Хай завжди буде «сонце»

21.01.2015
Хай завжди буде «сонце»

Будинок у Вакуленцях із шістьма сонячними панелями.

32-річний Михайло Гришко із селища Котельва, за освітою інженер-конструктор двигунів внутрішнього згорання, прагне до енергетичної незалежності. На не так давно відбудованому будинку Михайло одразу ж встановив дві сонячні панелі: одна з них — більшого розміру — забезпечує освітлення всередині оселі, інша — у дворі.

До переходу на альтернативне джерело енергії підштовхнула нинішня ситуація в державі

«Тепер до мене звертаються люди й запитують: «Що ти там придумав таке геніальне?». Хоч насправді нічого надзвичайного в цьому немає, це звична практика, — каже Михайло. — У нашому селищі, до речі, іще один чоловік майже одночасно зі мною встановив на своєму будинку сонячну панель. Думаю, скоро це стане нормою. Я був на військових навчаннях у Вакуленцях, то там на даху одного з будинків бачив аж 6 сонячних панелей. І це не якась вілла — звичайний дім».

До переходу на альтернативне джерело енергії Михайла Гришка підштовхнула нинішня ситуація в державі. Та й узагалі, за його словами, хочеться вирватися з кабали монополіста. Хоч поки що на всі сто відсотків це не вдається. І все ж сонячного дня, як стверджує молодий чоловік, завдяки енергії небесного світила можна повністю забезпечити освітлення оселі, а до того ж роботу телевізора, комп’ютера й зарядного пристрою до мобільного телефону. Навіть за похмурої погоди виробляється енергія від сонця, хоч її й мало: порівняно із сонячною дниною, — десь відсотків 20.

Та сонячні панелі — це, як говорить Михайло, лише вершина айсберга. Усе інше начиння (до речі, набагато дорожче за ті ж панелі) зберiгається в будинку. Систему інженер змонтував сам (хоч у виші й вивчав не електроніку, а механіку). Стверджує, що в цьому немає нічого складного, тут достатньо й шкільної освіти. Варто лише придбати контролер, два акумулятори, інвертор... Тепер, коли напруга на акумуляторах падає нижче якогось рівня, розумний перетворювач перемикає на інше джерело енергії — електромережу.

«Тобто я мав лише визначитися, які ціни найвигідніші і в яких комплектуючих технічні параметри найкращі. Таким чином, в однієї фірми замовив панелі, в іншої — перетворювач, у третьої — контролер... Усе це доступно будь-якій людині, — запевняє Михайло. — Тепер, якщо відключатимуть електроенергію, у нас принаймні освітлення буде. Це дуже важливо, адже маємо 8-місячну доньку».

Поки що Гришки платять за електроенергію не набагато менше, адже дві сонячні панелі — велика й мала — виробляють лише третину енергії від тієї, яку сім’я використовує взагалі. Хоч як зекономити її, подружжя думає увесь час. При купівлі електроприладів Михайло й Оксана звертають увагу не на дизайн і ціну, як усі ми, а найперше на технічні характеристики. У результаті мають найекономніші у своєму класі холодильник, електродуховку, електроплиту. Також у їхній оселі взагалі немає ламп розжарювання, лише світлодіодні. От тільки телевізор, сміються Гришки, у них дещо допотопний. Михайло проаналізував, що на електроплиті готувати їжу менш вигідно, аніж у мультиварці — остання поглинає зовсім мало електроенергії, це обходиться в копійки. Тож коли подружжя почало активніше експлуатувати мультиварку, кількість використаної електроенергії суттєво знизилася.

Газова криза Гришкам узагалі не страшна, бо вони зовсім не залежать від газопостачання. Розповідають, що коли поцікавилися, скільки коштуватиме підведення до оселі газу, відпало будь-яке бажання це робити. Виявилося, за те, аби під’єднатися до газової труби, що пролягає біля двору, потрібно викласти 30 тисяч гривень. На людей якого достатку розраховані отакі цифри, узагалі незрозуміло. А ще ж плюс витрати на котел, лічильник газу — для молодої сім’ї суми просто захмарні.

«Вибратися з енергокабали — це безцінно»

Тож у результаті Гришки опалюють домівку твердопаливним котлом, який підігріває й воду — отже, потреби в електричному бойлері також немає, а це знову ж таки суттєва економія. Запитаєте: а як же влітку? У Михайла Гришка все продумано: він власноруч виготовив сонячний колектор, який нагріває до 60° С 80 літрів води — такої кількості достатньо для трьох членів сімейства. Втім, глава сімейства говорить, що цей колектор — лише експериментальна модель, наступного літа він планує виготовити потужніший — щоб той підігрівав 200-300 літрів води.

