, які завдали таких тілесних ушкоджень, на озброєнні міліції не перебувають. Нігоян був убитий мисливською картеччю, а Жизневський і Сеник — кулями, призначеними для зупинки транспорту. Тепер керівництво МВС не сумнівається, що активісти були вбиті саме бійцями спецпідрозділу «Беркут». «У межах досягнення слідства і суду перебуває лише один зі співвиконавців, роль якого дуже невелика — стояв на шухері. Що ж до організаторів і замовників цього злочину — а там шляхи ведуть до керівництва МВС — то ці особи навіть не встановлюються», — повідомила «УМ» адвокат по справі Жизневського Євгенія Закревська.