«Іду у пісню, наче йду у Вічність»

«Я не знаю, хто він насамперед: бард, поет, композитор, блискучий викладач і ведучий, письменник, науковець, люблячий чоловік, батько, вірний друг чи просто неймовірний дідусь? Усе одразу. Він дуже поспішав жити, він усім переймався, за все в нього боліла душа. Бог дав йому неабиякі таланти, але він ніколи не сприймав їх як дарунок. Він в усьому намагався досягти досконалості й віддати це людям», — такими словами про свого батька розпочала вечір його донька Ірина Шинкарук. Свого часу саме він уперше вивів її на велику сцену, сформував як співачку, написав для неї чимало пісень, які отримали визнання далеко за межами України. Пізніше дует Ірини та Володимира Шинкаруків неодноразово запрошували ведучими різноманітних заходів і концертів.

Власне, і цього разу Володимир Шинкарук був повноцінним ведучим свого ж вечора пам’яті. Організаторам дійства вдалося розшукати унікальні записи його попередніх виступів, його монологи: про себе, про родину, про життя, про творчість. Та й сам концерт розпочався з його привітання, його пісні, його трішки іронічної самопрезентації й обіцянки, що «на цьому я завершую, а за мить я вийду до вас на сцену». І раптом здалося, що так і буде, і всі ось зараз знову побачать його усмішку, почують його ледь хриплуватий голос і все буде добре. Але натомість на сцену вийшов архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим та академічна хорова капела «Орея», щоб помолитися за душу раба Божого Володимира, який у цей день постав перед Отцем Небесним.

Цього вечора було мало пафосу і багато щирості. Сльози наверталися на очі й у глядачів, і у виконавців щоразу, коли чулося, з яким захопленням відгукувався Володимир Шинкарук про кожного, хто виходив на сцену. Коли розумілося, що це уже не тільки творчість, а й спадщина, яку потрібно зберегти, переосмислити і взяти до скарбнички власного досвіду. Частинку цього друзі й родина встигли зробити до вечора: видавництво «Полісся» презентувало чотиритомник, куди увійшли практично усі твори Володимира Шинкарука: тексти пісень, проза, поезія, переклади, драматичні твори, наукові та публіцистичні статті, а також останню поетичну збірочку «Дідове літо». «За життя батько готував вихід цих книг, навіть сигнальні примірники деяких з них він устиг побачити», — зазначила донька автора. А на черзі — видання дуетного альбому «Купе на двох», записаного разом з Іриною Шинкарук, та пісень Володимира Федоровича у виконанні популярних співаків, аудіокниг віршів та оповідань в авторському виконанні (Шинкарук свого часу разом зі своїм другом, головним редактором житомирського радіо «Крок» Ігорем Іваницьким, який, на жаль, теж відійшов у вічність у жовтні минулого року, записали повість «Тренер», а пізніше він сам обладнав удома міні-студію і начитував свої твори).

А ще на вечорі було багато приємних несподіванок. Одна з найбільших — поява на сцені лауреата гран-прі чернівецької «Червоної рути» Василя Жданкіна зі своєю донькою Анастасією, які виконали кілька прекрасних старовинних колядок (усе ж таки вечір припав на Василя). «Ми до останнього не знали, чи встигне Василь, бо він гастролював за кордоном. Ми навіть не ризикнули внести його до афіші. Він з’явився за сценою уже тоді, коли концерт почався. Але я щаслива бачити його на цій сцені. І тато був би щасливий», — повідомила Ірина Шинкарук, оголошуючи його виступ. Кілька пісень Володимира Шинкарука виконав унікальний сліпий музикант із Вінниці Олександр Войтко, відкриття «Червоної рути»-93, який разом із Володимиром Федоровичем та іншими лауреатами фестивалю об’їздив і Україну, і закордон.

Свій «відеопривіт» передала улюбленому вчителю і телеведуча Наталя Мосейчук. «Я познайомилася з Володимиром Федоровичем на четвертому курсі, коли ми готували заключні студентські концерти. Він завжди приходив подивитися, щось підказував, допомагав, учив мене, як триматися на сцені. На жаль, я вчилася на іншому факультеті, але коли нам випадала нагода поспілкуватися, я завжди користувалася моментом, щоб чогось навчитися в нього. Він був надзвичайно глибокою людиною. І надзвичайно відданою — і Житомиру, і університету, хоч які там непрості стосунки в нього іноді складалися. Надто рано він пішов, і зараз його дуже не вистачає», — поділилася пізніше з «УМ» своїми спогадами Наталя.

Утiм продовження ще має бути. Ірина Шинкарук та добрий друг родини народний артист України Юрій Грановський уже зараз запросили усіх зі сцени прийти до театру 19 серпня, на Яблучний Спас — привітати Володимира Федоровича з днем народження. І пообіцяли, що такі концерти на Спаса стануть регулярними. Можливо, з часом вони переростуть у якийсь фестиваль (сам Володимир Федорович був ініціатором і постійним ведучим досить популярного фестивалю авторської пісні «Студентські струни»). Або — у футбольний турнір (він сам захоплювався цим спортом і написав повість «Тренер»). Задумок багато. Головне — щоб не згасав у серцях вогонь пам’яті. Бо недарма протягом вечора так часто лунали слова, які любив повторювати Володимир Шинкарук: «Людина живе доти, доки її пам’ятають».