«Окрім усього, я ще й зварювальник, тож виготовити сонячний колектор було зовсім нескладно, — переконує мене Михайло. — Довелося лише проаналізувати, які плюси й мінуси магазинних колекторів, гортати технічну літературу. Затрат усього 300 гривень — на метал. А в результаті з травня по вересень ми користувалися водою, яку нагрівало сонце. Відключив сонячний колектор тому, що розпочався опалювальний сезон, а твердопаливний котел має й функцію підігріву води. У принципі ж навіть восени за наявності прямих сонячних променів колектором можна було б підігрівати воду».

У перспективі Михайло збирається шукати заміну й твердопаливному котлу. Хоч поки що, каже, він їх із Оксаною цілком задовольняє. Будинок утеплений (лишилося утеплити тільки горище), тож витрати дров не такі вже й великі. Тим паче, поки що мають дрова з колод із розібраного старого сараю.

Тож найперше молодий інженер із Котельви хоче стати незалежним від загальної електромережі. Задля цього збирається встановити більшу кількість сонячних панелей. Аби перевести роботу всіх електроприладів на сонячну енергію, потрібно, за підрахунками Михайла, ще сiм панелей.

— Це ж вам влетить у таку копійку!

«Я придбав панель за 2 700 гривень. Нині панель такої ж потужності коштує вже 4 тисячі. А контролер, акумулятор, інвертор, як уже зазначав, значно дорожчі. Проте, розумієте, ресурс сонячної панелі — 50 років. Тобто наступні півсотні літ знатиму, що в мене є джерело енергії. Якщо всі затрати розділити на 50 років, то виявиться, що це не такі вже й великі гроші. Тим паче що ціна на електроенергію увесь час зростає, — резонно зауважує Михайло. — Я не рахував, коли затрати окупляться, бо, знаєте, вибратися з енергокабали — це безцінно. Не лише я вважаю, що обленерго надає неякісні послуги. От минулоріч напруга в електромережі на нашій вулиці стрибнула до 400 вольт, то в сусідів погоріли телевізори, комп’ютери, холодильники. При цьому жодних компенсацій вони не отримали. Якість послуг і нині не змінилася: маємо в електромережі напругу то 90, то через мить 260 вольт. При цьому поставлені в такі рамки, що змушені за ось такі послуги ще й платити. До речі, щоб під’єднатися до електромережі, потрібно викласти 12 тисяч гривень. Це ж просто якесь знущання! Причому, заплативши оті 12 тисяч, ви матимете обмежений ліміт електроенергії — не більше 5 кіловат на добу. Хочете понад 5 кіловат — платіть удвічі більше. Тож я за те, щоб за будь-яку ціну позбутися такого рабства».

Поки що для молодого чоловіка вихід — сонячні панелі. Хоч майбутнє, вважає він, не за ними. От, каже, нещодавно вчені заявили про винахід нового генератора завбільшки з ручку, що вироблятиме електроенергії більше, ніж потрібно всьому Котелевському району.

«Тож, думаю, енергетичний переворот не за горами. Майбутнє — за термоядерним процесом холодного синтезу, — пророкує Михайло Гришко. — А сонячні панелі — усього лише проміжний етап. Хоча для нас це вихід. Бо, повторюю, навіть якщо з огляду на труднощі в державі завтра відключать газ та електроенергію, ми житимемо комфортно, як завжди: будемо зі світлом і теплом».

«Потрібно, щоб держава дозволила продавати електроенергію власного виробництва»

Я знайшла у Вакуленцях (передмісті, що стало районом міста) той будинок із шiстьма сонячними панелями, про який згадав у нашій розмові Михайло Гришко. У дворі господарювали молоді пенсіонери Михайло та Людмила (свого прізвища назвати не побажали, пояснивши причину: нині таке життя, що краще не висовуватися). Вони розповіли, що сонячні панелі на не так давно придбаному будинку захотів встановити їхній син, котрий займається бізнесом.

«Ми випробували цю систему влітку, проте ще не знаємо, як вона зарекомендує себе протягом зими. От зараз сонячної енергії не вистачає, аби задовольнити наші потреби в електроенергії — зарядка акумулятора, коли закінчується світловий день, падає до позначки 30 відсотків. Тому виходить так, що, коли стемніє, використовуємо електроенергію з мережі, а вдень трохи її дає сонце. Улітку ж її повністю забезпечує сонячна енергія. Економії практично ніякої, бо використовуємо електроенергії небагато — кіловат 30 на місяць, — пояснює пан Михайло. — Єдине, що радує, так це те, що вдень лічильник електроенергії завмирає. За підсумками ж осені й зими син вирішуватиме: встановлювати додаткові сонячні панелі на даху чи ні».

Якщо ж хтось думає, що це дуже вигідна річ, говорить батько власника сонячних панелей, то він помиляється — вкладені великі кошти окупляться нешвидко: згідно з його підрахунками, років за 50.

«Тобто це довгострокова перспектива, — резюмує чоловік. — А от якби держава на законодавчому рівні дозволила продавати електроенергію від сонця, тоді можна було б вкладати гроші в ті ж сонячні панелі, акумулятори тощо, сподіваючись на якийсь прибуток».

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>